Дипломная работа: Відповідальність як фактор розвитку відповідальності учнів при вивченні іноземної мови

І.Булах, вивчаючи психологічні особливості зростання підлітків, уважає основою зростання особистості у перехідному віці генезис її моральної самосвідомості. Феномен “особистісне зростання” визначається дослідником за фактом самоусвідомлення підлітка, що виявляється в його здатності відрефлексувати власні самоцінності, почуття, мотиви, вчинки та взаємодії у цілому, досягаючи при цьому осмисленого й вольового переживання результату кожної дії як акту вільного й відповідального вчинку [3].

І.Бех знаходить шляхи розвитку відповідальності в кооперативній діяльності. “В кооперативній діяльності інтенсивно проявляється груповий вплив на особистість: тут діють механізми емоційного зараження, ідентифікації, відповідальності за групу й за себе” [2, с.12]. При цьому велике значення надається почуттю корисності для іншого, яке “є тією підвалиною, на якій будується моральна система особистості, адже сутнісна характеристика цього почуття – сприяння людині – стосується і правдивості, і справедливості, і вірності, і надійності та багатьох інших моральних ставлень” [2, с.15].

Розмірковуючи про відмінність особистісної зрілості від соціальної, О.Штепа наголошує на тому, “що остання передбачає відповідність самопрезентації та поведінки людини вимогам та очікуванням суспільства, відповідальне виконання нею соціальних ролей, під яким розуміється дотримання певного сценарію виконання кожної ролі. Змістом же особистісної зрілості є відповідальна побудова власної ролі відповідно до загальних моральних принципів та особистісної місії. Людина, яка набула соціальної зрілості впродовж першого етапу соціалізації (період становлення дитини) у продуктивному розвиваючому середовищі, є потенційно готовою під час другого етапу (що пов’язаний з саморозвитком дорослого) виявити риси особистісної зрілості. Результатом трансформації і змістом особистісної зрілості є відповідальна побудова людиною власної концепції життя” [12, c.28].

Для формування відповідальності особистості необхідне усвідомлення того, що вона може (умінь, навичок, знань, здібностей), чим вона є (фізичних і особистісних якостей). Не менш важливим для особистості є розуміння того, чого бажає суспільство. Старанність може трансформуватись у відповідальність, коли відбувається співвіднесення “квартету” “хочу – можу”, “є – вимагають” і прийняття рішення стосовно соціально важливих цілей. Відповідальність відрізняється від обов’язку ступенем внутрішньої усвідомленості. В обов’язку яскравими є елементи зовнішнього примусу. Оскільки можливі суттєві розбіжності між спостережуваною поведінкою людини і її особистими ціннісними настановами, то виконання та дотримання соціальних норм, на думку М.Тутушкіної, не є корелятом відповідальності як особистісної риси. Проте відповідальність можна розглядати як окремий випадок вияву обов’язку за наявності суб’єктивного переживання почуття відповідальності. З суб’єктивної сторони відповідальність є показником свободи особистості, самостійності, що дозволяє залишатися індивідуальністю при взаємодії з іншими людьми. Суб’єктивне переживання почуття відповідальності виникає лише за умови усвідомлення людиною власних дій та їх можливих наслідків. Відповідальності протистоїть конформність – пристосування людиною власної поведінки і думки до устрою певної соціальної групи. Конформність як вияв інфантильності характеризується тим, що особа ніби побоюється самостійно, на власний розсуд проводити своє життя, весь час чекає, щоб за неї прийняли рішення інші; схильна чинити так, як більшість, не замислюючись, чи їй саме так хочеться і потрібно [13, с.44].

Таким чином, у різних наукових галузях різними мислителями відповідальність розуміється як свобода вибору, волі та засобів існування або як дотримання категоричного імператива, як спосіб реалізації життєвої позиції або як спосіб самореалізації особистістю своєї сутності. [ 14, c.77] Як би не тлумачилася проблема відповідальності різними авторами й у різні часи, відповідальність потрібно розглядати як одну із форм контролю активності особистості або групи в оточуючій її соціальній дійсності з критерієм виконання-референції тих чи інших нормативів-принципів, що здійснюється за допомогою диференціальних форм. Виходячи з цього, найбільш імовірно віднести відповідальність до явища, що поєднує об’єктивні і суб’єктивні сторони. При цьому існують екстероматриці контролю, які забезпечують покладені на суб’єкта обов’язки, відповідальність за результати тієї чи іншої діяльності, або ж інтроформи контролю за його діяльністю, наприклад, почуття відповідальності, обов’язку, совісті і т.д. Відповідальність суб’єкта перед соціумом, іншими індивідами характеризується усвідомленим дотриманням ним самим етичних принципів, моральних поглядів, що виражають соціальні мультинеобхідності[14, c. 85]. Форми відповідальності як психоодиниці суб’єкта, як риса його характеру в кореляті зі стабільно-вольовими механізмами формуються в процесі інтердіяльності індивідів, у результаті трансінтеоріоізації соціоорієнтацій, соціонорм, соціоправил, соціоцінностей.

1.2. Формування відповідальності учнів у середній школі

Мета виховання і критерії виховання завжди були наріжним каменем у навчально-виховному процесі. Дослідження показали, що серед найхарактерніших негативних якостей особистості школярів, особливо важко вихованих, перше місце посідає безвідповідальність ( 80% ), далі – низька виконавська дисципліна,не старанність, невправність ( близько 72% ), брехливість ( близько 70% ), пасивність (64% ), впертість ( 65 % ), брак волі ( 70 % ).

Аналізувати відповідальність як явище допомагає філософське вчення про соціальну зумовленість поведінки людини, її зв’язок з діалектикою свободи і необхідності як передумови реалізації особистістю функцій суб’єкта оновлення світу[20,c.94]. Вихідним пунктом визначення міри відповідальності у загальнофілософському плані в усі епохи було вирішення питання про співвідношення свободи і необхідності. Передумовою повідальності є вибір можливої поведінки. Зазвичай, вибір - це перевага однієї можливості і придушення, відсунення іншої. Те ж особистість несе відповідальність не лише за вибране, а й нереалізоване нею. Вибір визначається життєвою позиціє особистості, в основі якої лежать моральні імперативи. Тому будь-який вибір є для особистості проблемою вибору свого « Я », а остання незмінно обертається для людини проблемою « бути чи здаватися », « бути чи не бути ». Отже, і відповідальність, що приймається особистостями, різна. « Бути » означає бути особистістю, обстоювати свої життєві позиції і нести за них відповідальність. « Здаватися » — означає відмовитися від своєї безпосередньої відповідальності [20, c.105]. Крім того, що відповідальність можна « нести », « брати на себе », « покладати на когось », її можна « знімати з себе », « з когось », можна також « притягати до відпо­відальності » примусово. Причому, всі дії, пов’язані з цим поняттям, передбачають активність суб’єкта, незалежно від того, нав'язана йому відповідальність ззовні чи взята ним на себе добровільно. Оскільки « відповідальність » визначається в словнику як обов'язок, то вважається, що активність суб’єкта завжди усвідомлена. Варіанти використання слова « відповідальність » не вичерпуються вказаними випадками. Відповідальність проявляється і в сфері почуттів. Не випадково часто закликають до почуття відповідальності. Найстійкіші, соціально значущі почуття, ставлення особистості стають характерними її особливостями. Тому відповідальність є і рисою характеру особистості, через що ми говоримо про потребу виховувати відповідальність [30, c.122].

Теорії формування і розвитку відповідальності в нашій країні і за кордоном складаються в рамках психологічних, пе­дагогічних, етичних, соціологічних концепцій. Нарівні психологічного аналізу ( І.Бех, М.Савчин та ін.) відповідальність розглядається як одна з найзагальніших якостей, як результат інтеграції всіх психічних функцій особистості і суб'єктивного прийняття навколишнього світу, оцінки власних чуттєвих ре­сурсів, волі, емоційного ставлення до обов'язку. Відповідаль­ність визначається як моральна якість людини, в якій інтегровані її духовні, психічні та психофізіологічні функції. І, на­решті, відповідальність визначається як мета виховання і якість, яка концентрує усвідомлений особистістю загальнозначущий обов'язок[30, c.124].

Відповідальність тісно пов'язана з такою психологічною характеристикою особистості, як самоконтроль. Якщо людина бере відповідальність за події, що відбуваються в її житті, біль­ше на себе, то це є показником внутрішнього

( інфернального ) контролю. І навпаки, якщо вона має схильність приписувати відповідальність за все зовнішнім чинникам ( люди, довкілля, доля чи випадок ), то це свідчить про властивий їй зовнішній ( ектернальний ) контроль.

Серед педагогічних теорій відповідальності особливе місце посідає теорія відповідальної залежності А.Макаренка. Педагог праведливо вважав відповідальність « найважливішим людським атрибутом », наголошуючи, що першопочатком авторитету людини є відповідальність.

В.Сухомлинський, розвиваючи ідеї А.Макаренка про ви­ходання, пішов далі по шляху збагачення духовної культури осообистості в колективі. Для цього він використав етичні, психологічні і соціологічні підходи, збагатився такими нетради­ційними для науки 60—70-х років поняттями, як душевність, духовність, сердечність, людяність, співчутливість тощо. Відповідальність В.Сухомлинський трактував як особисту, персональну проблему. Людина повинна відповідати передусім перед своєю совістю. Вона характеризує здатність особистості самостійно формулювати моральні обов’язки, вимагати від себе їх виконання і здійснювати самооцінку і самоконтроль. До того ж відповідальність істотно розширює сферу втручання в навколишній світ, при цьому стверджується ідея особистої відповідальності [30, c.121].

Розглядаючи психолого-педагогічну і соціальну природу відповідальності у неповнолітніх через призму їхнього став­лення до навчання, спілкування, способу життя, скоєння правопорушень, дотримання морально-правових норм, ми можемо говорити про соціальну відповідальність підростаючої особистості, її готовність до виконання функцій громадянина, працівника, сім'янина. Соціальна відповідальність — поняття, що виражає міру відповідності дій соціальних суб'єктів ( особистості, соціальні групи, суспільство ) до взаємних вимог, а також історично - конкретних соціальних норм, загальних інтересів. Ця відповідальність випливає із закономірностей спільного життя людей, потреби підпорядковувати різні соціальні суб'єкти, c. 120]. Тому кожен з них є активним носієм певних взаємних соціальних зобов'язань. Отже, механізм соціальної відповідальності визначає взаємодію її суб'єкта ( носія ) і об’єкта ( перед ким відповідають ), при якій реалізується контроль за виконанням цих зобов'язань. Тим самим поняття « соціальна відповідальність » пов'язане з іншими поняттями і термінами, що характеризують поведінку у сфері соціальних відносин ( норма соціальна, контроль соціальний, дія соціальна, явище соціальне тощо ).

Ускладнення суспільного життя, вираження і захист інтересів суспільних груп за допомогою різноманітних ціннісно-нормативних систем і відповідних соціальних інститутів зумовили відособленість і розвиток порівняно самостійних видів соціальної відповідальності: юридичної, економічної, дисциплінарної, матеріальної, кримінальної, політичної, професійної, екологічної, моральної тощо. За рівнем соціальної організації розрізняють соціальну відповідальність, характерну для загального ( відповідальність суспільства, держави ), особливого ( відповідальність групи, колективу, класу), окремого ( особиста відповідальність ). За часовою ознакою соціальна відповідальність не розповсюджується на минуле, а лише на нинішнє і майбутнє ( наприклад, відповідальність нинішніх поколінь перед майбутніми за стан навколишнього середовища ). Міра соціальної відповідальності виростає відповідно до міри розвитку громадянських свобод, демократії, активності людей, їхньої соціальної творчості, єдності прав і обов'язків. Демократизація, гласність, перебудова суспільних відносин, поглиблюючи права і обов'язки громадян, трудових колективів, громадянських організацій і об'єднань, водночас підвищують рівень обов'язків людей перед суспільством і державою, а держави і суспільства перед людьми, громадянами, а отже, і рівень їхньої взаємної соціальної відповідальності[120, c.121].

Залежно від результатів учинку та зовнішніх умов ми виділяємо такі стадії відповідальності:

1. Генералізована - особистість відповідає за будь-які наслідки дій, у яких вона брала участь або з якими була пов’язана певним чином;

2. Власна індивідуальна – суб'єкт відповідальний лише за те, що ним безпосередньо зроблено, при цьому немає різниці між випадковими умисними і передбачуваними результатами;

3. Диференційована - людина відповідальна за будь-який передбачуваний результат дій, незалежно від того, чи були вони умисними, чи ні;

4. Усвідомлена - особистість відповідальна не тільки за свої наміри та наслідки їх реалізації, а й за те значення, якого вона надає зовнішнім чинникам, що так чи інакше впливають на результат;

5. Повна - суб'єкт цілком відповідальний за хід, результати та наслідки дій, незалежно від того, в яких умовах вона відбувалася.

У наш час відповідальність найчастіше ототожнюється з обов’язком, з чимось нав'язаним ззовні. Відповідальність, однак , - цілком добровільний акт і відповідь на потребу іншого, виражену або невиражену. Бути відповідальним - означає бути вільним і готовим відповісти. Отже, соціальна відповідальність учнів — це якість, що характеризує соціальну типовість особистості, її схильність дотримуватися у своїй поведінці загальноприйнятих у даному суспільстві соціальних норм, здатність обрати певну лінію поведінки, самостійно формулювати моральні обов'язки, вимагати від себе їх виконання, здійснювати самооцінку, самоконтроль, бути готовим відпові­дати за свої дії[51, c. 122].

При визначенні критеріїв соціальної відповідальності ми передусім керуємося вимогами часу і особливо відзначаємо соціальну активність, що характеризує спосіб життєдіяльності суб'єкта. Цей спосіб полягає у свідомій спрямованості діяльності суб'єкта на перетворення соціальних умов відповідно до назрілих потреб, інтересів, цілей та ідеалів, у висуненні та реалізації соціальних ініціатив, участі у вирішенні актуальних соціальних завдань, формуванні в собі позитивних якостей [51, c. 123].

Одні форми соціальної активності можуть відповідати об’єктивно назрілим потребам суспільства, інші—навіть про­тидіяти ним. Саме протиправна поведінка неповнолітніх і є такою протидією. Чим вищий рівень соціальної активності, чим більший заряд соціальної енергії вона в собі концентрує, тим більше людей таку енергію проявляє, спрямовує в єдине русло, тим успішніше розвивається суспільство, зацікавлене у постійному зростанні соціальної активності. У єдності з со­ціальною активністю ми розглядаємо трудову активність, яка визначається єдністю свідомості, волі і практичної діяльності людини. Трудовою активністю підлітків ми вважаємо таку моральну і соціально-психологічну якість, яка включає позитивне ставлення до праці навчальної, продуктивної, суспільно корисної, інтерес до неї, потребу в ній, переконаність у її необхідності як основи життя, прагнення до вироблення вдосконалення умінь, творчої роботи. Трудова активність визначає вчинки і всю лінію соціально цінної поведінки, морально-психологічну стійкість і організованість особистості, виражається в творчості, самостійності, підприємливості, культурі праці, дисциплінованості. Важлива ланка трудової активності людини — її підприємливість, творча діяльність. Ці риси для підлітків відіграють особливо важливу роль, оскільки в умовах деформованих ринкових відносин підлітки набувають негативного соціального досвіду [7, c. 53].

У процесі регуляції поведінки особистості ми використовували ті загальнолюдські цінності, які мають практично непересічне значення (чесність, особиста гідність, ввічливість, повага до старших, піклування про близьких тощо ). Гуманна поведінка дітей і підлітків виступає одним з найважливіших чинників їхнього морального становлення. При визначенні показників і ознак гуманності брали такі, які мають бути притаманні всім об’єктам виховання – учням, учителям, батькам. Гуманність, за показниками автора, характеризується добротою, повагою до людини, справедливістю, доброзичливістю, благородством учнів. Регулятором відповідальності виступає культура поведінки. Це ті вимоги і правила, які є зовнішніми контролерами.

Багаторічний досвід засвідчив, що утворення системи відповідальності призводить до того, що міжособистісні зв’язки , що виступають як суб'єкт-суб'єктивні стосунки, опосередковуються значущою для підлітка діяльністю і дотриманням у нього повноважень як особистої відповідальності. Скажімо, досвід моральної поведінки в системі соціальної відповідальності ми пов'язуємо з формуванням досвіду правомірної поведінки. Так, порушення відносин у спільній діяльності є передусім порушенням взаємних прав і обов'язків. Зміцнення досвіду правомірної поведінки при виконанні в системі повноважень, прав і обов'язків учня як громадянина сприятиме реалізації положень у взаємозв’язках « учень-вчитель »; « учень-школа » тощо[ 7, c. 54].

Загалом ефективність процесу формування відповідальної позиції суб'єктів виховання відповідає такому алгоритму:

а) розуміння мети виховної діяльності;

б) розширення знань моральних і правових норм взаємодії суб'єктів у спільній діяльності;