Книга: Правове регулювання реклами і спонсорства в ЗМІ
Створення цієї публікації стало можливим завдяки підтримці Міжнародного фонду "Відродження" та Офісу з питань демократичних і соціальних перетворень, Бюро по країнах Європи та ННД Агентства США з міжнародного розвитку в рамках Контракту № 121-A-00-03-00004-00 з Інтерньюз Нетворк. Висловлені тут погляди належать авторам та необов’язково відображають точку зору Агентства США з міжнародного розвитку або Міжнародного фонду "Відродження"
 |  |
| МІЖНАРОДНИЙ ФОНД „ВІДРОДЖЕННЯ” | АГЕНТСТВО З МІЖНАРОДНОГО РОЗВИТКУ США |
Правове регулювання реклами і спонсорства в ЗМІ: стандарти ЄС, досвід країн-членів Євросоюзу та українська практика |
1. Вступ. Регулювання реклами і спонсорства: загальний огляд права ЄС та тенденцій його розвитку
Основою політики ЄС стосовно реклами на сьогоднішній день є Європейська конвенція про транскордонне телебачення від 5 травня 1989 року, на базі якої у 1989 році Радою ЄС було схвалено Директиву 89/552/ЕЕС, більш відому як Директиву про транскордонне телебачення[1] . Регулюванню відносин у сфері реклами присвячено четвертий розділ Директиви, положення якого знайшли відображення у законодавстві всіх країн ЄС та, до певної міри, і України. З моменту прийняття ця Директива переглядалась лише один раз (у 1997 році[2] , коли до неї було внесено ряд суттєвих змін, зумовлених внутрішніми процесами в Євросоюзі, розвитком рекламного ринку країн-членів ЄС тощо), насамперед тому, що через суперечності навколо базових положень Директиви країн-членам досить складно визначити напрями її подальшого удосконалення. В частині перегляду положень Директиви, присвяченим регулюванню реклами, консенсус відсутній і нині – приміром, низка держав-членів (Бельгія, Данія, Греція, Італія, Польща, Словаччина, Франція, Швеція) виступають за те, щоб регулювання реклами було максимально лібералізоване, тоді як інші впливові члени Євросоюзу (Німеччина, Великобританія), навпаки, прагнуть встановлення більш жорстких обмежень стосовно реклами і спонсорства. Бельгія, Німеччина, Угорщина, Словенія і Швеція наполягають на запровадженні обмежень на розміщення реклами в дитячих передачах, тоді як представники ряду інших країн ЄС вважають, що існуючі положення Директиви в повній мірі захищають дітей від впливу рекламодавців.
Окрім Директиви про транскордонне телебачення, відносини у сфері реклами регулюються низкою інших правових актів Євросоюзу. Серед них, зокрема – Директива 2005/29/ЕС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року („Директива про недобросовісні комерційні практики”), яка передбачає уніфікацію законодавств країн-членів в частині захисту прав споживачів від нечесних комерційних практик (у тому числі – недобросовісної реклами), Директива 2003/33/EC Європейського Парламенту та Ради від 26 травня 2003 року про зближення законів, постанов та адміністративних положень держав-членів у сфері реклами та спонсорства тютюнових виробів, яка забороняє рекламу тютюнових виробів в друкованих ЗМІ (за окремими винятками, про що йтиметься далі), Директива 2000/13/ЕС Європейського Парламенту та Ради від 20 березня 2000 року про зближення законів країн-членів стосовно маркування, представлення та реклами продуктів харчування тощо.
2. Загальні вимоги до реклами
Загальні вимоги до реклами в ЄС встановлено статтею 12 Директиви про транскордонне телебачення . Зокрема, реклама не повинна принижувати людську гідність, містити ознаки дискримінації за расовою, статевою та іншими ознаками, обмежувати релігійні та політичні переконання, заохочувати поведінку, яка може призвести до заподіяння шкоди здоров’ю, безпеці, довкіллю. Крім того, забороняється прихована реклама (ч. 4 статті 10 Директиви), використання в процесі створення реклами технічних засобів, що впливають на підсвідомість (ч. 3 ст. 10 Директиви), переривання рекламою богослужінь та окремих видів передач тривалістю до 30 хвилин (ч. 5 ст. 11 Директиви). У статті 10 Директиви також встановлено обов’язковість означення реклами як такої, відмежування її від інших частин програми візуальними або акустичними засобами. Всі ці принципи знайшли відображення в Законі України „Про рекламу”.
| Таблиця 1. Загальні вимоги до реклами в ЄС та в Україні |
| Заборони / Вимоги | Директива про транскордонне телебачення | Україна |
| Заборона приниження людської гідності | + | + |
| Заборона реклами з ознаками дискримінації | + | + |
| Заборона реклами, що принижує політичні та релігійні переконання | + | + |
| Заборона впливу на підсвідомість | + | + |
| Заборона прихованої реклами | + | + |
| Заборона недобросовісної реклами | + | + |
| Заборона використання зображення особи або її імені без її згоди | - | + |
| Означення використання/невикористання фонограм під час реклами послуг, пов’язаних з концертною, гастрольною, фестивальною тощо діяльністю | - | + |
| Заборона реклами, яка не відповідає принципам добросовісної конкуренції (недобросовісної реклами) | Директива 2005/29/ЕС | + |
| Заборона використання в рекламі державних символів | - | + |
| Заборона використання реклами з елементами жорстокості, насильства, порнографії, приниження честі і гідності | - | + |
| Заборона реклами товарів, виробництво або обіг яких здійснюється на дозвільній основі, вимоги наведення реквізитів дозволів/ліцензій | Директива 2005/29/ЕС | + |
| Відмежування реклами як такої | + | + |
| Заборона реклами з ознаками непристойності, використання зображень, які порушують норми етики, моралі, гуманізму | - | + |
| Заборона реклами товарів, виробництво, обіг, ввезення яких заборонено | Директива 2005/29/ЕС | + |
| Заборона переривання трансляцій роботи органів державної влади та виступів офіційних осіб держави | - | + |
3. Неправомірні порівняння в рекламі
Визначення поняття порівняльної реклами дається у статті 1 Закону „Про рекламу”. Згідно з нею, порівняльна реклама – це реклама, яка містить порівняння з іншими особами та/або товарами іншої особи. Стаття 11 цього ж Закону забороняє неправомірне порівняння в рекламі, однак не дає відповіді на питання про те, яке саме порівняння в рекламі є неправомірним . Очевидно, що дати відповідь на нього мав би Закон „Про захист економічної конкуренції” (як і передбачено ч.1 ст. 11 Закону „Про рекламу”), але і він залишає критерії „неправомірності” згаданих порівнянь поза межами регулювання.
Між тим, в Європейському Союзі цим критеріям відведено окрему статтю Директиви про недобросовісні комерційні практики[3] . Так, за загальним правилом, порівняльна реклама повинна відповідати таким обов’язковим вимогам: 1) не вводить споживача в оману, 2) передбачає порівняння товарів (послуг), на які існує приблизно однаковий попит або які використовуються для однакових цілей; 3) передбачає порівняння змістовних, таких, що піддаються перевірці, еквівалентних (порівнюваних) і специфічних властивостей товарів і послуг, 3) не дискредитує і не поширює недостовірну інформацію про торгові марки, торгові найменування товари роботи і послуги учасників конкурентного ринку; 4) щодо продуктів із зазначенням походження –стосується продуктів з ідентичним походженням; 5) не зображує товари, роботи і послуги в якості імітацій або копій товарів, робіт і послуг, що виробляються під захищеними торговими марками або торговими найменуваннями; 6) не призводить до створення плутанини між виробниками (постачальниками), між споживачами та конкурентами, між торговими марками, торговими найменуваннями рекламодавця та його конкурента.
Оскільки аналогічний підхід до визначення критеріїв „правомірності” порівняльної реклами закріплено законодавством про телебачення і радіомовлення більшості країн ЄС, положення Директиви 2005/29/EC варто було б відобразити і в українському Законі „Про рекламу”.
4. Квоти на рекламу/телеторгівлю
Статтями 18 та 18-а Директиви про транскордонне телебачення запроваджено два види квот – для телереклами та для телеторгівлі, що виходить у вигляді блоків. Згідно із статтею 18 Директиви, час, що виділяється для телеторгівлі (за винятком тієї, що виходить у вигляді блоків) та всіх видів телевізійної реклами, не повинно перевищувати 20% загального обсягу мовлення протягом доби, причому не більше 15% – для рекламних блоків. Тривалість реклами та телеторгівлі не може перевищувати 20% одного запуску мовлення. При цьому дія згаданих квот не поширюється на власні оголошення мовника про програми, які ним транслюються (анонси програм) та оголошення благодійних організацій і організацій комунального обслуговування. Для телеторгівлі, яка транслюється у вигляді блоків на каналах, які не призначені виключно для телеторгівлі встановлено інші квоти – не менше 15 хвилин (для тривалості одного блоку), з обмеженням загальної кількості блоків вісьмома на добу та їх загальної тривалості трьома годинами на день.
Відповідні положення Директиви в частині квот на телеторгівлю знайшли відображення в законах про телебачення і радіомовлення практично всіх країн-членів ЄС.
В Законі України „Про рекламу” встановлено лише один вид квот – для реклами. Поняття телеторгівлі в українському законодавстві про рекламу, на відміну від більшості інших країн Європи, відсутнє взагалі . Згідно із статтею 13 Закону „Про рекламу”, час мовлення, відведений на рекламу, не може перевищувати 15%, а в період виборчого процесу – 20% фактичного обсягу мовлення протягом астрономічної доби телерадіоорганізацією будь-якої форми власності. При цьому частка реклами протягом кожної астрономічної години фактичного мовлення не повинна перевищувати 20 %, а впродовж виборчого процесу – 25%. Винятки з квот встановлено для соціальної реклами, яка розповсюджується безкоштовно, анонсів власних програм, власних передач телерадіоорганізації, виголошення в програмі, передачі імені (найменування) спонсора, об’єктів права інтелектуальної власності, які йому належать. Таким чином, в частині підходу до визначення квот на рекламу, українське законодавство про рекламу в цілому узгоджується з вимогами Директиви про транскордонне телебачення. Чи не єдине положення Закону „Про рекламу”, яке має бути приведене у відповідність до Директиви – збільшення годинної квоти на рекламу під час виборчого процесу до 25% (частина друга ст. 13 Закону), яке на сьогодні не відповідає положенням Директиви. Збільшення квот за рахунок політичної реклами не практикується у жодній іншій країні ЄС .
Цікавою тенденцією розвитку законодавства країн Євросоюзу є встановлення для суспільного телебачення і радіомовлення менших квот на рекламу , порівняно з комерційним мовленням. В основному такий підхід пояснюється завданнями, які ставляться перед суспільним мовленням, а також тим, що, на відміну від комерційних мовників, суспільне мовлення отримує фінансову підтримку з державного бюджету. Так, квоти для реклами на суспільному та комерційному мовленні відрізняються, приміром, в Болгарії, Ірландії, Латвії, Румунії, Словаччині, Угорщині, Франції та Чехії. Проте, на відміну від України , де статтею 7 Закону „Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України” передбачається повністю заборонити рекламу на каналах Суспільного телерадіомовлення (за винятком комерційних презентацій, частка яких не може перевищувати 3% на добу), в усіх країнах ЄС реклама на суспільному радіо та телебаченні загалом дозволена .
| Таблиця 2. Квоти на рекламу і телеторгівлю в окремих країнах Євросоюзу |
| Країни ЄС | Підходи до регулювання квот на рекламу / телеторгівлю (телебачення і радіомовлення) |
| Австрія | Реклама і телеторгівля на телебаченні: ті ж вимоги, що і в Директиві про транскордонне телебачення. Реклама на радіо : 172 хвилини на добу в середньому на рік, з максимальним відхиленням не більш, ніж на 20% |
| Болгарія | Реклама на телебаченні: Болгарське національне телебачення – 15 хв. на добу, 4 хв. на годину, інші канали суспільного мовлення – 6 хв. на годину, комерційні мовники – 15% на добу і 12 хв. на годину. Реклама на радіо : Болгарське національне радіо та інші суспільні радіомовники – 6 хв. на годину, комерційні мовники – 15% добового мовлення і 12 хв. на годину. Поняття телеторгівлі в болгарському законодавстві відсутнє, відповідно відсутні і квоти на телеторгівлю. |
| Данія | Реклама на телебаченні і радіо: 15 % добового мовлення, не більше 12 хв. на годину (дія квоти не поширюється на рекламу в форматі телетексту) |
| Естонія | Реклама на телебаченні і радіо: 15 % добового мовлення, із збільшенням до 20% добового мовлення за рахунок телеторгівлі, не більше 12 хв. на годину. Щодо телеторгівлі діють вимоги, закріплені в Директиві про транскордонне телебачення. |
| Ірландія | Реклама на телебаченні і радіо: для суспільного мовлення – 7,5% добового мовлення, не більше 5 хв. на годину, для комерційного мовлення – 15 % добового мовлення, із збільшенням до 20% добового мовлення за рахунок телеторгівлі, не більше 12 хв. на годину. |
| Латвія | Реклама на телебаченні і радіо : для суспільного мовлення – 10% на годину, для комерційного мовлення – 15 % добового мовлення із збільшенням до 20% добового мовлення за рахунок телеторгівлі, не більше 12 хв. на годину. Для телеторгівлі – квоти ті ж, що визначені Директивою про транскордонне телебачення. |
| Литва | Реклама на телебаченні і радіо: 15 % добового мовлення із збільшенням до 20% добового мовлення за рахунок телеторгівлі, не більше 12 хв. на годину. Щодо телеторгівлі діють вимоги, закріплені в Директиві про транскордонне телебачення. |
| Люксембург | Реклама на телебаченні і радіо: 15 % добового мовлення із збільшенням до 20% добового мовлення за рахунок телеторгівлі, не більше 12 хв. на годину. Щодо телеторгівлі діють вимоги, закріплені в Директиві про транскордонне телебачення. |
| Мальта |
Реклама на телебаченні: для реклами на телебаченні та телеторгівлідіють вимоги, закріплені в Директиві про транскордонне телебачення. Реклама на радіо : 25% на годину, не більше 2 годин за 12-годинний проміжок ефіру |
| Нідерланди | Реклама на телебаченні і радіо: для реклами та телеторгівлідіють вимоги, закріплені в Директиві про транскордонне телебачення. |
| Німеччина | Реклама на телебаченні і радіо: 15 % добового мовлення із збільшенням до 20% добового мовлення за рахунок телеторгівлі, не більше 12 хв. на годину. Щодо телеторгівлі діють вимоги, закріплені в Директиві про транскордонне телебачення, щоправда для телеторгівлі квота складає 1 годину на добу, а не 3 години, як передбачено Директивою. Відповідні положення діють як на федеральному рівні так і на рівні окремих земель. |
| Польща | Реклама на телебаченні і радіо: 15 % добового мовлення, із збільшенням до 20% добового мовлення за рахунок телеторгівлі, не більше 12 хв. на годину. Щодо телеторгівлі діють вимоги, закріплені в Директиві про транскордонне телебачення. |
| Португалія | Реклама на телебаченні і радіо: 15 % добового мовлення, із збільшенням до 20% добового мовлення за рахунок телеторгівлі, не більше 12 хв. на годину. Щодо телеторгівлі діють вимоги, закріплені в Директиві про транскордонне телебачення. |
| Румунія | Реклама на телебаченні і радіо: суспільне мовлення – не більше 8 хв. на годину, комерційне мовлення – 15 % добового мовлення, із збільшенням до 20% добового мовлення за рахунок телеторгівлі, не більше 12 хв. на годину. Щодо телеторгівлі діють вимоги, закріплені в Директиві про транскордонне телебачення. |
| Словаччина |
Реклама на телебаченні: для суспільного мовлення – не більше 3% на добу, із збільшенням до 10% за рахунок телеторгівлі, при цьому у період з 19-00 до 22-00 – не більше 6 хв. на годину; для комерційного мовлення – не більше 10% на добу, із збільшенням до 20% за рахунок телеторгівлі, причому – не більше 12 хв. на годину. Реклама на радіо: для суспільного мовлення – не більше 5% на добу, для комерційного мовлення – не більше 20% на добу ефіру. |
| Словенія | Реклама на телебаченні і радіо: 15 % добового мовлення, із збільшенням до 20% добового мовлення за рахунок телеторгівлі, не більше 12 хв. на годину. Щодо телеторгівлі діють вимоги, закріплені в Директиві про транскордонне телебачення. |
| Угорщина | Реклама на телебаченні і радіо: для суспільного мовлення – 3 хвилини на добу, для комерційного мовлення –15 % добового мовлення із збільшенням до 20% добового мовлення за рахунок телеторгівлі, не більше 12 хв. на годину. Щодо телеторгівлі діють вимоги, закріплені в Директиві про транскордонне телебачення, щоправда для телеторгівлі квота складає 1 годину на добу, а не 3 години, як передбачено Директивою про транскордонне телебачення. Дія квоти на телеторгівлю не поширюється на період з 24-00 до 5-00. |
| Фінляндія | Реклама на телебаченні : 15 % добового мовлення, із збільшенням до 20% добового мовлення за рахунок телеторгівлі, не більше 12 хв. на годину. Щодо телеторгівлі діють вимоги, закріплені в Директиві про транскордонне телебачення. Реклама на радіо : не більше 10 % добового мовлення і не більше 24 хвилин на дві години мовлення |
| Франція | Реклама на телебаченні і радіо : для суспільного мовлення – 8 хв. на годину, але не більше, ніж в середньому 6 хв. на годину за добу, для комерційного мовлення – 12 хвилин на годину, але не більше 6 хв. на годину в середньому протягом доби |
| Чехія | Реклама на телебаченні : суспільне мовлення – не більше 1% на добу, ця квота може бути збільшена до 10% за рахунок телеторгівлі, в прайм-тайм (19-00-22-00) частка реклами в 1 годині мовлення не може перевищувати 6 хв.; комерційне мовлення – 15% на добу, із збільшенням до 20% на добу за рахунок телеторгівлі, частка реклами в годинному мовленні – не більше 12 хв. Щодо телеторгівлі діють ті ж положення, що закріплено в Директиві про транскордонне телебачення. Реклама на радіо : суспільне радіомовлення – 3 хв. на добу для мовників з національним покриттям, 5 хв. на добу – для суспільних мовників з місцевим покриттям, комерційне мовлення – 25% добового мовлення. |
| Джерело: Закони про телебачення і радіомовлення країн, наведених у Таблиці | |
5. Вимоги до розміщення реклами /телеторгівлі на телебаченні і радіо
Вимоги до розміщення реклами на телебаченні і радіо визначено статтею 11 Директиви про транскордонне телебачення, і полягають ці вимоги у наступному: 1) реклама не повинна порушувати внутрішньої цілісності програми та не применшувати її значення, порушувати права власника програми; 2) в передачах, які складаються із самостійних блоків, спортивних програмах та передачах про аналогічно структуровані події, передачах, які перериваються паузами, реклама розміщується в перервах між окремими блоками або в паузах ; 3) художні фільми та телефільми можуть перериватись рекламою не більше 1 разу протягом 45 хвилин за умови, що тривалість фільму перевищує 45 хвилин, наступні перерви на рекламу допускаються за умови, коли тривалість фільму на 20 хвилин перевищує число, кратне 45 хвилинам; ця вимога не поширюється на серіали, розважальні програми та документальні фільми; 4) тривалість передач (крім тих, які складаються із самостійних блоків, спортивних та аналогічно структурованих програм, та програм, які перериваються паузами) у перервах між рекламою повинна складати не менше 20 хвилин; 5) не можуть перериватись рекламою і телеторгівлею релігійні служби (винятків не передбачено), випуски новин, інформаційні програми про актуальні новини, документальні фільми, передачі релігійного спрямування та дитячі передачі, тривалість яких менша за 30 хвилин (у випадку більшої тривалості застосовуються загальні правила розміщення реклами).
Ряд цих вимог знайшов відображення і в українському Законі „Про рекламу”. Останній встановлює такі вимоги щодо розміщення реклами на телебаченні і радіо: 1) реклама не повинна завдавати шкоди цілісності та змісту програми, передачі та правам їх власників; 2) реклама розміщується у перервах між передачами, програмами, або в перервах між частинами спортивних програм і передач; 3) трансляція концертно-видовищних програм, передач може перериватись рекламою за умови, що між рекламними вставками програма (передача) триває не менше 30 хвилин; 4) кіно- і телефільми тривалістю до 42 хвилин не можуть перериватися рекламою (а також авторським, редакційним чи інформаційним матеріалом); 5) художні фільми та телефільми можуть перериватись рекламою 1 раз – за умови їх тривалості від 42 до 70 хвилин, 2 рази – за умови тривалості від 70 до 90 хвилин, кожні тридцять хвилин після 90 хвилини показу, за умови, що після останнього показу до закінчення фільму залишається не менше 20 хвилин включно; 6) реклама не може переривати трансляції релігійних служб, програм, передач для дітей та програм, передач новин, а також офіційні державні заходи, виступи окремих посадових осіб та засідання окремих органів державної влади.
Таким чином, вимоги до розміщення реклами на українському телебаченні та радіо лише частково узгоджуються з вимогами права ЄС. В частині розміщення реклами під час трансляції художніх та телевізійних фільмів українське законодавство є більш ліберальним, ніж законодавство більшості країн ЄС (в якому текстуально відтворено відповідні положення Директиви про транскордонне телебачення). В частині повної заборони переривання рекламою випусків новин, дитячих програм, документальних фільмів, інформаційних програм – менш ліберальним, порівняно з більшістю країн ЄС (в яких переривання відповідних програм, передач та фільмів допускається за умови їх тривалості понад 30 хв.)
| Таблиця 3. Регулювання розміщення реклами під час трансляції кіно- і телефільмів (залежно від тривалості фільмів): українське законодавство та законодавство країн-членів ЄС |
| Тривалість фільму, телефільму, хв. | Кількість дозволених перерв на рекламу, Україна | Кількість дозволених перерв на рекламу, ЄС |
| До 30 хв. | 0 | 0 |
| До 42 хв. | 0 | 0 |
| Від 42 до 45 хв. | 1 | 0 |
| Від 45 хв. до 70 хв. | 1 | 1 |
| Від 70 хв. до 90 хв. | 2 | 1 |
| Від 90 хв. | Кожні 30 хв., за умови, що після перерви фільм продовжується не менше 20 хвилин | Кожні 45 хв. після 110 хвилини показу, за умови, що після останньої перерви фільм продовжується не менше 20 хвилин |
Соціальна реклама: підходи до регулювання в окремих країнах Європи Австрія. У Законі про приватне телебачення і в Законі про приватне радіомовлення визначення соціальної реклами відсутнє. Закон не включає до рекламних квот інформацію про внески фізичних і юридичних осіб у створення програм і передач, які мають загальносуспільне значення, а також заклики до пожертвувань у благодійних цілях. Болгарія. У Законі про телебачення і радіомовлення Болгарії визначення соціальної реклами відсутнє. Стаття 81 Закону передбачає, що на оголошення, які мають загальносуспільне значення, а також заклики до пожертвувань у благодійних цілях, не поширюються рекламні квоти, визначені статтею 74 Закону. Данія. В Законі про Датське телебачення і радіомовлення відсутнє визначення соціальної реклами. Рекламні квоти не поширюються на анонси власних програм, оголошення, які мають загальносуспільне значення, а також заклики до пожертвувань у благодійних цілях. Латвія. У Законі про телебачення і радіомовлення визначення соціальної реклами відсутнє, у статті 1 дається лише загальне визначення реклами, згідно з яким під рекламою розуміються публічні оголошення, які здійснюються за плату або іншу винагороду з метою донесення до споживачів інформації про товари, послуги, підприємства, окремих осіб, їх діяльність, ідеї тощо, з метою підвищення популярності і попиту. Дія рекламних квот не поширюється на оголошення, які мають загальносуспільне значення, а також заклики до пожертвувань у благодійних цілях (стаття 21 Закону). Фінляндія. Закон про телебачення і радіомовлення визначає загальне поняття реклами: реклама – це будь-які форми оголошень на телебаченні і радіо, що здійснюються на платній або безоплатній основі фізичними або юридичними особами, і пов’язані з торгівлею, бізнесом, роботою або професійною діяльністю, з метою стимулювання реалізації товарів і послуг або популяризації власної діяльності.Статтею 29 Закону передбачено, щорекламні квоти не поширюються, зокрема, на оголошення загальносуспільного значення, а також заклики до здійснення благодійних пожертвувань. Чехія. У Законі про телебачення і радіомовлення під рекламою розуміється будь-яка інформація, спрямована на підвищення популярності мовника, для купівлі або оренди товарів, робіт, послуг, просування продукту на ринку, або досягнення інших цілей, визначених замовником, за умови що відповідна інформація розміщується за грошову плату або іншу компенсацію. Визначення соціальної реклами у Законі відсутнє. На оголошення, які здійснюються на безоплатній основі та в інтересах всього суспільства не поширюються квоти на рекламу, встановлені статтею 50 Закону. |
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--