Дипломная работа: Вплив спеціальних вправ на рівень фізичної підготовленості школярів молодшого шкільного віку
Вікова динаміка відносної сили має дещо інший характер. В період з 6 – 7 до 9 – 11 років спостерігається її швидке збільшення [14, 70]. Причому, у дівчаток темпи наростання, значно вищі, ніж у хлопчиків.
Віковий розвиток різних м'язових груп відбувається нерівномірно і індивідуально. Більшість авторів вважає, що максимальні темпи приросту сили кисті і станової сили припадають на середній шкільний вік. Разом з тим є дані іншого змісту. Ряд учених звертають увагу на більш високі темпи розвитку цієї здатності, починаючи з молодшим шкільним віком і до середнього. Так, на думку [70], в період з 8 до 9 років найбільш виражене зростання згиначів кисті і передпліччя, розгиначів передпліччя і литкових м'язів. Сила розгиначів тулуба, у дітей цього віку, збільшується поволі. За відомостями показники розгиначів тулуба найбільш інтенсивно підвищуються з 9 років у дівчаток і з 10 років у хлопчиків. Дані надані [18, 19] свідчать про істотний приріст сили м'язів кисті і спини у дівчаток з 9 до 10 років.
Встановлено, що в показниках сили м'язів ніг дівчаток і хлопчиків одного віку достовірних розбіжностей немає. Але сила м'язів рук і тулуба у всі вікові періоди (після 6 років) у хлопчиків значно більша, ніж у дівчаток [55, 78].
Витривалість, як і інші фізичні якості, має нерівномірний характер природного розвитку. Як відзначає більшість фахівців з фізичного виховання і спорту, діти молодшого шкільного віку не відзначаються високим рівнем розвитку витривалості [18, 77].
Енергійне наростання витривалості до динамічних м'язових навантажень спостерігається у школярів 8– 11 років [18, 19]. У дітей молодшого шкільного віку відмічені високі темпи приросту статичної витривалості. Інтенсивність її збільшення більша, ніж в середніх і старших класах, але, в той же час, діти не можуть підтримувати зусилля на постійному рівні [43, 70].
Молодший шкільний вік у хлопчиків характеризується низькими темпами природного приросту швидкісної витривалості. У дівчаток, починаючи з 10 років, спостерігається її інтенсивне збільшення [55, 78]. Найпомітніші темпи приросту витривалості до швидкісно-силових зусиль спостерігалися у дівчаток з 9 до 10 років, у хлопчиків з 8 до 10 років [16, 18, 19].
Цілеспрямований розвиток витривалості слід починати в школі з 1-го класу. Ефективно розвивати у молодших школярів загальну витривалість [43]. Багатьма авторами показана можливість розвитку витривалості у школярів молодших класів, за допомогою широкого включення в уроки комплексів фізичних вправ, спеціальних вправ і ігор [62], а також повільного бігу, що циклічно повторюються [18].
Виходячи з вищевикладеного, слід зазначити, що автори мають різні погляди на розвиток витривалості у молодших школярів. Одні вважають, що витривалість в цьому віці розвивається слабо, інші – достатньо інтенсивно. Педагогічні спостереження показують, що молодші школярі легко пристосовуються до тривалого бігу, тобто роботі на витривалість і, на наш погляд, розвитку її слід надавати достатню увагу на уроках фізичної культури, проте, враховуючи особливості організму, що бурхливо росте, не допускати великих за об'ємом фізичних навантажень.
Велика кількість дослідників займалася питаннями фізичної підготовленості учнів молодших класів. В своїх роботах вони вказують на її підвищення за рахунок включення в уроки фізичної культури молодших школярів різних фізичних вправ. Так, автори пропонують використовувати: дозовану ходьбу [13], засоби української народної фізичної культури, вправи спортивно-ігрового характеру [50], легкоатлетичні [8] і циклічні [32] вправи, комплекси рухливих ігор і ігрових вправ, вправи, спрямовані на виховання швидкісних і основних фізичних якостей [45], цілеспрямовані короткочасні вправи методом колового тренування.
Під час аналізу літератури ми не знайшли робіт, що стосуються дослідження взаємозв'язку сенсорних систем з проявом рухових здібностей у дітей молодшого шкільного віку, що і стало предметом нашого вивчення.
1.3 Характеристика функціонального стану сенсорних систем дітей
Ряд фахівців в галузі фізіології, фізичного виховання і спорту вважають, що формування і вдосконалення рухових навиків неможливе без участі сенсорних систем [55, 65].
Багато дослідників [37, 38] вказують, що залежно від характеру і складності рухової дії, ведучу роль можуть грати переважно руховий, зоровий, слуховий вестибулярний і тактильний аналізатори.
Різні сенсорні системи починають функціонувати в різні періоди онтогенетичного розвитку. Раніше дозрівають структури вестибулярного аналізатора, потім нюхового, смакового і шкірного. Пізніше всіх дозрівають слуховий і зоровий аналізатори. Периферичні ланки аналізаторів в основному вже сформовані до моменту народження дитини. Потім дозрівають їх кіркові відділи, які в основному і визначають особливості функціонування сенсорних систем в ранньому дитячому віці. Крім кіркових відділів аналізаторів, до переробки поступаючої інформації залучаються і інші кіркові зони – асоціативні відділи. Ці структури дозрівають протягом тривалого періоду розвитку, включаючи і підлітковий вік. Поступовість їх дозрівання визначає специфіку процесу сприйняття в шкільному віці [68].
Найбільше значення при виконанні рухів має рухова сенсорна система. Їй належить ведуча роль в управлінні рухами [55]. Без її участі не може бути здійснена навіть найпростіша рухова діяльність.
Руховий аналізатор має важливе значення в регуляції положення тіла в просторі, дозволяє точно оцінити і виміряти просторові, часові і силові характе?