Дипломная работа: Вплив іноземного перестрахування на платоспроможність вітчизняних страхових компаній на прикладі

- різкого нарощування рівня іноземного перестрахування в 2000 - 2003 роках, як процесу використання перестрахування в якості кримінального інструменту «псевдоперестрахування», прикриваючого нелегальне переміщення та відмивання «брудної валюти» валюти за кордоном;

- різкого падіння рівня іноземного перестрахування після введення ліцензування договорів в Держфінпослуг та Держфінмоніторинг з перестрахувальниками-нерезидентами з 2004 року;

- різкого зростання рівня внутрішнього перестрахування між страховими компаніями України у 2005 - 2008 роках, як схем податкової мінімізації податку на страхові доходи;

- різкої зміни пріоритетів важливості іноземного перестрахування ризиків для страховиків України з моменту вступу України в СОТ у 2008 році та допущення конкурентоспроможних іноземних страховиків до страхування в особливо ємних галузях авіаційного, космічного та морського страхування в Україні з можливим витісненням з цих галузей вітчизняних страховиків.

В результаті проведеного дослідження оптимальною та перспективою формою іноземного перестрахування для страховиків України визначено облігаторні непропорційні договори з ексцедентом збитку, в цьому випадку підключення фінансової міці перестраховика здійснюється тільки при рівнях збитків, які перевищують рівень власного страхового утримання страховика.

Розділ 1. Іноземне перестрахування як одна з основ фінансової надійності страховика

1.1 Теоретичні засади перестрахування

Перестрахування є найважливішим сегментом міжнародного ринку страхування. Враховуючи те, що страхова компанія здійснює перестрахування своїх ризиків і приймає чужі ризики як в межах країни базування, так і за кордоном, операції з іноземного перестрахування є зовнішньоекономічною діяльністю страхової компанії [33, c.14].

Перестрахування – це окремий інститут всередині страхування, в якому склалася власна термінологія. Базові теоретичні поняття є спільними як для внутрішнього, так і для іноземного перестрахування. Тому, перш ніж розглянути особливості іноземного перестрахування, необхідно визначитись із економічним змістом та механізмом дії процесу перестрахування, як такого.

Сутність та зміст категорії «перестрахування» в економічній літературі суттєво не змінюється, але існує декілька модифікацій цього поняття. Приведемо декілька з них.

Перестрахування (англ. - reinsurance) — це страхування особливого виду, зміст якого полягає у передачі частини ризику (ризиків) у відповідальність іншому спеціалізованому страховику, тобто перестраховику [34,c.79].

Перестрахування є системою екнономічних відносин, у процесі яких страховик, приймаючи на страхування ризики, передає частину відповідальності по них з урахуванням своїх фінансових можливостей на погоджених умовах іншим страховикам з метою створення збалансованого страхового портфеля, забеспечення фінансової стійкості і рентабельності страхових операцій [35,c.236].

В Україні перестрахування здійснюється згідно з вимогами та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України та відповідно до Закону України «Про страхування» (остання редакція від 28 грудня 2007 року ) [1].

Відповідно до статті 12 Закону України про страхування: «Перестрахування – це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.» [1].

Страховика, котрий безпосередньо працює зі страхувальниками щодо взяття на себе їхніх ризиків, називають "прямим страховиком", або страховиком, що передає ризики.

Перестраховик — це страховик, котрий надає страхову послугу "прямому страховику". У свою чергу перестраховик може передати частину взятих на себе ризиків іншому страховику і тощо.

Перестрахувальник – це страховик, який взяв на страхування ризик і передав частину його вартості в перестрахування іншому страховику.

Процес передачі ризику називається цедуванням ризику або страхувальною цесією. Страховик, який передає ризик, називається цедентом, а той, що приймає цей ризик, — цесіонарієм. Наступна передача цесіонарієм (частково або повністю) ризику наступному перестраховику називається ретроцесією. Страхове товариство, яке передає третьому учаснику ризик у наступне перестрахування, називається ретроцедентом, а товариство, яке бере на себе ретроцедований ризик, називається ретроцесіонарієм.

За умовами перестрахувальних договорів перестрахувальник повинен систематично висилати перестраховику перелік ризиків, що підпадають під перестрахування. Такий перелік іменується бордеро.

Пріоритет — це власна участь цедента в покритті збитків. Ліміт перестрахувального покриття — це максимальна межа відповідальності перестраховика за наслідки одного страхового випадку. Ексцедент – сума ризику, що підлягає перестрахуванню зверх власних вирахувань.

Сліп – у факультативному перестрахуванні документ, який висилається перестрахувальником потенційним перестраховикам, містить основні умови передбачуваного договору перестрахування: характеристику ризику, страхову суму, умови страхування, ставку пермії, власні вирахування тощо.

Схема операцій страхування і перестрахування наведена на рис.1.1.

Рис.1.1. Схема перестрахування і ретроцесій [35]

У цесіонарія немає ніяких зобов'язань щодо укладених цедентом договорів страхування. Це означає, що страховик (цедент), котрий уклав договір із перестраховиком (цесіонарієм), залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі. Він навіть не зобов'язаний інформувати страхувальника про передачу ризику в перестрахування.

Таким чином, платоспроможність страховика складається з двох складових:

забезпечення сплати страхового відшкодуваня в межах ризику власного утримання;

забезпечення отримання від перестраховика та сплати страхового відшкодування в межах ризику, переданого в перестрахування.

Перестраховик зобов'язаний виплатити відшкодування цеденту пропорційно до його участі за умови, що цедент виплатив це відшкодування страхувальнику. Цедент зобов'язаний інформувати цесіонарія про цедований ризик так само, як страхувальник зобов'язаний інформувати страховика про всі зміни, що відбуваються в ризику, який він передав страховику [32,c.56].