Аналізуючи обсяги валютних операцій за видами операцій по банківських установах слід звернути увагу на те, що найбільші майже 19% всіх операцій прийшлося на 5 банківських установ «Приват-Банк», «Промінвест БАНК», «Укрсоцбанк», «Аваль» та «Укрсиббанк» (таблиця 1.2.).

Таблиця 1.2. Обсяг валютних операцій найбільших банків за видами операцій за 2007 р., млн. грн

Операції фізичних осіб	Операції юридичних осіб	Операції з банками	Усього
Приват-Банк	390,2	18863,78	24110,94	43365
Промінвест БАНК	288,8	13959,19	17842,09	32090,1
Аваль	296,6	14336,48	18324,32	32957,4
Укрсоцбанк	241,9	11695,54	14948,78	26886,3
Укрсиббанк	210,7	10186,44	13019,91	23417,1

На сьогоднішній день ми бачимо, що деякі з перелічених банків досить важко переживають насліди кризи і змушені були змінити власників, однак необхідно констатувати той факт, що всі банківські установи прагнуть до збільшення власних активів в тому числі за рахунок валютного обігу та інших операцій пов’язаних з валютними цінностіми.

Суттєвий вплив на подальший та власне й сучасний розиток банківської системи не тільки в Україні а й в світі спричинила фінансова криза у США. Фінансова криза у США почалася з іпотечної кризи ще у 2006 року. Головною її причиною було зростання обсягів неповернених житлових кредитів ненадійними позичальниками. Криза стала помітною і почала набирати міжнародних масштабів навесні 2007 року, коли New Century Financial Corporation, найбільша іпотечна компанія США пішла із Нью-Йоркської фондової біржі у результаті заборони, накладеною на торги її акціями. Компанія перестала видавати кредити, і крім того, виявилися неспроможною виплачувати заборгованість кредиторам. І хоча доля кредитів, виданих ненадійним позичальникам, була незначною у загальній масі іпотечних кредитів, це спричинило паніку на ринку житла. Іпотечні банкрутства добралися і до надійних позичальників. На хвилі банкрутств американських агенцій із іпотечного перекредитування ненадійних позичальників, інші кредитні організації перестали видавати іпотечні позики навіть позичальникам із хорошим кредитним рейтингом, хто не мав підтвердженого офіційного доходу, або початкового внеску. Протягом наступних кількох місяців зазнали збитків або збанкрутували десятки компаній.

Іпотечна криза в США спровокувала іпотечні кризи в Європі та країнах Азії, де мали місце схожі схеми кредитування. При чому, кризи зачепили як високорозвинені країни, на зразок Великобританії, Іспанії, Японії, так і країни що розвиваються, на зразок Казахстану.

Відповідно, збитки почали зазнавати не лише банки світового масштабу, а й локальні банки. За оцінками експертів інвестиційного банку Goldman Sachs, фінансові установи всього світу зазнали за 2 роки кризи 1,2 трлн. дол.. збитків, при цьому тільки американські установи зазнали збитків на суму 460 млрд. дол.

Такі значні збитки призвели до обвалу фондових ринків світу. За 2007 рік цінні папери на світовому фондовому ринку подешевшали на 5 трлн. доларів США.

В результаті, інвестори переключили свою увагу з фондового ринку на товарний ринок, що призвело до зростання цін на нафту та золото. Це в свою чергу спровокувало зростання загальносвітової інфляції та зменшення темпів росту світової економіки.

В українській економіці фінансова криза мала кілька проявів.

По-перше, світова фінансова криза призвела до кризи ліквідності у банківському секторі.

Останні кілька років банки активно розвивали кредитування населення (іпотечні, авто, споживчі кредити) за рахунок залучених з-за кордону коштів. Власне, це демонструє рис. 1.2.

Рис. 1.2. Співвідношення депозитів та кредитів у банківській сфері України

Як видно з діаграми, з 2006 року значними темпами почала збільшуватися частка кредитів фізичним особам у загальному кредитному портфелі банкам. Станом на липень 2008 року іпотечні кредити складають значну частку в кредитуванні індивідуальних клієнтів (на кінець року їхня частка склала 36,1%). До початку фінансової кризи українські банки могли вільно залучати за кордону фінансові ресурси під 4-5% річних, і продавати їх в Україні за 10-11% річних. Проблема була лише в тому, що кредити залучалися на терміни 3-5 років, а видавалися – на 10-20 років. Українські банки вирішували такі проблеми за рахунок рефінансування отриманих кредитів новими з такими ж, а інколи і нижчими ставками.

Проте, в умовах коли закордонні банки згорнули свої кредитні програми (а це були змушені зробити більшість банків, що постраждали від іпотечної кризи в США), українські банки опинилися перед загрозою кризи ліквідності. По-перше, для повернення закордонних кредитів банки змушені були перекредитовуватися за значно вищими ставками, а по-друге, нові залучені з-за кордону кошти теж стали значно дорожчими. В результаті, ставки на іпотечні кредити зросли на 5-7%, крім того були значно посилені вимоги до фінансового стану позичальників. Національний банк для запобігання можливій фінансовій кризі в Україні значно посилив вимоги до резервування за кредитними операціями, що теж призвело до подорожчання кредитів. Як наслідок, в першому півріччі темпи росту кількості іпотечних кредитів були нижчими за темпи росту загального кредитного портфелю.

Наслідки фінансової кризи могли бути ще більш серйозними, якби більшість великих українських банків не були у власності закордонних банків. Це дало їм змогу продовжувати залучати грошові ресурси із закордону, а також пропонувати кращі умови в порівнянні з іншими. Це підтверджує статистика виданих кредитів (рис. 1.3), згідно якої серед 5 лідерів ринку іпотечного кредитування в Україні, перші 4 є дочірніми компаніями закордонних фінансових груп, і мають загальну долю ринку в 56,6%.

Рис. 1.3. Лідери іпотечного кредитування в Україні

Таким чином, світова фінансова криза розпочалась у 2007 році з обвалу ринку іпотечних кредитів у США. Обвал ринку нерухомості, стрімке зростання кількості неповернених кредитів, банкрутство кредитних фондів, списання світовими банками сотень мільярдів доларів збитків, обвал фондових ринків, ріст цін на енергоносії, прискорення темпів світової інфляції та зниження темпів росту світової економіки – всі ці події є взаємопов’язані і відбулися за період менше 1 року. Фактично, надзвичайно тісна взаємопов’язаність та переплетеність фінансових систем призвела до того, що криза на американському ринку переросла у кризу світової економіки. Відповідно, криза такого масштабу не могла не зачепити економіку України, яка інтегрована у світову економіку. Незважаючи на заяви багатьох експертів, що світова фінансова криза не вплинула на економіку нашої державі, насправді криза призвела до відчутних наслідків. Українські банки зіштовхнулися із кризою ліквідності через обмеження доступу до закордонних кредитів, які кілька останніх років були основним джерелом збільшення обсягів кредитування. Крім того, через досить значний рівень інтегрованості економіки України в загальносвітову економіку, зростання рівня світової інфляції суттєво вплинули на ріст інфляції в Україні.

Отже, роль валютних операцій в діяльності сучасних комерційних банків, особливо в умовах глобалізації українського ринку та відкритості політики України щодо доступу іноземного капіталу не можна недооцінювати, однак разом з тим необхідно створювати умови для захисту вітчизняної банківської системи.

Розділ 2. Аналіз практики здійснення комерційними банками валютних операцій

2.1. Оцінка нормативно-правових актів, які регулюють валютні операції комерційних банків.

За останні роки в економіці і банківський системі України відбулися радикальні зміни, обумовлені досягненням Україною політичної та економічної незалежності і переходом до розбудови соціально-орієнтованої ринкової економіки. Система валютних розрахунків між різними суб'єктами господарювання, забезпечення безперервності платежів та залучення валютних коштів є найважливішими умовами нормального функціонування економіки. Діяльність банків в сучасних умовах вимагає нових підходів до рішення питань удосконалення і розвитку валютних операцій. Перед банківською системою постає задача сприяти активізації попиту населення на банківські послуги. Щоб забезпечити виконання цього завдання, необхідно створити такі умови, щоб кожен споживач міг отримати надані послуги в зручний час, в обраному їм місці і з мінімальними витратами [3].

Банки виконують важливу функцію мобілізації тимчасово вільних грошових ресурсів і перетворювання їх у реальний капітал. Банки це саме та галузь, яка повинна бути спрямована на прогнозування економічної кон’юнктури, найшвидше реагувати на будь-які зміни фінансового ринку. Сьогодні не має самостійних суб’єктів будь-якої галузі економіки, фінансова діяльність яких не перебувала б в постійній взаємодії з банківською діяльністю.

Правові засади валютного регулювання в Україні закладено Декретом КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993р. №15-93, згідно якого Національний банк України (НБУ) визнано головним валютним органом країни, що визначає валютну політику, видає ліцензії на здійснення валютних операцій, визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам, організує валютний контроль на території України [3]. Розширення валютних відносин банків потребують удосконалення питань бухгалтерського обліку в банках, організація якого повинна враховувати принципи діяльності банків, а саме: принцип прибутковості; принцип ризикованості банківських операцій; принцип платності банківських ресурсів.

Предметом дослідження є діяльність економічних суб’єктів на валютному ринку, які здійснюють операції з валютою та їхній вплив на функціонування всього валютного ринку.

У цьому зв'язку дослідження питань організації роботи з валютою та порядку ведення валютних операцій установами банків України набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Валютна система України – це форма організації валютних відносин, закріплених в державно-правових нормах та міжнародних угодах[3,18].

Валюта України є єдиним законним засобом платежів на території України, що приймається для оплати будь-яких потреб і зобов’язань. Ця норма встановлена Декретом КМУ “Про валютне регулювання та валютний контроль в Україні ”.

Особливо важливим функціональним призначенням валютного ринку є забезпечення реальної свободи вибору й дій власника валюти. Ступінь зрілості валютного ринку визначається не лише масштабами валютних операцій, а й його здатністю повною мірою реалізувати саме цю функцію.

Важливо враховувати й те, що свобода вибору суб'єктів ринку пов'язана з їхнім прагненням отримати для себе в процесі здійснення валютних операцій певні матеріальні вигоди, що реалізуються у відповідному доході. Цей доход буває безпосереднім або опосередкованим. Його зміст може виявитися не в перебігу обмінної процедури, а на наступних ступенях господарської діяльності, яке придбано за кошти, отримані в результаті валютної операції. Та суть справи і в цьому випадку не змінюється: отримання доходу є визначальною мотивацією дій суб'єктів валютного ринку [24].