Дипломная работа: Вплив іноземного перестрахування на платоспроможність вітчизняних страхових компаній на прикладі

вплив на покращення показників платоспроможності прямого страховика;

надання ліквідних активів для швидкого врегулювання збитків прямим страховиком при настанні страхових випадків із застрахованими ризиками

Розрізняють активне та пасивне перестрахування.

Активне перестрахування (вхідне) полягає у прийнятті іноземних ризиків для покриття або продажу страхових гарантій.

Пасивне перестрахування (вихідне) — це передача ризиків іноземним страховикам (купівля страхових гарантій). Головна його мета — передача відносно дрібних ризиків великій кількості перестраховиків у різних країнах. Завдяки цьому досягається стабільність страхового портфеля та встановлюються широкі контакти на ринку перестрахування [52].

На міжнародному страховому ринку з метою передачі ризиків іншим страховикам і перестрахувальним компаніям часто застосовується фрондування, або фронтинг (від англ. front – виходити за), що є своєрідним різновидом перестрахування.

Фронтування (або фронтинг) – це операція, у процесі якої компанія оформляє страховий догововір, але ризик (частина або повністю) передає іншому страховику, який не фігурує в договорі і найчастіше залишається невідомим для страхувальника. Фронтинг здійснюється, якщо страховик прагне потрапити на ринок, куди він сам або його поліси не допускаються. У цьому випадку він звертається до місцевої страхової компанії з пропозицією оформити за винагороду страхування на себе, а потім перевести йому ризик і страхову премію. Страхова компанія, яка укладає на прохання іншої страхової компанії договір страхування, називається фронтуючою компанією, а сам страховий поліс – фронт-поліс (front policies). Страхові компанії змушені досить обережно підходити до фронтування, оскільки у разі можливих претензій вони є відповідачами за договором страхування.

У перестрахувальній практиці набули поширення пули. Учасники пула, якими найчастіше є всі страхові компанії ринку, за добровільною згодою між собою або відповідно до законодавства передають у пул всі ризики, які підлягають перестрахуванню по всьому портфелю страхувань, або по окремих видах страхування, або навіть по певних, особливо небеспечних ризиках. На базі прийнятих у перестрахування ризиків створюється перестрахувальний договір, в якому всім членам пула надається можливість участі пропетрційно сумам премій, переданим ними в пул або в межах погоджених лімітів відповідальності.

Доцільність пулів полягає в тому, що цим видом перестрахування досягається максимальне використання ємності даного страхового ринку і заощаджуються валютні кошти держави. Головний недолік пулів: при настанні кастастрофічних подій збитки мають повністю або в межах ринку оплачуватися страховими компаніями однієї країни, у той час як при традиційних методах перестрахування значна частина збитків перерозподіляється між країнами.

Одним з ключових моментів у перестрахуванні є визначення власного утримання страхової компанії.

Власне утримання страхової компанії – це економічно обгрунтований рівень суми, в межах якої компанія залишає (утримує) на своїй відповідальності певну частку страхових ризиків, передаючи в перестрахування суми, що перевищують цей рівень. У багатьох країнах законодавчо введені вимоги до величини власного утримання. Наприклад, в Україні це питання освітлюється у статті 29 Закону «Про страхування» [1].

Згідно з статтею 29 Закону України «Про страхування» такі операції є необхідною умовою для забеспечення платоспроможності страховиків, коли страхова сума за окремим об’єктом і видом страхування перевищує 10% суми сплаченого статутного фонду і створених страхових резервів на останню звітню дату [1].

Величина власного утримання по одиночному ризику залежить від таких чинників [59, c.146]:

фінансові можливості страховика;

- досвід фахівців з даного виду ризику і політика компанії по формуванню оптимального страхового портфеля. По профільних для даного страховика видах ризику власне утримання, імовірно, має бути вищім, ніж по видах страхування, у яких даний страховик не спеціалізується.

- характер ризику – його потенційна небезпека. Досить часто для визанчення величини власного утримання страхової компанії використовуються спеціальні шкали по різних видах ризику, у яких величина власного утримання деференціюється за класами небезпек. Наприклад, стосовно ризику відповідальності за сплату екстрених послуг при поїздках за кордон ЗАТ «УАСК АСКА» визначає величину власного утримання наступним чином:

Таблиця 1.2

Визначення величини власного утримання залежно від класу ризику відповідальності за сплату екстрених послуг при поїздках за кордон, що застосовується в ЗАТ «УАСК АСКА» [63]

Позначення	Класифікація ризиків	Величина власного утримання, у.о.
I	Мінімальний ризик (на одного отримувача послуг)	1000-5001
II	Невеликий ризик (на один страховий випадок, в якому беруть участь від двох до п'яти отримувачей послуг)	5000-2001
III	Середній ризик (ексцедент збитку при кумуляції ризику більше п'яти отримувачей послуг)	Договір облігаторного перестрахування ексцедента збитку № 10013289 від 01.01.07 з ВАТ «Русское перестраховочное общество»
IV	Великий ризик (катастрофічний ексцедент збитку, круїзи тощо)	Договір облігаторного перестрахування катострофічного ексцедента збитку № 10013290 від 01.01.07 з ВАТ «Русское перестраховочное общество»

Чим більшим небезпекам піддається об’єкт страхування, тим менша величина власного утримання.

- Величина тарифної ставки. На світовому ринку діє закономірність: чим вищій тариф, тим менша величина власного утримання. Часто страховики використовують шкали залежності величини влсного утримання від величини тарифної ставки за окремими видами ризиків у певному інтервалі (табл.1.3).

Таблиця 1.3

Залежність величини власного утримання від величини тарифної ставки за класами ризику «вогонь» для страхування будівель та споруд, що застосовується ЗАТ «УАСК АСКА» (при відшкодуванні збитків, що не перевищують екв. 150 000 у.о. на один випадок, чи низку збитків під час одного випадку) [63]

Клас ризику (пожеженебезпечність будівель та споруд)	Величина тарифної ставки, %	Величина власного утримання, у.о..
I	до 0,1	до 150 000
II	0,1-1,0	до 100 000
III	1,0-5,0	до 50 000
IV-V	5,0 і вище	до 20 000

Характер портфеля. Портфель страхової компанії характеризується такими показниками, як кількість ризиків, обсяг страхової премії, структура, сбалансованість, географічний розподіл ризиків. Великий сбалансований портфель дозволяє збільшувати власне утримання, в той час як невеликий або несбалансований – знижує його [59].

Величина власного утримання має велике значення не тільки для страховика, а і для перестрахувальника, тому що служить індикатором оцінки ризику. Невелике власне утримання передавальної компанії може викликати певні сумніви перестрахувальників щодо якості ризику або сумлінності страховика при врегулюванні страхових подій.

Ефективність перестрахувального захисту багато в чому визначає вибір тієї або іншої форми та методу перестрахування.

За методом передачі ризиків у перестрахування та способом оформлення правових взаємин сторін перестрахувальні договори поділяються на факультативні, облігаторні, факультативно-облігаторні (рис.1.3)

Рис.1.3. Види договорів перестрахування за методом передачі ризиків та способом взаємодії сторін [33]

Факультативне перестрахування вважається найпростішим. Воно широко використовується за умови великих ризиків. Договір факультативного перестрахування надає повну свободу цеденту у вирішенні питання щодо передачі (часткової чи повної) певного виду ризику та умов цієї передачі. Пере-страховик може прийняти цю пропозицію або відхилити її. Розмір перестрахувальних платежів за цим договором визначає ринок. За цим же видом договорів цедент повинен передати частину ризику до початку відповідальності за нього.