Доклад: Глобальні та регіональні системи безпеки: перспективна роль України

Україна в європейському ландшафті

Розвиток демократичної української держави відбувається в умовах формування європейської та глобальної систем безпеки, заснованих на взаємодії демократичних держав євроатлантичного простору. Усвідомлююючи себе невід'ємною частиною цього простору, Україна одночасно перебуває під впливом оточуючих її і не завжди однонаправлених силових полів. Поряд із європейським і Російським, Україна, як і інші країни Півдня Європи, не може не відчувати на собі й “гарячий подих” мусульманського світу. Тим більше, що на її території проживає автохтонна кримськотатарська меншість, яка є невід'ємною частиною народу України. Визначаючи місце України в європейській та світовій системах безпеки, було б невірно ні розташовувати Україну між Європою і Росією, ні протиставляти одна одній Європу і Росію.

В основі включення України до нової архітектури європейської безпеки лежить створення нею власної, заснованої на демократичних цінностях системи національної безпеки і характерний саме для демократичних підходів внесок у зміцнення міжнародної безпеки. Колишня частина ядерної наддержави - Україна - не успадкувала її “менталітет”, цілком відмо вившись від конфронтаційних підходів, усвідомлюючи відповідальність за міжнародну безпеку. Із зміцненням міжнародних позицій України в неї з'являється власне позитивне поле впливу, зростають роль і відповідальність у забезпеченні безпеки континенту.

Не можна уявити стабільну Європу без стабільності в кожній із європейських країн, проте загроза стабільності особливо гостро відчувається в нових ще не зміцнілих незалежних державах, які переживають період радикальних економічних і політичних реформ. Дбаючи про внутрішню стабільність, ці країни спираються на власні сили, шукають підтримки одна у одної й водночас дедалі більше звертають погляд на зону демократії, економічної і політичної стабільності, що поширюється в напрямку їхніх кордонів і являє собою Європейський Союз.

На південно-східній периферії Великої Європи останнім часом усе активніше заявляє про прагнення до інтеграції в ЄС група з чотирьох європейських країн, згуртованих не лише спільним радянським минулим, але й необхідністю вирішувати схожі проблеми, одночасним становленням державності і ринкових відносин та прагненням до використання своїх різноманітних ресурсів на основі європейсь кої моделі економічного та суспільного устрою. Поряд з Україною до цієї групи, яка вже отримала назву ГУАМ, належать Грузія, Азербайджан і Молдова. Фактично можна констатувати, що на Європейській частині колишнього СРСР сформувалося три співтовариства держав за ознакою ставлення до європейської та євроатлантичної інтеграції: країни Балтії, ГУАМ і Російсько-білоруський союз. Характерно, що колишні республіки СРСР об'єднує лояльне ставлення до розширення ЄС і розділяє негативне ставлення двох із них - Росії та Білорусі до розширення НАТО на Схід.

Спільність підходів до європейської та євроатлантичної інтеграції створює взаємне тяжіння між Балтією і ГУАМом. З підключенням Польщі здійснюється пошук у напрямку розвитку Балто-Чорноморського співробітництва. Економічним стрижнем цього співробітництва Півночі і Півдня в середині Європи служить проект транспортування каспійських енергоносіїв через Україну, що дозволяє підвищити ступінь диверсифікації енергозабезпечення європейських країн і відродити древній шлях “із варяг у греки”. Європейський Союз одержує можливість інтеграції власної системи нафто- і газопроводів зі створюваною, яка орієнтована на енергоресурси Каспію. Тим більше, що найперспективніші потенційні споживачі каспійської нафти розташовані саме між Чорним та Балтійським морями.

Мабуть, для ЄС як структури, до якої прагне інтегруватися Україна, небайдуже, що при усьому політичному та соціальному розмаїтті українського суспільства керівництву країни вдалося створити систему національної безпеки, що дозволила здійснювати реформи. Хоча і не так швидко, як хотілося б, але винятково мирним, цивілізованим шляхом. Жодного разу в Україні процес формування органів державної влади, вирішення складних внутрішньополітичних проблем не виходив з-під контролю і не супроводжувався протистоян ням із застосуванням сили.

Створюючи систему національної безпеки, адаптовану до міжнародних вимог, Україна прагне брати активну участь в універсалізації регіональних, європейської і глобальної систем безпеки на всіх стадіях цього процесу - від розробки концепції до участі в конкретних спільних операціях.

Уже сприйнята у світі як ключова країна європейської безпеки, Україна є єдиною державою, що водночас належить до Східної, Центральної і Південно-Східної Європи. Саме вона здатна відіграти цементуючу роль у розвитку співробітництва нових незалежних держав Європи, сприяти їхній інтеграції до європейських та євроатлантичних структур, попередити виникнення або поновлення штучних бар'єрів у тій частині континенту, що входила до СРСР або перебувала під його контролем.

Перший вектор становлять відносини України з Заходом. Складовою цього вектора є інтеграція до європейських та євроатлантичних структур. Основними напрямками тут залишаються відносини з ЄС, НАТО і державами -членами. Зусилля України спрямовуються на поглиблення і розширення співробітництва, наповнення його конкретними програмами і заходами в рамках реалізації Угоди про партнерство і співробітництво України та ЄС, а також Хартії Україна-НАТО.

Важливою складовою західного вектора є інтенсифікація відносин України із західними сусідами-кандидатами на членство в ЄС і НАТО.Насамперед, йдеться про Польщу. Стратегічне партнерство України і Польщі здатне не тільки запобігти появі нової лінії поділу на українсько-польському кордоні після вступу Польщі до ЄС і НАТО, але й зцементувати відносини Заходу і Сходу, Півночі і Півдня Європи, де розташовані нові незалежні європейські держави та колишні країни так званого соціалістичного табору.

Українсько-польське партнерство виходить за межі двостороннього співробітництва, а сприяння всебічному його розвиткові з боку ЄС є для України одним із пріоритетних напрямків співробітництва з Євросоюзом.

В Україні розглядають поглиблення інтеграційних процесів на континенті як необхідну передумову створення системи глобальної безпеки, що відповідає вимогам наступного сторіччя.

Підписання базових політичних договорів із Росією та Румунією, угод щодо Чорноморського флоту, договору про державний кордон з Білоруссю і Спільної заяви Президентів України і Республіки Польща стали важливими ланками ланцюга, що об'єднує Україну з простором стабільності і добросусідства, оформленим у1995 році Пактом стабільності в Європі. По суті відбувається процес поширення цього пакту на значну територію континенту, яку займає Україна.

Загальновизнано, що Україна є не лише споживачем, але й “постачальником” безпеки, активним учасником врегулювання регіональних конфліктів у Європі. Мова йде про неоднаковий за характером, але завжди миротворчий внесок у колишній Югославії, Нагірному Карабасі і Придністров'ї, готовності допомогти у розв'язанні конфліктної ситуації в Абхазії.

Україна займає активну позицію в розвитку європейського регіонального співробітництва з використанням таких структур, як Центральноєвропейська ініціатива, Чорноморське економічне співтовариство та ін. і виступає за об'єднання зусиль ОБСЄ і ЦЄІ в питаннях зміцнення стабільності і безпеки в Центрально Східноєвропейському регіоні.

Українсько-російські відносини в європейському контексті

Україна виходить із того, що відносини з Заходом не тільки не суперечать, але й сприяють цивілізованій реалізації іншого вектора її зовнішньої політики - встановленню рівноправного та взаємовигідного партнерства з демократичною Росією. Від стабільності та прогнозованості відносин двох найбільших за територією країн Європи значною мірою залежить доля демократичного розвитку як України, так і Російської Федерації, стабільність у Європі та в усьому світі.
В Україні розглядають українсько-російські відносини в контексті нової архітектури міжнародної безпеки, а “Великий”договір між Україною і Росією й угоди по Чорноморському флоту - як конкретний внесок у її зміцнення.

Україну і Росію зв'язують не тільки спільні географія, минуле і повно схожих невирішених проблем сьогодення. Головне в тому, що їх об'єднує інше. Йдеться про майбутнє. Обидві країни рухаються в одному напрямку, прагнучи до створення відкритого демократичного суспільства і ринкової економіки, характерних для членів Європейського Союзу, одним з яких прагне стати Україна, а судячи з заяви колишнього прем'єра РФ В.Черномирдіна під час перебування в Брюсселі, - і Росія.

Україну і Росію об'єднують політичні та економічні інтереси. Саме це, при всьому прагненні кожної з них до самозабезпечення і диверсифікації зовнішніх зв'язків, визначає їх як найбільш вагомих партнерів.

Українсько-російські економічні відносини, як впливовий чинник розвитку обох країн, найважливіша складова їхніх зовнішньополітич них зусиль, виходять за рамки двосторонніх інтересів і не можуть не привертати уваги ЄС і його членів.

Через українські трубопроводи здійснюється постачання енергоносіїв у багато країн Європи, енергетична безпека якої значною мірою залежить від надійності українсько-російсь кої взаємодії в сфері енергетики.

Український підхід полягає в участі капіталу і технологій з європейських та інших країн в українсько-російських проектах міжнародно го значення. В Україні аж ніяк не прагнуть до якогось українсько-російського відособлення і намагаються всебічно враховувати інтереси інших наших сусідів та партнерів. Україна і Росія беруть активну участь у програмі “Партнерство заради миру”, що довела свою необхідність і ефективність як засіб підвищення довіри в Європі.

Участь України і Росії в програмі партнерства, у стабілізаційних силах на Балканах разом із підписанням згаданого Акта і Хартії вже забезпечили обом країнам свого роду “зовнішню участь” у НАТО. Подібна формула на початковому етапі співробітництва, мабуть, може бути використана й у випадку з ЄС. Майбутнє підкаже її оптимальний варіант і конкретне наповнення. Це дасть можливість більш ефективно сполучити ресурсний потенціал України та Росії з технологіч ними можливостями Європи. Справжнім проривом у цьому напрямку стало б створення європейського військово-транспортного літака на базі АН-70.

Україна виходить із концепції Європи із “змінюваною геометрією” та неприпустимістю створення економічних і політичних бар'єрів як на своїх західних, так і східних кордонах.

Україна і Росія не тільки демонструють прагнення продовжувати перетворення на основі цінностей європейської цивілізації, а й дедалі активніше взаємодіють із ЄС і НАТО як структурами, що об'єднують демократичні країни із соціально-орієнтованою ринковою економікою.

Складається враження, що зміцнення західного вектора зовнішньої політики України і Росії позитивно позначилося на позиціях обох країн у ставленні одна до одної і сприяє формуванню їхнього рівноправного партнерства.

Невоєнні чинники безпеки і співробітництво України з ЄС

Сучасне розуміння безпеки виключає статичний підхід. Мова йде про широкий погляд на безпеку, що охоплює не тільки військові, а й економічні та політичні чинники, проблеми демократизації та стабільності окремих держав і груп держав, формування дружніх міжнародних відносин.
Йдеться також про колективну спроможність протистояти новим загрозам безпеці, зокрема поширенню зброї масового знищення, міжнародному тероризмові, організованій злочинності, нелегальній міграції, масштабним екологічним лихам.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--