Дипломная работа: Вплив спеціальних вправ на рівень фізичної підготовленості школярів молодшого шкільного віку

Кістки тазу до 7– 8 років тільки починають зростатися і при струсі можуть зміщуватися [10, 56, 64].

За даними [64] повноцінна опорно-рухова функція багато в чому пов'язана з формуванням стопи. Дитяча стопа в порівнянні із стопою дорослих відносно коротка і звужена в області п'яти. Формування склепіння стопи звичайно закінчується до 11– 12 років.

Анатомічно суглобово-зв'язковий апарат сформований вже у новонародженого, але подальше морфологічне і функціональне вдосконалення його продовжується в дитячому і підлітковому віці. Суглоби молодших школярів дуже рухомі, зв'язковий апарат еластичний [56, 64, 65].

В цей період у дітей найбільш інтенсивно збільшується рухливість хребта, а також плечових і тазостегнових суглобів [64]. Найбільша рухливість хребта спостерігається у віці 8–9 років [36, 65].

М'язова система дітей молодшого шкільного віку розвинена ще слабо [10, 56, 64]. М'язи мають тонкі волокна, містять в своєму складі лише невелику кількість білка і жиру [65]. Відношення м'язової маси до ваги всього тіла в цей віковий період складає близько 1/4, в той час, як у підлітків 15 років це відношення становить 1/3 [63, 64].

У дітей цього віку м'язи розвиваються нерівномірно: спочатку м'язи тулуба, нижніх кінцівок і плечового пояса, а пізніше – дрібні м'язи [3, 64, 65, 70].

В період від 7 до 10 років приріст сили м'язів верхніх кінцівок йде інтенсивніше, ніж нижніх: середній приріст сили згиначів гомілки становить 3,6 кг, а згиначів кисті – 8,3 кг. Сила м'язів розгиначів гомілки значно переважає над силою м'язів згиначів – 20,4 і 13,3 кг, відповідно. Діти 7– 11 років ще слабо диференціюють м'язові зусилля. Здібність до розслаблення м'язів в цей період змінюється незначно [64].

У дітей молодшого шкільного віку спостерігається поступове вдосконалення м'язової системи і рухових функцій. Разом із зростанням м'язової маси значно поліпшується координація рухів. В цей час інтенсивно формуються психомоторні функції, пов'язані з швидкістю і точністю руху. М'язова працездатність у хлопчиків 7– 10 років більше, ніж у дівчаток цього ж віку [64].

Характеризуючи стан дихальної системи у молодших школярів, автори відзначають [15, 67], що з розвитком організму відбувається зростання органів зовнішнього дихання і посилюється їх функція. В молодшому шкільному віці завершується формування легеневих альвеол. З 7– 8 років кількість їх практично не змінюється, але маса і об'єм легеневої тканини і повітроносних шляхів продовжує збільшуватися до закінчення пубертатного періоду [21, 62, 69]

В зв'язку з інтенсивним ростом і зміною положення ребер, міняється форма грудної клітки, її передня частина опускається вниз, при цьому можливості зміни об'єму грудної клітки в процесі дихання різко зростають. Це робить величезний вплив на характер дихання. Якщо раніше дихання було в основному черевне, то з цього віку воно стає грудочеревним або змішаним [15, 71].

В цьому віковому періоді спостерігається відносна слабкість дихальних м'язів [15, 21, 68]. У зв'язку з цим грудна клітка бере незначну участь в акті дихання, яке здійснюється, в основному, за рахунок опускання діафрагми. Тому робота, затрачена на дихання, у дітей значно більша в порівнянні з дорослими [15].

У молодших школярів понижена економність зовнішнього і внутрішнього дихання [56]. Зовнішнє дихання поверхневе, а у внутрішньому знижується утилізація кисню тканинами з артеріальної крові. Спостерігається порівняно велика частота дихання від 20 до 22 разів за хв. [3, 21, 68].

До кінця періоду молодшого шкільного віку об'єм легенів складає половину об'єму легенів дорослого. У міру росту і дозрівання дитини величина хвилинного об'єму дихання (ХОД) збільшується [65]. У дітей 7 – 10 років спостерігається підвищена, в порівнянні з підлітками, величина ХОД на 1 кг маси у спокої – 160 – 170 мл/мин/кг [64].

На думку більшості авторів [6, 21, 64, 65, 68], життєва місткість легенів (ЖЕЛ) з віком збільшується, проте в різних дослідженнях ці цифри дещо відрізняються. Так, на думку [21, 65, 68] ЖЕЛ зростає з 1200мл в 7-річному віці до 2100 мл в 11-річному. Дані дещо іншого характеру надані в роботах [64], де наголошується збільшення ЖЕЛ у дітей 8 – 9 років з 1700 до 2200мл і [6], де ця величина складає 700 – 1000 мл.

В молодшому шкільному віці спостерігаються статеві відмінності в розвитку дихальної системи. Так середні величини ЖЕЛ у дівчаток значно менші ніж у хлопчиків [21, 68]. Частота дихання до 8 років у дівчаток менша ніж у хлопчиків [15], максимальне ж споживання кисню у хлопчиків і у дівчаток приблизно однакове [36].

Досліджуючи стан серцево-судинної системи ряд авторів [10,56] відзначають, що маса серця у дітей цього віку по відношенню до маси тіла більше, ніж в подальші роки життя. Просвіт судин відносно широкий. Інші дані надають [1, 21, 70], які вважають, що маса серця і маса тіла знаходяться приблизно в такому ж співвідношенні, як і у дорослих: 1г на 1 кг маси всього тіла.

Серцевий м'яз дитини 7– 8 років ще порівняно слабкий [1, 10, 21]. Проте постачання кров'ю всіх тканин тіла відбувається удвічі швидше, ніж у дорослих завдяки більшій частоті серцевих скорочень (ЧСС) і більш швидкому кровообігу. Тим самим забезпечується більш інтенсивний обмін речовин. ЧСС у віці 7– 10 років коливається в межах 76– 92 уд/мин [10, 21, 29, 56].

Розвиток нервової системи у молодших школярів майже повністю завершується, закінчується зростання і структурна диференціація нервових клітин. Сила і врівноваженість нервових процесів відносно невелика. Проте функціонування нервової системи характеризується переважанням процесів збудження над процесами внутрішнього гальмування, що може призводити до швидкого стомлення [2, 21, 54, 65].

Слід зазначити, що навчальна робота школярів початкових класів в основному вимагає розвитку першої сигнальної системи – відчуттів і сприйнять, яка у них ще не розвинута. Так, на думку ряду авторів [18, 19, 49, 57], увага в дітей цього віку нестійка, вони нетерплячі, легко і швидко відволікаються на будь-який зовнішній подразник, що заважає процесу навчання. Об'єм уваги невеликий. У них недостатньо розвинена здатність концентрації уваги. Довго утримувати увагу на об'єкті, що вивчається, вони ще не можуть; напружена і зосереджена увага швидко приводить до нервового стомлення.

Пам'ять і мислення у дітей молодшого шкільного віку має наочно образний характер: діти легше запам'ятовують зовнішні особливості предметів, ніж їх логічну, смислову сторону, запам'ятовування носить в основному механічний характер. Лише поступово до кінця цього вікового періоду діти опановують прийомами спеціального запам'ятовування і розучування, поступово з віком відбувається перехід до абстрактного виду мислення [10,18, 30, 64].

Молодший шкільний вік, на думку багатьох авторів [10, 56, 57], найсприятливіший період для розвитку рухових умінь і навичок. В цьому віці спостеріагється швидке зростання показників структури природних видів рухів і здатності опановувати загальною структурою технічно складних вправ, оскільки пропрірецептивна чутливість до цього вікового періоду досягає необхідного рівня [4, 5, 38]. Молодші школярі добре диференціюють м'язові відчуття, а окремі складні по техніці вправи є для них більш доступними, ніж для підлітків [47, 57, 64]. В роботах [63, 64] відзначено, що темпи функціонального дозрівання апарату регуляції рухів випереджають морфологічні перебудови, від яких залежать прогресивні зміни рухової функції, це і дозволяє дітям даного віку досягати високих результатів в складно-координаційних видах спорту. В процесі індивідуального розвитку у дітей спостерігаються етапи підвищеної чутливості до фізичного навантаження різної спрямованості (критичні періоди). У віці 6–8 років дитину легше навчити кататися на ковзанах, ніж в 9–11 років. В період від 8 до 12 років діти можуть навчитися практично всім рухам, що вимагають точності і високої координації.

Структура процесу навчання рухів дітей молодшого шкільного віку загальноприйнята, проте, вимагає врахування відповідних вікових особливостей методичних прийомів і методів навчання [7, 33, 43, 57].

Найефективнішим методом навчання є показ, оскільки в цьому віці переважає механічне запам'ятовування. Діти швидше запам'ятовують показані вправи, ніж ті, про які тільки розказано [18]. Показ повинен бути точний, чіткий, безпомилковий і багатократний [10, 28]. Показувати необхідно в різних ракурсах і сповільненому темпі. Між показом і виконанням не допускати тривалих пауз, інакше увага дітей переключатиметься на сторонні об'єкти. Показувати повинен не тільки сам педагог, але і в ході навчання до демонстрації залучати дітей, у яких вправа вийшла добре. Це вселяє іншим дітям упевненість в доступності вправи, активізує їх діяльність і прискорює процес освоєння рухової дії [56].

При навчанні ефективно використовувати наочність: таблиці, малюнки, схеми, діафільми і ін., які повинні бути привабливими, барвистими, кольоровими, цікавими і доступними для розуміння молодших школярів. В них слід чітко виділяти потрібні частини і елементи. Крім того доцільно застосовувати наочні орієнтири, які направляють, контролюють або обмежують рухи дітей. Вони із задоволенням виконують вправи, пов'язані з конкретним результатом (перестрибнути, доповзти, перекинути, потрапити і ін.) [28, 49, 57].

На всіх етапах навчання показ повинен супроводжуватися словесним поясненням. Методи слова і наочності тісно зв'язані між собою. При розучуванні вправи, потрібно не тільки показати його, але і розказати: за яким принципом вона складена, чому вибрана та або інша послідовність і т.д. Неосмислене запам'ятовування в цьому віці малоефективне. Коли матеріал осмислений, він набагато краще запам'ятовується і відтворюється [18, 57].

Ряд авторів [18, 28, 56, 57] відзначає, що ведучими, з основних словесних методів навчання учнів молодших класів, є пояснення і розповідь. Пояснення повинне бути лаконічне, доступне і зрозуміле дітям. Розповідь за тривалістю не повинна перевищувати 7– 10 хв, і бути яскрава за викладом, можливо з казковим сюжетом.

В початкових класах також широко використовуються розпорядження і вказівки – особливо в 1 і 2 четвертях першого класу, коли учні ще не навчилися виконувати команди [10, 28, 49, 57].

Метод практичної вправи також має свої особливості при навчанні руховим діям дітей молодшого віку. Так, ряд авторів [10, 56, 57] вважають, що при навчанні перевага слід віддавати цілісному методу, оскільки розчленування вправи на елементи знижує інтерес до виконання. Відрізняється думка [18], автор відзначає, що доцільно використовувати розучування руху по частинах.

Для успішного навчання молодших школярів необхідно використовувати широке коло вправ, варіювати вправами, змінювати умови виконання, початкові положення, напрями рухів і т.п. [18, 56, 57]. Рухи повинні бути емоційні і прості по руховій структурі [6]. Короткочасні навантаження повинні чергувати з достатніми паузами відпочинку, змінюючи характер роботи окремих м'язових груп [10, 56].