Дипломная работа: Використання дитячої літератури для формування екологічної культури молодших школярів
Загальноосвітня школа покликана виховувати у школярів любов до рідного краю, навчати основ охорони навколишнього середовища, науково обґрунтованого використанням природних багатств.
У школах природоохоронна освіта учнів здійснюється в різних напрямках: на уроках, заняттях гуртків, під час проведення екскурсій, у процесі суспільно корисної праці, науково-дослідницької роботи і так далі. Природоохоронна освіта не під силу вчителеві одного предмета, це робота багатопланова. Її доцільно реалізувати комплексно за участю вчителів початкових класів і вчителів-предметників. З іншого боку, природоохоронна освіта має здійснюватися не лише на уроках, а й в позакласній роботі, в системі самонавчання і мати не лише прикладний, а й пізнавальний та дослідницький характер. Її доцільно включити в загальнодержавну систему природоохоронних заходів і координувати у відповідних наукових установах з належним методичним, матеріальним і кадровим забезпечення.
Головним завданням екологічної освіти сучасної школи можна вважати[14]:
- засвоєння наукових знань про взаємозв’язок природи, суспільства і людської діяльності;
- розуміння багатогранної цінності природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема;
- оволодіння нормами правильної поведінки в природному середовищі;
- розвиток потреби спілкування з природою;
- активізація діяльності щодо охорони й поліпшення навколишнього середовища.
У школі екологічні знання в системі необхідно розкривати під час вивчення переважної більшості навчальних предметів. Усі види суспільно корисної праці повинні мати екологічну спрямованість. Природоохоронна робота в школі мусить відповідати завданням гуманістичного виховання, сприяти усвідомленню школярами екологічних правил і норм поведінки у природному середовищі. Екологічна освіта повинна бути безперервною і здійснюватися в дошкільній, шкільній, студентський і післядипломний освітянський періоди.
Систему екологічних знань у сучасній школі доцільно розкривати з максимальним використанням прикладів з проблем конкретного регіону.
У формуванні екологічної свідомості відповідальна роль належить початковій школі, яка є однією з перших ланок становлення людини – громадянина. Основні риси характеру особистості формуються у ранньому дитинстві, і спілкування з природою має у вихованні дитини першорядне значення. Для успішного екологічного виховання молодших школярів необхідно вичленити екологічний потенціал кожного навчального предмета. Основну роль при цьому слід відвести природознавству , під час вивчення якого необхідно закласти наукову основу природоохоронної діяльності дітей. Особливе місце в екологічному виховані має зайняти курс «Я і Україна», під час вивчення якого діти ознайомлюються з навколишнім світом. У цьому курсі головне – розпочати формування цілісного уявлення про природне і соціальне середовище, виробляти правильну поведінку в колективі та природі. У процесі вивчення природознавства молодші школярі мають засвоїти знання про взаємозв’язок і взаємовплив живої і неживої природи, природи і виробничої діяльності людей.
Уже в початкових класах слід підвести дітей до думки, що людина – невід'ємна складова частини природи, що вона, розвиваючись та задовольняючи свої потреби, впливає на навколишнє середовище. Причому, цей вплив може бути як позитивним, так і негативним. Доцільно на уроках природознавства навести приклади і показати, що в результаті безвідповідального ставлення до природи знищено ліси на значних територіях, суттєво скоротилася чисельність багатьох тварин, птахів і рослин, деякі – навіть повністю зникли з поверхні Землі.
Оскільки для молодших школярів найдоступнішим є емоційно-естетичне сприйняття природного середовища, то педагогу необхідно знати способи злиття емоційних почуттів у ставленні до природи з пізнавальними завданнями щодо її вивчення і практичними діями з охорони. Дуже активною формою організації природоохоронної діяльності учнів 1-4 класів є екскурсії, під час яких у них формуються позитивні установлення, навики спостережливості, орієнтації у позитивних і негативних явищах в природному середовищі, емоційно-естетичного сприйняття відповідальності за її стан. Під час сезонних екскурсій у природу, акцентуючи увагу дітей на характерних ознаках кожної пори року, доцільно формувати почуття прекрасного, любов до рідного краю, навички грамотної поведінки в природі, оцінки позитивних і негативних дій людини стосовно навколишнього середовища.
Ідея оптимізації взаємовідносин людського суспільства і природи може бути дуже вдало розкрита на конкретному матеріалі під час вивчення природничих дисциплін. Природничі науки створюють необхідну теоретичну базу для розвитку в учнів загальної цілісної картини світу з єдністю і різноманітністю зв’язків між живою і неживою природою. Вивчаючи фізичні, хімічні, біологічні закони, явища і процеси, сучасне промислове і сільськогосподарське виробництво, учні отримують знання про допустиме антропогенне навантаження на навколишнє середовище і, як наслідок, про можливі зміни в ньому. Головне в цьому – зрозуміти, що суспільство, отримуючи від природи речовину, енергію, інформацію, наносить їй шкоду. Саме тому вплив людської діяльності на природу не повинен перевищувати певну межу, оскільки за нею в природі наступають незворотні зміни, що згодом призводять до екологічних катастроф. З позиції оптимізації взаємодії суспільства і природи, в школі слід вивчати основи виробництва: раціональне використання природних ресурсів як мінерального, так і біологічного походження, принципи соціально нешкідливих технологій, роботу технічних комплексів і систем щодо захисту середовища від забруднення. Політехнічна освіта повинна бути спрямована на осмислення процесу «гуманізація техніки», переходу від ідеалу підкорювача природи, який всі сили природи ставить собі на службу, до нового ідеалу людини, яка хоче зберегти біологічну рівновагу, розуміючи, що вона є частиною природи, і їхнє майбутнє взаємопов'язане і взаємозалежне. Такий підхід потребує не тільки засвоєння навичок ефективної виробничої діяльності, а й виховання почуття відповідальності за її наслідки. У зв’язку з цим потрібно говорити про засвоєння учнями екологічної культури виробництва і виробничих відносин у процесі вивчення всіх предметів.
Екологічні знання природничого циклу включають знання про захист навколишнього середовища від забруднення промисловими і побутовими відходами. Забруднення атмосфери сьогодні – один із найважливіших факторів, що обмежують життя і діяльність людини. Загроза забруднення стає особливо великою тоді, коли промислові відходи, потрапляючи в навколишнє середовище, взаємодіють з компонентами атмосфери та акумулюються в її системах, змінюючи хімічний склад і фізичний стан атмосфери, ґрунту та води. Людини, як біологічний об’єкт, при цьому потерпає від негативного впливу навколишнього середовища: погіршується стан здоров'я, зменшується ефективність виробничої діяльності, зростає смертність. Школа повинна формувати в молодого покоління систему якостей ощадливих господарів у ставленні до природи, знайомити учнів на практиці з такими поняттями, як «сучасні екологічні проблеми», «людини і довкілля», «продовольча проблема», «енергетична і сировинна кризи», «тенденції в розвитку суспільства», тобто з елементами екологічної освіти і культури [48;С.30-32].
Формування екологічної культури, екологічної свідомості школярів – це життєва потреба сьогодення. Школа повинна зробити все необхідне, щоб природа стала для дітей відкритою книгою, якою б вони уміли користуватися. Тому дуже важливо довести школярам, що причиною екологічних негараздів у наш час є не технічний розвиток людства, а зневага до законів природи, людська байдужість.
Екологічна освіта і виховання мають ґрунтуватися на поєднанні емоційного та інтелектуального сприйняття природи з практичною природоохоронною діяльністю учнів. Зокрема: підгодовування птахів взимку, озеленення території школи, класу, догляд за рослинами, заготівля насіння декоративних та лісових рослин, очищення джерел тощо. Такі суспільно значущі справи привчають дітей вже з раннього віку цінувати природу, вносити посильний внесок у її збереження, бути творцями, а не руйнівниками чи споглядачами.
Оберігаймо красу дитячої душі. Потреба в красі і доброті у дитини простежується з перших днів її життя. Малюк тягне ручки до красивої іграшки, посміхається у відповідь на лагідний мамин голос. Звідки у дитини таке бачення навколишнього світу? Відповіддю можуть бути слова литовського поета Е. Межелайтіса: «Справжню красу сприймає лише чиста, прекрасна душа. Душа дитини…». Як важливо, аби дитяче сприйняття краси збереглося на все життя, бо все, до чого доторкнулося серце в дитинстві, залишається з людиною на завжди.
А й справді, хіба ж не мистецтво і природа пробуджують у дітей уміння відчувати гармонію і красу, формують глибину почуттів, навчають радіти, захоплюватись, співпереживати, породжують добро в дитячих душах. Саме життя стверджує, що люди, які навчені з дитинства розуміти мову природи і по-справжньому її поціновувати, вміють створювати гармонію, красу і добро в будь-якій своїй діяльності, в різних життєвих ситуаціях, у стосунках з батьками і ровесниками, у судженнях, у взаєминах з усім навколишнім світом. А нам, дорослим, потрібно не спізнюватись навчити дитину жити за законами краси і добра, вічними чеснотами людства.
Перед педагогами стоїть важливе завдання – наповнити розум дитини, одухотворити її серце: навчити захоплюватися краплиною роси на троянді і красою березового гаю, солов’їною піснею і музикою квітучого саду, ніжною мелодією струмка. Тільки тоді, коли мова забарвлюватиме уяву, коли дитина по-справжньому замилується побаченим, - можна «висівати» слова, якими вона висловлюватиме почуття і враження.
Природа мозку дитини потребує, щоб її розум виховувався біля джерел думки – серед наочних образів, і насамперед серед природи, щоб думка переключалася з наочного образу на «обробку» інформації про цей образ. Якщо ж шлюзувати дітей від природи, якщо з перших днів навчання дитини сприймає тільки слово, то клітини мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою, яку пропонує вчитель.
Свої уроки В.О. Сухомлинський назвав мандрівками до джерела мислення і мови – до чудової краси природи.
В.О. Сухомлинський радив відкривати віконце у світ краси слова поступово, щоб не перевантажувати розум дитини і не набридати їй.
Видатний педагог говорив, що дитина – це, образно кажучи, квітка, краса якої залежить від догляду за рослиною. Піклуватися про красу квітки необхідно задовго до початку цвітіння. Але, на жаль, зустрічаються батьки, які, даючи життя дитині, вважають свою місію завершеною, а що з цієї дитини вийде – нехай про потурбується хтось інший.
У дитинстві формується людське коріння. Ні однієї людської риси природа не відшліфовує – вона тільки закладає, а відшліфовувати нам – батькам, педагогам, суспільству.
Необхідно так виховувати дітей, щоб вони дивилися на світ добрими очима, вміли берегти життя. Тільки тоді вони, змужніючи та прозріючи розумом і серцем, стануть справжніми людьми [23;С.23-24].
Підсумовуючи вищезазначене, скажемо, що природоохоронну роботу доцільно проводити безперервно на всіх рівнях організації навчально-виховного процесу, з усіх предметів, базуючись на принципах нероздільного зв’язку теорії з практикою, науковості, міжпредметності та індивідуального підходу. Для розвитку природо-пізнавальних інтересів учнів потрібно використати деякі методичні прийоми: різноманітні за тематикою спостереження, конкретні наукові дослідження, комплексні на між предметній основі екскурсії, дискусійне обговорення окремих тем, оформлення їх у вигляді кіно-, фотоматеріалів, рефератів, кращих наукових робіт, які будуть представленні на відповідних наукових конференціях.
Для підготовки вчителів з природоохоронної освіти і виховання учнів необхідно підготувати та підібрати, тісно пов’язані з проблемами екології в цілому і, зокрема, в нашій державі і рідному краї. Роботу вчителів слід спрямувати на з'ясування ролі наукових знань як продуктивної сили суспільства, стимулювання навчальної діяльності учнів, на формування в них переконання, що прогрес суспільства в цілому неможливий без екологічної свідомості кожної людини на Землі [48;С.30-32].
1.2 Сутність і дидактичні можливості екологічного виховання