Дипломная работа: Використання засобів педагогічного малювання у процесі удосконалення навичок образотворчої діяльності молодших школярів
Існують принципові відмінності між прийомами педагогічного малювання і умілою натхненною роботою вчителя-художника, що вільно володіє образотворчими засобами, творчо здійснює процес створення педагогічних малюнків. Тому художня підготовка вчителя образотворчого мистецтва і сам процес малювання не повинні зводитися до засвоєння стандартних, розрахованих на використання в будь-яких обставинах прийомів виконання педагогічних малюнків. Мова повинна йти не стільки про вивчення прийомів, скільки про оволодіння методом творчого виконання малюнків, що ілюструють пояснення вчителя. Це передбачає глибоке засвоєння принципів створення зображення в педагогічних малюнках, що аж ніяк не ідентичне поверхневому освоєнню, а тим більше заучуванню прийомів-штампів виконання швидких пояснювальних малюнків [72, 86].
Якщо засвоєння прийомів байдужого виконання малюнків-схем може бути досягнуте за допомогою порівняно невеликої кількості тренувань, то оволодіння методом творчого педагогічного малювання засновується на тривалій і цілеспрямованій роботі над начерками з натури, по пам'яті і за уявленнями, на прикладі значної кількості вправ.
Не викликає сумніву важливість грамотного вирішення малюнків вчителем. Ця обов'язкова умова відповідності педагогічного малювання своєму прямому призначенню. Але поняття професійної письменності стосовно образотворчої діяльності художників-педагогів потрібно трактувати більш широко, ніж це звичайно має місце в практиці шкільних вчителів. Окрім правдоподібної передачі контурів і пропорцій предметів, правильного трактування їх просторового положення, дотримання загальноприйнятих принципів компонування і побудови зображення в малюнку, потрібно мати на увазі й інші аспекти і критерії професійної письменності малюнків [79, 126]. Так, художньо-образне трактування, що зображається, виразність рішення малюнка, його естетична привабливість, переконлива, цікава передача змісту є важливими компонентами професійної майстерності вчителя.
Якщо при виконанні пояснювальних малюнків педагог буде стежити тільки за правдоподібною передачею зовнішніх контурів об'єктів, пропорцій їх окремих частин, стане піклуватися лише про документальну точність зображення, то від уваги можуть вислизнути інші важливі задачі: характеристика головного, досягнення лаконізму, виразності рішення малюнків, тобто тих якостей, які в значній мірі визначають їх естетичні достоїнства.
Вчитель в своїй педагогічній творчості не повинен задовольнятися досягненням тільки правдоподібності в малюнках. Його завдання важливіші, вони зумовлюють необхідність створення цікавих, дидактично насичених наочних матеріалів, де правильне з методичної точки зору трактування зображуваного буде найкращим образом поєднуватися з художнім вирішенням малюнків [81, 67].
При створенні пояснювальних малюнків до уроків вчитель не обмежується констатацією окремих випадків, перераховуванням деталей, пасивним зображенням. Його мета — дати концентрований, художньо осмислений, узагальнений матеріал в малюнку, і зробити це він повинен з допомогою достовірно художніх образотворчих засобів.
Вчителю необхідно творчо підходити до процесу створення педагогічних малюнків. Це означає художню інтерпретацію зображуваних предметів, пошуки нових, своєрідних вирішень малюнків, в яких буде виразно виявлятися індивідуальність художника.
Образотворче мистецтво не можна викладати нудно і байдуже. Навчання повинно пробуджувати у школярів допитливість, творчу активність, зацікавленість. В.О. Сухомлинський писав: “Все, що приносить дитині естетичну насолоду, радість, задоволення, має чудодійну виховую-чу силу. Нехай же і малюнки вчителя несуть дітям радість, нехай в них ховаються багатство і краса дійсності, нехай діти, зацікавившись роботами свого педагога, ще більше полюблять малювання, повірять в його можливості. Цінно, коли в пояснювальному малюнку вчителя є свого роду зображальна ізюминка. Такий малюнок не залишить дітей байдужими, приверне їх увагу, а значить, добре виконає свої функції” [76, 147].
Поєднання захоплюючого, цікавого викладання з науково обґрунтованими принципами навчання — найкращий шлях здійснення художньої освіти в школі. Як відмічає О.Я. Савченко, «особливості, що становлять суть цікавості, є найсильнішими пробуджувачами пізнавального інтересу, загострюючи емоційно-розумові процеси і примушуючи пильно вдивлятися в предмет, спостерігати, здогадуватися, згадувати, порівнювати, шукати» [73, 217].
Ілюстрування учбового процесу власними малюнками є специфічним видом творчої діяльності вчителя. Ми не ставимо в один ряд педагогічні малюнки, що виконуються вчителями для ілюстрування учбового процесу, і твору, що створюються художниками для виставок і музеїв. Призначення, змістовність, художня цінність цих видів образотворчої діяльності різна. Але в справі навчання школярів малюнки вчителів грають велику роль і є творчим видом роботи. Вона так само потрібна, як і творчість художників інших спеціальностей.
Можливі й інші випадки використання художньої майстерності вчителя в роботі з учнями. Наприклад, у педагога досить часто виникає необхідність в показовому, повчальному виправленні робіт. Іноді такі дії вчителя виправдані і доцільні. Вони мають достовірно педагогічний характер, оскільки переслідується мета – добитися розуміння учнями принципів і методів виконання завдань [75, 11].
Інакше розцінюється виправлення робіт школярів, що проводиться з метою поліпшення якості малюнків за рахунок професійної майстерності художника. В останньому випадку вчитель відверто малює за учнів, піклуючись лише про зовні благополучну картину успішності школярів, про вирівнювання рівня їх робіт до тієї міри, яка служить сумнівною основою для виставлення учням незаслужено високих оцінок.
Часом вчителю доводиться виконувати свої особисті малюнки, начерки, етюди в присутності учнів (наприклад, під час спільних виходів на зарисовки із членами гуртка, на екскурсіях). У подібних випадках малюнки, що виконуються вчителем для себе, для своїх творчих цілей, попутно здійснюють навчальні функції, дають школярам наочне уявлення про роботу художника. У цьому полягає одна з особливостей особистої творчої роботи художника-педагога, її відповідальність [53, 37].
Отже, вплив художньої майстерності вчителя на школярів, на якість учбового процесу з образотворчого мистецтва безсумнівний. Тому оволодіння практичними навичками малювання є першочерговою справою для художників-педагогів.
1.2 Образотворчі засоби педагогічного малюнка
Систематичне використання матеріалів, що дають змогу широко і вільно, швидко, лаконічно й ефектно виконувати начерки великого розміру, не тільки сприяє освоєнню технічних можливостей цих матеріалів, але й впливає на процес роботи художника, на сприйняття і переробку зорової інформації, тобто на внутрішню структуру створення художнього образу та його інтерпретацію в малюнку. До таких матеріалів можна віднести вугілля, сангіну, крейду, одноколірну пастель, а також акварель, гуаш, туш (для створення великого, лаконічного зображення).
Властивості цих матеріалів, їх можливості, принципи роботи із ними підказують художнику такі методи і прийоми виконання нарисів, що допомагають відразу приступати до характеристики великої форми й основних мас предметів. Так, працюючи на великих листах паперу, можна швидко закривати фарбувальною речовиною широкі поверхні і створювати узагальнені контури об'єктів за допомогою бічної поверхні палички вугілля або сангіни. У цих випадках вдається отримати товсті штрихи, які, зливаючись в єдину тональну пляму, створюють уявлення про узагальнену форму предметів [43, 241].
Використовуючи вугілля і сангіну, можна оперативно й успішно виконувати великі начерки педагогічного призначення на папері різних відтінків. Застосовуючи сірий папір великого розміру, вдається швидко і ефектно зображати різні об'єкти, вводячи при необхідності крейду для підкреслення рельєфу виступаючих, найбільш опуклих місць (рис. 3).
На сірому і чорному паперу зручно виконувати педагогічні малюнки, використовуючи як білу, так і кольорову крейду. В останньому випадку художник тільки робить натяк на колір того або іншого предмета, збагачуючи графічний начерк. Не слід намагатися створити живописний твір за допомогою кольорової крейди. Якщо виконувати нею тривалі, складні кольорові малюнки, змішуючи кольори і тонко моделюючи форму, легко впасти в строкатість і несмак [49, 58].
Рис. 3. Ведмежа з бочкою. Класна дошка, крейда
Кольоровою крейдою малюють також на класній дошці. Особливо успішно цим матеріалом можна працювати на білій дошці, яку неважко виготовити самому. Один із способів такий: з товстого дзеркального скла вирізають квадрат розміром 1 м кв. При визначенні величини майбутньої класної дошки керуються наступними міркуваннями: треба, щоб малюнок добре читався навіть із задніх парт шкільного класу, і разом з тим розмір скла не був дуже великим, оскільки це збільшує небезпеку його поломки. Передню поверхню скла піддають нетривалій обробці абразивним порошком для надання шорсткості лицевій стороні. Задню поверхню скла зафарбовують білою масляною фарбою. Після її висихання скло акуратно обклеюють по краях смужками паперу або вставляють в неглибоку дерев'яну рамку. Можна зробити також тонкий задник з дерева, картону, рівної фанери.
Помітно й стимулююче на досягнення цілісності, узагальненості і лаконізму начерк впливають вправи в силуетному малюванні, яке здійснюється за допомогою кисті і одноколірної акварельної фарби або туші. У цих випадках переважну увагу художника направлено на виявлення узагальнених контурів предмета, характеристику його великої форми, створення єдиної тональної плями. Силуетне малювання допомагає відвернути увагу від великої кількості деталей, орієнтує на істотні ознаки об'єкта, привчає оцінювати модель як єдине ціле [41, 70].
Виконання активних, звучних, лаконічних силуетних начерків за допомогою кисті без попереднього промальовування контурів зображення олівцем вимагає упевнених і точних дій. Формування таких якостей дуже важливе для художника-педагога.
Силуетне малювання відповідним чином організовує зорове сприйняття, спрямовує увагу художника на роботу по узагальненню ознак зображуваного об'єкта, на синтезування зорового образу. Два основних діючих поля: активний темний силует і світлий фон паперу — створюють в свідомості людини чітке, узагальнене уявлення про сюжет. Природну властивість зору — швидко сприймати суміжні контрастні плями — сприяє посиленню враження від такого малюнка, який відразу привертає увагу, легко читається і добре запам'ятовується.
Завдяки цінним властивостям силуетні зображення можуть бути використані не тільки як засіб для тренування і розвитку сприйняття, але й як педагогічні малюнки (наприклад, лаконічні контрастні нариси великого розміру, виконані кистю, тушшю, аквареллю [21, 43].
Проведення вправ у силуетному малюванні доцільно здійснювати разом з іншими видами роботи із виконання начерків. Спочатку, працюючи з натури, можна полегшити створення силуетних зображень шляхом відповідного підбору об'єктів для малювання і характеру їх освітлення. Бажано вибирати такі предмети, які мають досить просту узагальнену форму (глек, глиняна ваза, чайник, настільна лампа і ін.). Предмети можна поставити вдень на підвіконня, і вони будуть читатися темними силуетами на світлому фоні вікна. Увечері можна використати контражурне освітлення, створене настільною лампою, яка сильно освітлює стіну або драпіровку і створює яскраву світлову пляму. На останню проектується який-небудь темний предмет, що знаходиться між глядачем і лампою.
У міру набуття досвіду в силуетному малюванні, коли розвинеться узагальнене суцільне бачення і сформуються навички упевненого володіння кистю, тематику нарисів можна ускладнити, зображаючи більш важкі за формою об'єкти або складаючи постановку із двох-трьох предметів.
Виконання начерків за допомогою кисті, акварельних або гуашевих фарб є корисним не тільки при освоєнні специфіки силуетного малювання, але й в тих випадках, коли зображення створюється за допомогою декількох тональних або колірних плям різної інтенсивності. Частіше за все при цьому використовується прийом залиття, коли художник наносить кистю на великий лист паперу декілька одноколірних або кольорових плям, які сукупно складають зображення всього предмета [27, 81].