Дипломная работа: Українська нація в романі П. Куліша "Чорна рада"
Таким чином, основними причинами виникнення Руїни можна назвати внутрішні протиріччя між елітарними та егалітарними напрямами в розвитку української держави, неготовність типових представників правлячої знаті до створення суспільства, яке б базувалось на демократичних засадах.[28]
Після смерті Б. Хмельницького і відмови від гетьманства його сина, у 1657 року обрано наказним гетьманом, а згодом на Генеральній Раді, за участю, крім козаків ще й міщан та духовенства, 26 серпня 1659 року у Корсуні затверджено гетьманом усієї України генерального писаря Генеральної військової канцелярії Війська Запорозького Івана Виговського.
В своїй внутрішній політиці Виговський спирався насамперед на старшину, намагався зміцнити її положення в державі, наділяв її значними маєтностями тощо. 1657 року було оформлено договір зі Швецією, яка визнала незалежність України та її кордони до Вісли. Від Литви приєднано Берестейське та Новгородське воєводства. Поновлено союз з Кримом та Туреччиною. Загальний зовнішній політичний курс був спрямований на створення незалежного українського князівства. Та цьому сильно заважало ставлення Москви, якій не подобалась все більш зростаюча політична незалежність України. Саме як противагою московським впливам в країні Виговський зміцнює та використовує зв'язки з Польщею. Та вже давно домагалася повернення України, обіцяючи широкі права та автономію. Такі вимушені кроки Виговського розуміють як козацькі верхи та знать, так і духовенство. Але такі політичні загравання старшини з польською шляхтою сильно підривають довіру простого народу, в пам’яті якого ще не зажили болючі рани польського панування.
Досить сильну опозицію виявили запорожці, ображені за їх ігнорування в прийнятті досить важливих рішень, але насамперед за те, що їх не запросили на вибори гетьмана. До Москви почали надходити доноси кошового отамана Якова Барабаша та Полтавського полковника Мартина Пушкаря, який мав амбітні плани самому стати гетьманом. В цих доносах Виговського звинувачували в пропольських симпатіях та в намірах «продати» Україну Польщі. На вимогу Москви було скликано нову Генеральну Раду в місті Переяславі в надії, що вона провалить Виговського. Як представник царської корони на Раді присутній був боярин Богдан Матвійович Хітрово. Та незважаючи на всі заходи з боку Москви, Виговського було обрано одноголосно. Як компенсацію Москва отримала згоду на збільшення воєводств в Ніжині, Переяславі та Чернігов. Відразу після закінчення Ради боярин Хітрово направляється до Полтави та намовляє Пушкаря підняти проти Виговського повстання.
У кінці 1657 року той збирає 20 тисяч рядових запорожців та 20 тисяч «гультяїв», наймитів. Під Полтавою він розбиває полки Сербіна та Богуна. Та в червні 1658 року гетьманська армія Виговського під тією ж таки Полтавою розгромила повстанську армію. Загинуло 15 тисяч повстанців, а з ними й М. Пушкар. Барабаша пізніше схоплено та страчено[29] .
В загальному ж плані на Україні посилювалась боротьба різних груп населення: старшина, яку лякав царський абсолютизм, все більше схилялась до Польщі, а – селяни та міщани до союзу з Польщею відносились напрочуд ворожо: їх лякали панщина, панський гніт, релігійні утиски тощо. Та неминучість розриву з Москвою була очевидна.
Врешті українські та польські дипломати досягають компромісного рішення. 16 вересня 1658 року у місті Гадяч І. Виговський укладає з Польщею союзний договір, відомого як Гадяцький трактат. Суть Гадяцького договору, автором якого головним чином був Ю.Немирич, була така: три держави, а саме Польща, Л?