Дипломная работа: Використання дитячої літератури для формування екологічної культури молодших школярів

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Теоретичні засади формування екологічної культури молодших школярів

1.1 Психолого-педагогічні основи екологічного виховання

1.2 Сутність і дидактичні можливості екологічного виховання

1.3 Екологічна освіта молодших школярів на між предметній основі

Розділ ІІ. Шляхи використання дитячої літератури для формування екологічної культури школярів

2.1 Дитяча періодика України як засіб розвитку мовленнєвої творчості школярів

2.2 Використання казки в екологічному вихованні учнів

Висновки

СПИСОК використанихджерел

ДОДАТКИ

Вступ

Упродовж останніх десятиріч істотно погіршився екологічний стан довкілля, розширилася зона господарської діяльності людини та зменшився ареал існування тваринного та рослинного світу.

З кожним роком зростає інтенсивність забруднення. Антропогенні полютанти з опадами потрапляю на землю і акумулюються на її поверхні. Значні об'єми шкідливих речовин скидають у ріки потужні промислові комплекси, сільськогосподарські підприємства, річково-морський транспорт, трубопроводи, що призводить до екологічної кризи у взаєминах суспільства і природи. Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей. Забруднення атмосферного повітря у багатьох містах України досягло критичного рівня.

Екологічні проблеми, досягши планетарного масштабу, утворюють нову соціальну реальність. Їхнє розв'язання залежить першочергово від рівня екологічної культури населення. Екологічні знання, навички, переконання сьогодні особливо необхідні для виховання нового ціннісного ставлення до природи, розвитку світоглядної свідомості людини.

«Гадаємо, — писав В. Сухомлинський, — що школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти і поповнювати природні багатства, які маємо»[45; С.123].

Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.

Завдання екологічного виховання — сприяти накопиченню екологічних знань, виховувати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її, формувати вміння і навички діяльності в природі.

Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи — середовища перебування людини, яка повиння бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це передбачає уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності.

Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. «Дітей, що не вміють ще ходити, — писав Г. Ващенко, — треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладе основи любові до рідної природи»[10; С.155].

Актуальність взаємодії суспільства і природного середовища висунула перед школою завдання формування у дітей відповідального відношення до природи. Педагоги і батьки усвідомлюють важливість навчання школярів правилам поведінки в природі. І чим раніше починається робота по екологічному вихованню учнів, тим більшою буде її педагогічна результативність. При цьому в тісному взаємозв'язку повинні виступати всі форми і види навчальної і позакласної діяльності дітей.

Дітям молодшого шкільного віку властива унікальна єдність знань і переживань, які дозволяють говорити про можливість формування у них надійних основ відповідального відношення до природи. Всі навчальні предмети початкової школи покликані формувати екологічною відповідальність дітей.

Видатний педагог В.О. Сухомлинський надавав особливе значення впливу природи на етичний розвиток дитини. На його думку, природа лежить в основі дитячого мислення, відчуттів, творчості. Він неодноразово відзначав, що сама природа не виховує, а активно впливає тільки на взаємодію з нею. Щоб дитина навчилася розуміти природу, відчувати її красу, потрібно прищепити їй це з раннього дитинства.

Сучасне суспільство висуває ряд нових вимог до освітньої людини. Розвиток нових інформаційних технологій не тільки не знижує, а навіть підвищує значущість читання. Але опанування прийомами роботи з текстом відбувається паралельно з освоєнням нових форм подання знань і пов’язане зі зчитуванням та переробкою екранної інформації. Вже зараз поняття «грамотність» вміщує в себе крім загальної, ще й функціональну та комп’ютерну інформацію.

Одним із наслідків інформатизації суспільства є народження особливого типу сприйняття (поверхневого читання), що зумовлене впливом аудіовізуальної інформації як найбільш цікавої та доступної. Читання стає більш прагматичним і менш критичним.

Відбувається зниження зацікавленості суспільства читанням художньої літератури, а саме вона сприяє формуванню особистості майбутнього громадянина.

Одним із напрямків літературознавчої підготовки є формування навичок роботи з різними видами літератури. Успішне навчання неможливе без оволодіння раціональними прийомами роботи з книгою, що є основою самостійного набуття знань. Державні стандарти освіти передбачають, що учень початкових класів повинен повноцінно сприймати художні і науково-пізнавальні тексти. Робота з науковим текстом (для початкової школи це адаптований текст, навчальна стаття) займає особливе місце в навчальному процесі. У початковій школі з таким текстом учні знайомляться, головним чином на уроках «Природознавства» та курсу «Я і Україна». Але ці уроки не призначені для навчання дитини роботи з текстом, тому що основними є інші завдання, такі як розширення елементарних знань учнів про предмети та явища природи, розкриття зв’язку між живою і неживою природою. На уроках «Природознавства» читання вступає тільки як допоміжний прийом, і робота з навчальною статтею займає незначний відсоток часу.

Формування пізнавальної самостійності як риси особистості, розвиток пізнавальних і читацьких інтересів, бажання та вміння вчитися – «вічні» завдання, які покликана вирішувати початкова школа. У розв'язанні цих завдань важлива роль належить книзі, особливо-науково-пізнавальній – головному джерелу знань.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--