Дипломная работа: Управління активами та пасивами підприємства

Використовуючи в процесі управління ефективністю необоротних активів показники рентабельності і фондовіддачі, варто враховувати два важливих моменти, що забезпечують об'єктивність оцінки. Перший з них полягає в тому, що при оцінці завжди повинна використовуватися відновна вартість необоротних активів на момент проведення оцінки (у цьому випадку буде врахований фактор інфляції, що у прибутку й обсязі продукції відбивається автоматично). Другий з них полягає в тому, що при оцінці варто використовувати залишкову вартість необоротних активів, тому що в процесі зносу вони втрачають, як правило, частину своєї продуктивності.

Ріст ефективності використання необоротних активів дозволяє скоротити потребу в них, тому що між цими двома показниками існує зворотна залежність. Отже, заходи щодо забезпечення підвищення ефективності використання необоротних активів можна розглядати одночасно як заходи щодо зниження потреби в позиковому капіталі і підвищенню темпів економічного розвитку підприємства за рахунок більш раціонального використання власних фінансових ресурсів.

Формування оптимальної структури джерел фінансування необоротних активів.Підходи до фінансування необоротних активів не настільки багатоваріантні, як до фінансування оборотних активів. Виходячи з розглянутих раніше принципів фінансування, можна стверджувати, що в процесі фінансування необоротних активів переважає в основному консервативний підхід, який полягає в тому, що весь обсяг необоротних активів, що формуються, фінансується винятково за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу. Винятком з цього правила, тобто фінансування необоротних активів за рахунок короткострокового позикового капіталу, на практиці зустрічається дуже рідко і може розглядатися як вкрай агресивний підхід до фінансування, коли рівень ризику фінансової стійкості і платоспроможності значно переважає над рівнем ефективності використання капіталу.

З урахуванням вищевикладеного, підходи до формування оптимальної структури джерел фінансування власних необоротних активів зводяться до двох варіантів. Перший з них ґрунтується на тому, що весь обсяг необоротних активів, що формуються, фінансується винятково за рахунок власного капіталу (являючи собою вкрай консервативний підхід до фінансування, він забезпечує ріст фінансової стійкості і платоспроможності підприємства, хоча і знижує до деякої міри ефект фінансового левериджу). Другий з них заснований на змішаному фінансуванні необоротних активів за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу (у сучасних економічних умовах основну частку у фінансуванні необоротних активів складає власний капітал, тому що довгостроковий кредит у силу високого рівня фінансового ризику банками видається вкрай рідко, а вартість його залучення дуже висока).

Нормальне функціонування підприємства можливе тільки за умови оптимального співвідношення складових його оборотного капіталу. Ефективне функціонування обігових коштів забезпечується через їх нормування.

Нормування обігових коштів – це визначення мінімальної їх потреби з метою створення запасів оборотних активів, необхідних для забезпечення нормальної і безперебійної діяльності підприємства.

У практиці використовують два методи визначення потреби в обігових коштах: прямий та економічний. Суть прямого методу полягає в тому, що норматив потреби за кожним видом обігових коштів визначають з урахуванням усіх особливостей діяльності підприємства (умов і термінів постачання запасів, кількості постачальників, організації процесу виробництва продукції, умов її реалізації тощо).

При застосуванні економічного методу потребу в обігових коштах розраховують шляхом коригування нормативів обігових коштів обчислених раніше прямим методом.

Міністерством фінансів України встановлено Типовий порядок обчислення норм запасів товарно-матеріальних цінностей для державних підприємств і організацій, який передбачає нормування обігових коштів для створення виробничих запасів, у незавершеному виробництві, у витратах майбутніх періодів, для створення запасів готової продукції.

Нормування обігових коштів для створення виробничих запасів.

До складу виробничих запасів належать: сировина, основні матеріали, паливо, покупні напівфабрикати, комплектуючі частини тощо.

Норматив виробничих запасів (Нвз) розраховують за формулою

Нвз = Овз х Твз, (1.1)

де Овз – одноденне витрачання виробничих запасів за окремими їх видами (статтями) у грн;

Твз – норма запасу обігових коштів за окремими їх видами у днях.

Розмір одноденного витрачання виробничих запасів (Овз) обчислюють діленням обсягу їх витрачання у четвертому кварталі планового року згідно кошторису виробництва на 90 (90 – середня кількість днів у кварталі).

Овз = З/90 (1.2)

де З – обсяг витрачання виробничих запасів у четвертому кварталі планового року, грн.

Норма запасу обігових коштів (Твз) складається з таких елементів: транспортний запас, підготовчий запас, технологічний запас, поточний (складський) запас, гарантійний (страховий) запас.

Транспортний запас (Тз) – це різниця між часом перебування вантажу в дорозі від постачальника до споживача та часом поштового пробігу розрахункових документів, їх оформлення вантажовідправником і обробляння банком. Наприклад, якщо час транспортування вантажу від постачальника до споживача 15 днів, час обробки документів у вантажовідправника 3 дні і у банку – 5 днів, то транспортний запас дорівнює 15–3–5=7 днів.

Якщо запаси надходять від різних постачальників, то розраховують середньозважену величину запасу. За умови одночасного надходження товарних документів і виробничих запасів, транспортний запас не визначають.

Підготовчий запас (Тпід) – це час для прийняття, розвантаженння, сортування і складування виробничих запасів.

Технологічний запас (Ттех) – це час на виконання підготовчих операцій (витримування, подрібнення виробничих запасів тощо), якщо вони не є складовою виробничого циклу.

Поточний запас(Тпот) залежить від частоти і рівномірності обсягів поставок виробничих запасів. Його тривалість приймають у розмірі 50% від середньої (фактичного або планового) інтервалу між окремими поставками виробничих запасів, за їх видами. Середню тривалість інтервалу між поставками розраховують методом середньозваженої величини з врахуванням обсягів поставок.

Гарантійний (страховий) запас (Тг) – це запас для запобігання перебоїв у постачанні виробничих запасів. Гарантійний запас (Тг) приймають у розмірі 50% від поточного запасу виробничих запасів.

Норму виробничих запасів визначають за формулою

Твз = Ттв + Ттех +Тпот +Тг (1.3)

Норматив обігових коштів для тари обчислюють як добуток норми вартості тари на 1000 грн. товарної продукції, вираженої в гривнях на плановий обсяг товарної продукції за гуртовими цінами.

Норматив обігових коштів у запасні частини для ремонтів машин і обладнання визначають множенням норми вартості запасних частин на 1000 грн. діючого обладнання на загальну вартість діючих машин і обладнання підприємства у плановому періоді.