Книга: Мова і нація
Вона суттєво розширена за рахунок роздiлу «Лiнгвоцид» та блоку роздiлiв iсторичного характеру. Потреба в цих роздiлах пiдказана нам читачами. Внесено корективи i доповнення, обумовленi змiнами в полiтичнiй ситуацiї, котрi вiдбулися пiсля другого видання книжки.
Один iз найвидатнiших українських учених сучасностi пише, що необхiднiсть плекання української мови в XIX столiттi мотивувалась потребою просвiтити народ, а в XX столiттi – романтичним iнтересом до мови як вияву народної душi, скарбницi нацiональної культури, найiстотнiшої ознаки нацiї, її прапора, хоча «За нормальних умов мова не потребує мотивацiї» (Юрiй Шевельов. Українська мова в першiй половинi двадцятого столiття (1900–1941). Стан i статус. – Сучаснiсть, 1987. – С. 260–262).
Це правда, як є правдою те, що людина не помiчає свого серця, поки воно не почне болiти, i мало хто вживає лiки на здорову голову. На жаль, i нинiшнi умови в Українi ще далекi вiд нормальних. Українська мова i нинi потребує мотивацiї, бо чаша терезiв ще остаточно не перехилилась у її бiк.
«Вiк науки й технологiї» зовсiм не припинив, а, навпаки, прискорив занепад української мови i з нею всього того, що робить народ наш українським не лише за географiчною ознакою. Уповiльнення розвитку й деградацiя мови вiдбувались аж нiяк не тому, що вона виявилась неякiсним товаром на ринку мов i втратила конкурентноздатнiсть. Усе це не лише мотивувалось i стимулювалось, а й усякими способами «втiлювалось у життя» з сатанинською послiдовнiстю i настирливiстю.
Як би не назвати те, що робить українцiв українцями, – дух народу, нацiональний характер, ментальнiсть нацiї чи ще як, – ясно, що воно якнайтiснiше пов'язане з рiдною мовою народу. Ясно й те, що мову нищать не з якоїсь лiнгвоксенофобiї – ненавистi до чужих мов, а щоб носiй цiєї мови втратив своє «я» i розчинився в iншому народi.
З огляду на це i рацiонально-об'єктивний, i емоцiйно-поетичний, i прагматичний, i мiстичний i будь-який iнший пiдхiд українця до своєї мови не може не включати народозахисної компоненти. Це буде доти, доки iснуванню нашої мови, отже i нацiї, загрожуватиме небезпека. Книжка «Мова i нацiя» написана з метою протидiяти цiй небезпецi.
Передмова до другого видання
Шановний читачу! Якщо Ви взяли до рук цю книжку, значить, Ви людина не байдужа. Однак Ваша зацiкавленiсть може мати два спрямування: позитивне i негативне. Залежно вiд цього Ви почнете читати її або з обуренням вiдкинете.
Та перед тим, як зробити це, спробуйте задуматись над такими питаннями:
– Чому немає жодної релiгiї, жодної iдеологiї, творцi яких не ставили б на одне з чiльних мiсць проблему мови, слова?
– Чому найвидатнiшi полiтики рiзних часiв i епох знаходили час на мовнi проблеми (фараон Псамметiх, Гай Юлiй Цезар, Карл Великий, Йосиф Сталiн…)?
– Чому епоха Європейського Вiдродження почалася з «Божественної комедiї» Данте Алiг'єрi – першого твору, написаного уже не iнтернацiональною офiцiйною латиною, а живою народною мовою iталiйцiв?
– Чому першi європейськi академiї виникли саме для унормування, ушляхетнення нацiональних мов, що ставали основою нової, нацiональної культури?
– Чому в переважнiй бiльшостi випадкiв усяка експансiя, завоювання, окупацiя мають за мету знищення рiдної мови мiсцевого населення?
– Чому вважали за необхiдне в новiй державi Ізраїль воскресити давньоєврейську мову (iврит), що була мертвою понад двi тисячi рокiв, а не дiяли згiдно з холуйсько-приреченим «так уже iсторично склалося»?
– Чому сказав апостол: «Коли я молюся чужою мовою, то уста мої моляться, а серце спить»?
– Чому всi нацiональнi рухи починаються з боротьби за рiдну мову i на їхнiх знаменах написанi лiнгвiстичнi гасла?
– Чому деякi нашi сусiди вважають за потрiбне для себе говорити, що немає української мови, а є мова малоросiйська, галицька, русинська, рутенська, карпаторусинська, лемкiвська тощо?
– Чому провiдники стародавньої Грецiї, закликаючи народ на боротьбу проти перської навали, говорили передусiм про необхiднiсть захисту землi i мови?
– Чому за свiдченням газети «Известия» (1.01.91), проживши життя в нацiональних республiках, деякi навчились тiльки мовчати мовами корiнних нацiй?
– Чому людина, що розмовляє росiйською мовою, – росiянин, людина, що розмовляє польською, – поляк, а людина, що розмовляє українською, – «нацiоналiст»?
– Чи завжди «хай слово мовлене iнакше, та суть в нiм наша зостається» (П. Тичина)?
– Чи справдi багатомовнiсть свiту є гальмом на шляху прогресу людства, а рiдна мова – перешкодою в розвитку особистостi й нацiї? І чому так не вважають японцi, шведи, голландцi, iталiйцi та сотнi iнших народiв?
– Чи дiйсно нема iншого способу пiдняти престиж (i «велич») своєї мови, як принижувати, витiсняти, а то й просто забороняти iншi мови?
– Чому вiдомий правозахисник С. Глузман, киянин, вивчив українську мову не в Києвi, а в концтаборах? («Україна», 1990, №33, с. 15).
– Чому втрата мови веде до зникнення народу?
Таких «чому?» можна було б поставити ще не один десяток. Однак достатньо й наведених, щоб збагнути, наскiльки важливими є мовнi питання для буття нацiї i для життєдiяльностi людини, наскiльки глибоко проникають вони у сфери позамовнi – у полiтику, економiку, культуру…
Розумiння передбачає наявнiсть знань. Тому в своїй книжцi ми ставили собi за мету висвiтлити найактуальнiшi проблеми iснування та функцiонування мови в суспiльствi i дати читачам той необхiдний теоретичний мiнiмум, який потрiбний для вироблення мовного свiтогляду – системи знань про мову, а не просто суми випадкових вiдомостей про неї. Тому автори сподiваються, що з належною увагою будуть прочитанi й осмисленi i тi роздiли, якi вимагають посиленої роботи думки. Їх теоретична складнiсть, яку ми намагалися звести до мiнiмуму, мусить бути освоєна – для вироблення тiєї бази, з якої можна самостiйно аналiзувати i трактувати численнi мовнi та сумiжнi проблеми, що з ними щоденно стикає людину життя.
Перше видання книжки викликало чимало схвальних рецензiй, у тому числi за рубежем, вiдгукiв i багато листiв, за якi автори щиро вдячнi читачам.