Дипломная работа: Теоретичні моделі економічного зростання economic growth models та їхня роль для країн що розвиваються

В аналітичній економії склалися два протилежні погляди на взаємодію народонаселення і економічного зростання. Згідно з традиційним поглядом (його нерідко ще називають мальтусівським), для підвищення темпів економічного зростання, а отже й збільшення подушних доходів населення, обов’язково потрібно знизити темпи його зростання. Родоначальником цього погляду був Т. Мальтус, який вважав, що зростання населення спрямовує економіку до такого стану, в якому робітники одержують лише мінімум засобів існування.

Прихильники традиційного погляду нині вказують на швидке зростання населення у країнах „третього світу ” і повільний економічний розвиток цих країн. Вони вважають, що розширення контролю за народжуванням є єдиним шляхом прискорення економічного зростання та збільшення подушних доходів у країнах, що розвиваються.

Однак в аналітичній економії існує і протилежний погляд, відомий під назвою „демографічний перехід ”. Згідно з цим підходом, для уповільнення темпів збільшення населення передовсім треба досягти вищих темпів економічного зростання та вищого рівня доходів. Отже, тут причина і наслідок є протилежними порівняно з мальтусівським підходом.

Для аналізу демографічної поведінки населення застосовують широкий інструментарій, основою якого є коефіцієнти народжуваності, смертності та природного приросту населення.

Коефіцієнт народжуваності — це кількість народжувань на 1000 осіб населення у країні за рік, а коефіцієнт смертності — це кількість смертей на стільки ж осіб за рік. Різницю між коефіцієнтами народжуваності та смертності називають коефіцієнтом природного приросту населення. Такий коефіцієнт, що перевищує 15-20, позначає початок демографічного вибуху, тобто дуже швидкого зростання населення країни.

Отже, згідно з традиційним поглядом, для зростання подушного доходу потрібно передовсім зменшити кількість дітей у родині; нижчі темпи зростання населення спричиняють зростання подушного доходу. Відповідно до концепції демографічного переходу насамперед потрібно досягти вищого рівня доходів, що знизить темпи зростання населення.

Стаціонарний стан економіки зі зростанням населення

Досі ми вважали, що чисельність населення, а відтак робочої сили, є незмінною. Припустимо тепер, що населення і робоча сила країни зростають постійним темпом n . Нам уже відомо, що збільшення кількості зайнятих у національній економіці зменшує обсяг капіталу на працівника. Отже, інвестиції збільшують k , тоді амортизація та зростання населення зменшують його. Тому можна записати, що

.

Це рівняння показує, як інвестиції, амортизація та зростання населення впливають на обсяг капіталу на працівника.

Член (h+n)k можна розглядати як порогові інвестиції. Це величина інвестицій, потрібна для підтримання сталого обсягу капіталу на працівника. Порогові інвестиції відшкодовують зношений капітал, який дорівнює hk , а також забезпечують капіталом нових працівників у попередньому обсязі. Величина цих інвестицій дорівнює nk , оскільки на кожного працівника є n нових працівників, а k — обсяг капіталу на кожного працівника. Амортизація зменшує k через зношення капіталу, тоді як зростання населення зменшує k унаслідок його поділу на більшу кількість працівників.

Для подальшого аналізу впливу зростання населення на стаціонарний обсяг капіталу підставимо sf(k) замість і . Тоді

.

Якщо фактичні інвестиції sf(k) перевищують порогові (h+n)k , то економіка ще не досягла стаціонарного стану і обсяг капталу зростатиме. І навпаки, якщо фактичні інвестиції менші за порогові, то обсяг капіталу зменшуватиметься. Тому національна економіка завжди прямує до стаціонарного стану, за якого збільшення капіталу завдяки інвестиціям точно врівноважується його зменшенням внаслідок амортизації та зростання населення. (дод. 1)

У стаціонарному стані зі зростанням населення обсяг капіталу і обсяг продукції на працівника є сталими величинами. Оскільки кількість працівників у національній економіці зростає темпом n , то обсяг національного продукту зростає таким же темпом. Отже, збільшення чисельності робочої сили є одним із джерел економічного зростання. Однак збільшенням чисельності населення і робочої сили не можна пояснити підвищення рівня життя, яке простежується в багатьох країнах світу.

З моделі Солоу випливає, що за однакового рівня заощаджень у країнах з вищими темпами зростання населення стаціонарний обсяг капіталу та обсяг національного продукту на працівника, а отже і рівень життя будуть нижчими, ніж у країнах з нижчими темпами зростання населення.

Урахування в моделі Солоу зростання населення змінює умову досягнення рівня Золотого правила.

Споживання на працівника становить: с = у — і, стаціонарний обсяг продукції — f(k*) , а стаціонарні інвестиції — (h + n)k* . Тоді стаціонарне споживання дорівнює:

С* = f(k*) — (h + n)k* .

Застосовуючи вже відому нам логіку, виявляємо, що стаціонарний обсяг капіталу, який максимізує споживання, досягається за умови:

MPK = h + n , або MPK — h = n.

Отже, споживання максимізується тоді, коли чистий граничний продукт капіталу дорівнює темпові зростання населення.

Вплив науково-технічного прогресу на економічне зростання

Тепер урахуємо в нашому аналізі ще одне джерело економічного зростання — науково-технічний прогрес. Досі в моделі Солоу припускалося, що співвідношення між затратами праці й капіталу є незмінним. Проте модель можна подати так, щоб вона враховувала підвищення продуктивності праці. Для цього запровадимо нову змінну Е — ефективність праці. Виробничу функцію запишемо так: Y = F(K/L * E) . Ефективність праці залежить передовсім від обсягу знань суспільства про методи виробництва. Наприклад, запровадження наприкінці ХХ ст. у виробничий процес комп’ютерів сприяло підвищенню ефективності праці.

Підвищення ефективності праці можна розглядати як збільшення чисельності робочої сили. Добуток (L * E ) вимірює кількість ефективних працівників. Якщо припустити, що g — темп науково-технічного прогресу, а робоча сила зростає темпом n , то кількість ефективних працівників зростає темпом (n + g ).

Для простоти аналізу припустимо, що тепер (k = K/L * E ) — капіталоозброєність одного ефективного працівника, а (у = Y/L * E ) — обсяг продукту на одного ефективного працівника. Отже, можна знову записати: y = f(k) . зміна обсягу капіталу за рік тепер має такий вигляд:

Δk = s * f(k) — (h + n + g)k .

Порогові інвестиції мають відшкодувати зношений капітал (hk ), забезпечувати капіталом нових працівників і нових ефективних працівників, який створює науково-технічний прогрес. Врахування НТП істотно не змінює аналізу стаціонарного стану. Існує лише один обсяг капіталу на ефективного працівника, позначений (k* ), за якого капітал і обсяг продукції на нього є сталими. Оскільки ефективність праці кожного зайнятого зростає темпом g , то обсяг продукції на фактичного працівника (Y/L = y * E ) також зростає темпом g . Загальний обсяг продукції [Y = y(E * L )] також зростає темпом (n + g).

З моделі Солоу випливає, що коли національна економіка досягла стаціонарного стану. То підвищення життєвого рівня можна досягти лише науково-технічним прогресом. Урахування НТП змінює умову досягнення рівня Золотого правила. Оскільки стаціонарне споживання на ефективного працівника становить

с* — f(k) — (h + n + g)k* ,

то стаціонарне споживання максимізується, коли

MPK = h + n + g , або MPK — h = n + g.

Отже, за обсягу капіталу, що відповідає Золотому правилу, чистий граничний продукт капіталу дорівнює темпам зростання загального обсягу виробництва (n + g ).

Модель Солоу виходить із того, що виробничій функції притаманна постійна віддача від масштабу. Інакше кажучи, обсяг продукції на працівника залежить від обсягу капіталу на нього. Однак нині чимало економістів твердять, що припущення про зростаючу віддачу від масштабу є реальнішим. Якщо простежується зростаюча віддача ?