Дипломная работа: Становлення банківської системи
Зручності, створювані банками не могли не привернути увагу ділових людей. Поступово банківська клієнтура розширювалася. Банки у свою чергу пішли на виконання робіт – довірителів по складанню договорів між клієнтами, почали виступати посередниками в торгових угодах. Для полегшення розрахунків древні банки випускали навіть банківські квитки. Усі ці свідчення ніяк не підтверджують існуюче уявлення про те, що перші банки виникли в умовах мануфактурної стадії капіталізму у формі банкірських будинків.
Поряд з удосконалюванням кредитних угод кредитор починає за розпорядженням своїх клієнтів виконувати розрахункові й інші операції. Отже, банк - це така ступінь розвитку грошового господарства, при якій кредитні, грошові і розрахункові операції стали в їх сукупності концентруватися в єдиному центрі. Можна, тому припустити, що перші банки виникли задовго до мануфактурної стадії виробництва, у період становлення держави на етапі досить жвавого розвитку товарного обміну, грошових і кредитних відносин. Такого роду відносини були вже в рабовласницькому суспільстві.
1.2 Розвиток банківської системи в Росії та СРСР
На Русі з початку 12 в. у результаті активної торгівлі з німецькими містами визначилися основні центри грошових операцій - Новгород і Псков. Монастирі і церкви служили місцем існування торгових домів. Иваньковская громада займалася грошовими операціями. Спочатку гроші не оформлялися при наданні позички закладеним майном. Поступово починають розповсюджуватися заставні відносини. У грошовий обіг вводилися боргові зобов'язання – прості векселі. Протягом 12 - 16 ст. виконання грошових операцій було локалізовано скороченням міжнародної торгівлі, відсутністю підтримки з боку князів і їхніх міст, що намагалися привыть традиції мусульманської кредитної справи . Висока ставка лихварів не стимулювала зародження грошового господарства.
Відсутність мобільного грошового капіталу, залежність грошового обігу країни від імпорту іноземних металевих грошей у вигляді митних пошлін і акцизів на товари, періодично проводимі грошові реформи з боку держави, географічна віддаленість окремих регіонів країни не сприяли виникненню приватного підприємництва.
Основні функції банків ( залучення тимчасово вільних коштів і їхнє нагромадження; кредитування ремесел, промислів, держав, приватних осіб; здійснення грошових розрахунків і платежів у господарстві ) одержали свій розвиток у рамках регулювання грошового обігу, підтримка його стійкої рівноваги в умовах постійного дефіциту грошей
Подібний розвиток ( як становлення ) мав для банків свою межу, обумовлену характером металевого грошового обігу. Справжній розвиток банків повинен було відбутися тоді, коли зникли б обмеження, що ставили металевий грошовий обіг на процес банківського підприємництва.
Одночасно з банками держави намагалися різними способами ліквідувати сформовані обмеження, насамперед за допомогою звертання нерозмінних на метал державних паперових грошей із примусовим курсом. Однак змінений випуск паперових грошей приводив до їхнього знецінення, що викликало неможливість регулювання грошового обігу. Потрібни були носії грошових відносин, що не залежали б від монополії золота й обсяг грошових відносин регламентувався ступенем розвитку національного капіталу. Цим вимогам відповідали кредитні гроші, що створили умови, при яких сфера звертання до установ банків виступала як виробництво по створенню грошей. Кредитним грошам потрібен був особливий інститут, і з'явилися банки. Потім з'являється нова функція банків – випуск кредитних засобів звертання.
Перетворення векселя в банкноту в якості визнаного суспільством еквівалента здійснюється в порядку емісійних операцій банків.
Ріст чисельності промислових і торгових підприємств, їхнього платіжного обороту в ході промислової революції 18 – 19 ст. не могли забезпечити грошові вимоги за допомогою банкнотої емісії. Для розвитку банків ведучої ставала депозитна операція. У загальнонаціональному масштабі формувалася сфера чекового звертання і заміщення ними повноцінних металевих грошей і банкнот як засіб звертання і платежу. Використання чекового звертання дозволяло банкам створювати “мнимі депозити”. Тому з розвитком депозитного звертання підсилюється контроль над банківською ліквідністю з боку держави.
У Радянському Союзі з 30-х років по 80-і роки 20в. державою створювалася й удосконалювалася система спеціалізованих банків. Наприкінці відзначеного періоду вона складалася з Внешнеторгбанка, Агропромбанку, Жилсоцбанка, Стройбанка й Ощадбанку. Кожний з них являв собою складну централізовану систему з розгалуженою мережею установ. Державою проводилися реорганізація прийнятої спеціалізації (розширення мережі окремих контор і відділень, розмежування кола клієнтів).
За рахунок великої мережі держбанку спецбанки в 80-і р.р розширили свою мережу, причому прикріплення здійснювалося в залежності від того, клієнтура якого банку переважала в даному відділенні. З кінця десятиліття значна частина державних спеціалізованих банків і їхніх відділень була перетворена в комерційні банки і їхні філії. Завдяки прийнятому у 1990р. союзному і російському законам про банки і банковську діяльності система комерційних банків стала поступово розвиватися.
Банки виконують операції, що носять в основному грошовий характер. Тому ступінь розвиненості товарно – грошових відносин, розвиненості торгівлі, грошового обігу визначають масштаби і зміст банківської діяльності.
Банківська система здобуває особливий позитивний заряд у своєму розвитку у фазі економічного підйому. Навпроти, в умовах економічної кризи, що супроводжується інфляцією, дефіцитом місцевих і федеральних фінансів, розвиток банків дестабілізується. На стані банківської системи і її поточному розвитку відбиваються і політичні фактори, а також міжбанківська конкуренція. Розвиток банківської системи може стримуватися під впливом надмірного податкового тиску на банківський прибуток, відсутність достатніх ресурсів для активного ведення банківських операцій.
Розділ ІІ. Поняття й елементи банківської системи
2.1 Поняття, ознаки й елементи банківської системи
Найчастіше під словом “система” розуміється склад чого-небудь. Слід зазначити, що серед вчених і практиків не має єдиного визначення “банківської системи” і відсутня єдина концепція ролі і місця її в економіці країни. Так, Василик О.Д. вважає її складовою частиною цілісної системи фінансових інститутів. На його думку, така система охоплює державний бюджет, різні централізовані і децентралізовані грошові фонди, інвестиційні компанії, біржові організації. Бабічева А.Ю. характеризує банківську систему як ведуча ланка кредитної системи, де концентрується основна маса кредитних і фінансових організацій. Вона відносить до банківської системи ще й установи банківського типу і парабанковскую систему, що охоплює спеціалізовані кредитно – фінансові і почтово - ощадні інститути (лізингові, факторинговые фірми). У відомій банківській енциклопедії і спеціальному словнику – довіднику “Основи ВЭД” банківська система визначається як сукупність різних видів банків і банківських інституцій, покликаних за допомогою грошово – кредитного механізму сприяти інтенсифікації економіки, чи як система різних видів банків і банківських інститутів у їхньому взаємозв'язку, що існує в тій чи іншій країні у визначений історичний період.
Якими ж властивостями й ознаками характеризується банківська система?
1. Банківська система насамперед не є випадковим різноманіттям, випадковою сукупністю елементів. У неї не можна механічно включати суб'єкти, що також діють на ринку, але підлеглі іншим цілям.
2. Банківська система специфічна, вона виражає властивості, характерні для неї самої. Специфіка банківської системи визначається її складеними елементами і відносинами, що складаються між ними. Сутність банківської системи звернена не тільки до сутності часток, що складають елементів, але і до їхньої взаємодії.
З цього випливає, що сутність банківської системи впливає на склад і сутність окремих її елементів.
Практика знає кілька типів банківської системи:
· розподільна централізована банківська система;
· ринкова банківська система;
· система перехідного періоду.
На противагу розподільній системі банківська система ринкового типу характеризується відсутністю монополії держави на банки.
3. Банківську систему можна представити як ціле, як різноманіття частин, підлеглих єдиному цілому. Це означає, що її окремі частини (різні банки) зв'язані таким чином, що можуть при необхідності замінити одна одну. У випадку, якщо ліквідується один банк, уся система не стає недієздатною - з'являється інший банк, що може виконувати банківські операції і послуги. У банківську систему можуть улитися нові частини, що заповнюють специфіку цілого.
4. Банківська система не знаходиться в статичному стані, навпроти, вона постійно в динаміку. Тут виділяються 2 моменти.
По-перше, банківська система як ціле увесь час знаходиться в русі, він доповнюється новими компонентами, а також удосконалюється.
По-друге, усередині банківської системи постійно виникають нові зв'язки. Взаємодія утвориться як між центральним банком і комерційними банками, так і між ними.
5. Банківська система є системою “закритого” типу. У повному змісті її не можна назвати закритої, оскільки вона взаємодіє з зовнішнім середовищем, з іншими системами. Крім того, система поповнюється новими елементами, що відповідають її властивостям. Проте вона “закрита”, тому що незважаючи на обмін інформацією між банками і видання центральними банками спеціальних статистичних збірників, інформаційних довідників, бюлетенів, існує банківська “таємниця”. За законом банки не мають права подавати інформацію про залишки коштів на рахунках, про їхній рух.
6. Банківська система – “самоорганизующаяся”, оскільки зміна економічної коньюктуры, політичної ситуації неминуче приводить до автоматичної зміни політики банку.