Дипломная работа: Традиції та новаторство у зарубіжній музичній культурі ХХ століття

Дипломна робота

Традиції та новаторство у зарубіжній музичній культурі ХХ століття

Тернопіль - 2009

Зміст

Вступ

Розділ I. Стильові напрямки та композиційні системи музичної культури ХХ століття

1.1 Критерії оцінки сучасної музичної культури

1.2 Стильові напрямки початку ХХ століття: імпресіонізм, експресіонізм, фонізм

Розділ 2. Традиції та новаторство у зарубіжній музичній культурі ХХ століття

2.1 Авангардизм у музичному мистецтві ХХ століття

2.2 Синтез як композиційний метод сучасної музики

2.3 Традиції та новаторство у творчості А. Шенберга та Ч. Айвза

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Діалог кожної національної культури та культурного надбання людства відбувався в умовах драматичних подій сучасної історії та спрямовував художній відгук у творчості музикантів - співаків, інструменталістів, композиторів, диригентів, дослідників музичного мистецтва. Саме у цьому чітко проявляється тенденція, яка охоплює всі визначні композиторські школи різних континентів і складає унікальну специфіку певного історичного етапу музичної культури. Мистецтво ХХ століття містить особливу концентрацію художньо-історичного часу та простору та постає узагальненням сукупного досвіду попередніх епох і різних національних шкіл. Зміщення регіонально-культурних кордонів, розширення асоціативних уявлень про спілкування різних країн і континентів збагатили митців, поглибили їх пізнання сучасного світу, створили умови для вільного вибору стильових орієнтирів та побудови оригінальних авторських композицій.

Спільність художніх поглядів, народжена в результаті тісної взаємодії регіональних шкіл у процесі їх культурних контактів, зумовлює необхідність кожної національної культури пошуку свого місця у світовому еволюційному процесі, співвідношення національного специфічного з універсальним загальновизнаним.

На художній процес ХХ століття вплинули історичні події двох світових війн, розпад могутніх імперій (Австро-Угорщина, царська Росія та ін.), соціальні буревії революцій (Німеччина, Угорщина, Росія), загострення політичної боротьби, військові конфлікти, кризові явища в економічному, політичному, духовній та інтелектуальній сферах суспільства. Водночас, завдяки урбанізації та нечуваному зростанню найрізноманітніших технічних засобів (електроніка, телефон, кінематограф, радіо, автомобіль, авіація, космос та ін.), а також нової архітектури, живопису, моди та ін. відбулись зміни у середовищі європейської цивілізації. Змінилось і відчуття темпобуття: перебіг подій набув незвичайного прискорення та динаміки. Відбулося переосмислення системи цінностей, що зумовило пошук нових виразових засобів від принципів барокко до надсучасних звукових експериментів. Ці пошуки базувалися на нових філософських течіях та на інше бачення природних і соціальних явищ.

У нового покоління з’явились нові вчителі: інтуїтивіст Анрі Бергнсон, екзистенціаліст Мартін Хайдеггер, неотоміст Жан Марітен, засновник психоаналізу Зігмунд Фрейд, футуристи та апологети сучасного урбанізму, прибічники елітарного мистецтва та боротьби з "високим" мистецтво, із соціальною ангажованістю художника.

Інтелектуальний клімат, естетику ХХ століття створювали письменники та поети, художники та музиканти. Назвемо деякі найяскравіші постаті: Австрія - Франц Кафка, Карл Краус, Стефан Цвейг; Нововіденська школа на чолі з Арнольдом Шонбергом; Німеччина - Томас Манн, Бертольд Брехт, Ріхард Штраус, Ганс Ейвслер, Курт Вайль; Франція - Поль Клозель, Поль Валері, Анатоль Франц, Гійом Аполінер, Жан Кокто, Пабло Пікассо; Італія - Бенедетто Кроче, Франческо Малін’єрі; Англія - Бернард Шоу, Томас Еліот, Герберт Уельс.

Мистецтво ХХ століття епостає надзвичайно складним і яскравим полотном, де представлені найрізноманітніші художні тенденції: пізній романтизм, символізм, імпресіонізм, експресіонізм, реалізм, натуралізм, конструктивізм, кубізм, неопримітивізм, сюрреалізм, дадаїзм та ін. Відносну усталеність розвитку мистецтва у попередньому столітті змінюють численні художні тенденції. Творча еволюція композиторів набуває рис прискорення, динамізму, характеризується інтенсивними пошуками до змін стильових орієнтирів, про що свідчить спадщина І. Стравінського, А. Шонберга, Пауля Хінделіта, Б. Бартока та інших композиторів.

Складна та багатоаспектна проблема функціонування та розвитку музичного мистецтва ХХ століття безпосередньо пов’язана з соціально-політичними, економічними, загальнокультурними процесами світової історії та вивчається у контексті філософсько-естетичного, історико-культурологічного, музикознавчого напрямків (М. Друзкін, Ю. Кон, В. Копен, І. Нестір та ін.), пов’язаних з пошуком нових підходів, методів та засобів, необхідних для оволодіння естетичними цінностями музичного мистецтва, поглиблення пізнання сучасного світу, створення умов для вибору стильових орієнтирів та побудови оригінальних авторських концепцій.

Особливого значення для розгляду значення художньої стилістики ХХ століття, основних процесів розвитку музичного мистецтва, формування композиторських шкіл мають дослідження С. Павлишин, В. Якимоського, В. Холохова, Г. Філоненко, Л. Колнадської та ін. .

Є достатньо підстав вважати, що фахова підготовка майбутніх вчителів музики потребує більш детального розуміння історичних процесів розвитку музичного мистецтва ХХ століття, специфіку його функціонування, формування навичок художньо-педагогічної діяльності. Саме це застереже вчителя від формального засвоєння учнями окремих тем навчальної програми лише як "ключових знань", що призводять до некерованого самоплину або нав’язування школярам стереотипів сприйняття та оцінювання музики, негативно впливає на естетичний досвід особистості.

У зв’язку з цим, відповідальним педагогічним завданням постає вироблення у майбутніх вчителів естетичних позицій, необхідних для аналізу музичного матеріалу, формування уявлень про відображення у художніх образах життєвиявлення людського "Я". Разом з тим, у сучасному мистецтві виникає гостра потреба диференціації різноманітних тенденцій і серед однобічно-обмежених виявити мистецькі здобутки. Адже, як зазначає С. Павлишин, однобічне захоплення того чи іншого системою або окремими засобами виразності, що часом трапляється в молоді, і є наслідком дії моди в жанрах легкої музики, може надовго загальмувати розвиток не тільки мистецької індивідуальності, а частково і процесу розвитку всієї музичної культури. Уникнути цього, на наш погляд, допомагає об’єктивне пізнання ліній розгортання музики ХХ століття, узагальнення цього процесу, визначення його основних тенденцій і наслідків.

Таким чином, актуальність і важливість окресленої проблеми для сучасної музичної педагогіки зумовили вибір теми дослідження : "Традиції та новаторство у зарубіжній музичній культурі ХХ століття".

Об’єкт дослідження - музично-історичний процес ХХ століття.

Предмет дослідження - процес функціонування та розвитку основних напрямків та течій зарубіжного мистецтва ХХ століття.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні провідних естетичних напрямів та течій зарубіжної музичної культури ХХ століття. Відповідно до мети дослідження необхідно було розв’язати наступні завдання:

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--