Дипломная работа: Тендерна система України

1.3.Принципи та задачі державних закупівель товарів, робіт та послуг за державні кошти України

Термін «державна закупівля» використовується коли йдеться про закупівлю у державному секторі. Для забезпечення в межах законодавства належної закупівельної практики закупівля має відбуватися з урахуванням основних принципів:

- прозорість;

- недискримінаційний характер (об’єктивність).

Зазначені принципи обумовлюють здійснення закупівлі на основі ділового підходу, що передбачає:

- сприйняття кожної закупівлі як ділової операції, з урахуванням обставин, що можуть викликати економічну зацікавленість упродовж довго- і короткострокового періодів;

- спроби скористатися перевагами і сприяння існуючій конкуренції або її створенні;

- належне планування закупівлі, включаючи аналіз потреб;

- розробка графіка закупівлі, для досягнення найкращих можливих умов;

- визначення необхідної якості предмета закупівлі або результату.

- довіра (Величезне значення має створення посадовими особами, відповідальними за державну закупівлю, і підтримка ними довіри до своєї здатності і бажання розсудливо витрачати державні кошти. Гроші платників податків мають використовуватися так, аби кожна витрачена гривня була підзвітною і населення вірило, що матиме найбільшу економічну вигоду).

Державна закупівля (далі – закупівля) – придбання замовником (розпорядником державних коштів) товарів, робіт і послуг за державні кошти у порядку, встановленому Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти (далі – Закон) [6].

Закон застосовується до всіх закупівель товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує суму, еквівалентну 5 тисячам євро, а робіт – 20 тисячам євро.

Особливості відносин, що виникають у зв’язку з закупівлею товарів, робіт і послуг, що здійснюються в межах державного оборонного замовлення, а також з закупівлею інших спеціально визначених Кабінетом Міністрів України (специфічних) товарів (робіт і послуг), визначаються окремими актами законодавства України.

Дія Закону не поширюється на випадки , якщо предметом закупівлі є:

- водо-,тепло- та енергопостачання;

- водовідведення та обслуговування каналізаційних систем;

- поштові послуги;

- послуги електрозв’язку (за винятком мобільного);

- телекомунікаційні послуги щодо ретрансляції радіо- та телесигналів;

- послуги щодо перевезення залізничним транспортом;

- професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації робітних кадрів у державних професійно-технічних навчальних закладах.(Стаття 2).

Висновки, щодо розділу I

Одним із перших нормативних документів в Україні, що врегульовував процес здійснення державних закупівель, була Постанова Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1993 року № 871, якою визначався Порядок організації та проведення міжнародних торгів (тендерів) в Україні для іноземних, а також українських підприємств, установ і організацій на конкурсних засадах, що гарантувало замовникам виконання у межах погодженої вартості необхідних поставок закупівель по імпорту товарів, обсягів робіт і послуг, оптимальний вибір інвестиційних проектів у різних галузях економіки, а також досягнення мінімального рівня контрактових цін і вибір найсприятливіших умов реалізації контракту.

Але під час дії зазначеної постанови склалася парадоксальна ситуація щодо задоволення державних потреб: стосовно іноземного постачальника держава дотримувалася загальноприйнятої у міжнародній торгівлі практики розміщення державних контрактів винятково на конкурсних засадах, а всередині країни державні контракти розміщувалися на директивних засадах, що суперечило ринковому механізму.

На зміну зазначеному порядку організації та проведення торгів Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 1997 року № 694 «Про організацію та проведення міжнародних торгів (тендерів) у сфері державних закупівель товарів (робіт, послуг) іноземного походження» було введено новий порядок, який лише змінив організацію та проведення торгів. Застосування його було обов'язковим для підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності при закупівлях товарів (робіт, послуг), які здійснювалися за рахунок коштів державного бюджету або іноземних кредитів, що залучалися під гарантії Кабінету Міністрів України, якщо вартість таких закупівель дорівнювала або перевищувала 10 тис. гривень. Правила здійснення державних закупівель, визначені згаданими постановами, не відповідали міжнародним вимогам, тому об’єктивно виникла потреба в закріпленні регулювання державних закупівель на законодавчому рівні.

Усі вищезазначені елементи державних закупівель знайшли відображення у Законі України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 р. № 1490-ІІІ, який став важливим кроком у частині законодавчого забезпечення системи державних закупівель та у розбудові цивілізованої ринкової економіки на шляху приведення внутрішнього законодавства України з питань державних закупівель у відповідність до норм і правил міжнародної торгівлі.

Проте варто зазначити, що в Україні не було цілісної системи державних закупівель, яка б відповідала вимогам Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" та забезпечувала досягнення оптимального і раціонального використання державних коштів. Мали місце численні порушення на усіх рівнях управління державними закупівлями, починаючи з нормативно-правового забезпечення та закінчуючи організацією системи внутрішнього контролю у цій сфері діяльності. Тому посилення парламентського контролю – вимушений крок, спричинений незадовільним станом системи державних закупівель в Україні, процвітанням корупції та зловживання службовим становищем при використанні бюджетних коштів.

Вищенаведеним Законом запроваджено: