Контрольная работа: Аналіз фінансових джерел формування інвестиційних ресурсів в Україні

Основними чинниками, які негативно впливають на ПII, зумовлюючи високий ризик інвестування в Україну, є правова, економічна й політична не­стабільність, недосконала фінансово-кредитна та податкова системи, низький рівень розвитку ринкової інфраструктури, високий рівень тінізації економіки, відсутність ринку землі. Але слід зауважити, що водночас в Україні існують чинники, які приваблюють іноземних інвесторів: місткий ринок, низька ціна робочої сили, вигідне географічне положення, сприятливі кліматичні умови тощо.

Проведений аналіз свідчить про те, що Україна не належить до держав, яким іноземні інвестори надають перевагу. При цьому значна частка ПП над­ходить із офшорних зон. Так, основні країни-інвестори економіки України (станом на 1.01.2007 року) - Німеччина (26,5%), Кіпр (14,2%), Австрія (7,6%), Великобританія (7,4 %). Зважений підхід до вирішення питання стосовно пільг у оподаткуванні для іноземних інвесторів зміцнить позиції України в міжнародній конкурентній боротьбі за кошти інвесторів. Водночас треба створити спеціальні умови для іноземного інвестування саме в ті галузі економіки, які мають високий експортний потенціал. Деякі фахівці зауважують, що треба активніше використовувати рекламно-пропагандистську діяльність, спрямовану на сприяння іноземним інвестиціям (investment promotion) поряд із традиційними способами їх залучення. Повністю погоджуємося із думкою дослідників про те, що саме ПП мають слугувати ефективним інструментом поширення світової організаційної та управлінської практики в Україні. Також потрібно враховувати, що ПП не створюють національного капіталу, оскільки прибуток переважно спрямовується за межі Україні. Стимулів для його реінвестування поки що не­достатньо, зокрема у зв'язку з негативними чинниками, що розглядалися вище.

Потужними інвесторами у вітчизняну економіку, на нашу думку, можуть стати промислово-фінансові групи та транснаціональні компанії. В Україні набув чинності Закон України "Про промислово-фінансові групи" від 21.11.1995 року, який визначив поняття "промислово-фінансова група" (далі — ПФГ) та "транснаціональна промислово-фінансова група" (ТПФГ або ТНК). Однак існує потреба в удосконаленні чинного законодавства у цій галузі. Оскільки мотивом об'єднань підприємств за кордоном є зниження податкових платежів, необхідно працювати над удосконаленням системи оподаткування ПФГ. Також, як вважають дослідники, слід дозволити прискорену амортизацію основних фондів учасників ПФГ, наприклад, за умови спрямування амортизаційних відрахувань на інвестиції у вітчизняну економіку, дозволити продаж продукції всередині групи за зниженими цінами тощо. На нашу думку, не менш доцільно було б скасувати систему подвійного оподаткування, звільнити підприємства ПФГ від сплати ГІД В на проміжну продукцію, впровадити пільги на здійснення інноваційної діяльності. Акумулювати кошти для інвестування можна також шляхом створення регіональних та галузевих ПФГ. Формування таких ПФГ сприяло б реалізації в Україні конкретних великих інвестиційних проектів.

ПФГ як ефективні форми концентрації фінансових і промислових ресурсів у перспективі можуть трансформуватися у ТНК (ТПФГ). ТНК є довготерміновими інвесторами, які мають свої власні технології, ставлять за мету здобути новий ринок для своєї продукції, досягти високої ефективності. Позитивним аспектом ТНК є здатність залучати значний науково-дослідницький потенціал, використовувати передові стандарти ведення бізнесу. Слід зауважити, що Україна вже має певні успіхи у створенні ТНК (зокрема трансформованих із ПФГ): Індустріальний союз Донбасу, "Інтерпайп", "Приват", АКБ "Фінанси та кредит". При цьому в Україні функціонує багато філій іноземних ТНК. Специфіка вітчизняних ТНК полягає в тому, що вони створені на базі виробничих комплексів радянського періоду і є завершеними виробничими ланцюгами, а в розвинених країнах великий бізнес функціонує на засадах міжгалузевої інтеграції, злиття банківського та промислового капіталу. Поділяємо думку фахівців про те, що держава має контролювати діяльність ТНК, зокрема кількість упроваджених в економіку ноу-хау та інших нововведень.

Таким чином, розв'язання зазначених проблем з урахуванням запропонованих шляхів посприяло б ефективнішому використанню коштів ПФГ і ТНК як потужного потенційного джерела формування інвестиційних ресурсів.

Активізації інвестування в українську економіку, на наш погляд, сприятиме створення спільних підприємств (СП). Як відомо, СП у вітчизняному законодавстві розглядають як різновид підприємств із іноземними інвестиціями, а їх створення — як потенційне джерело ресурсів для забезпечення, зокрема, інвестиційної діяльності. Нині в Україні переважну більшість СП створено із контрагентами з Росії на двосторонній основі у промислових регіонах. На нашу думку, саме, шляхом створення спільних підприємств Україна змогла би подолати технологічне відставання, мати доступ до прогресивного обладнання, ноу-хау та інших технологій. Для цього потрібна зацікавленість відповідних іноземних інвесторів, що володіють новітніми розробками, створювати СП із українськими партнера­ми, чого, на жаль, не спостерігається з боку провідних країн. Фінансові ресурси, залучені на таких умовах, було б доцільно спрямовувати насамперед у галузі наукоємних виробництв.

Не можна також не погодитися з думкою щодо доцільності максимального сприяння розвитку інститутів спільного інвестування — ICI (головним чином різного роду інвестиційних та венчурних фондів)25. Управління процесами спільного інвестування здійснюють компанії з управління активами, яких у 2003 році налічувалося лише 5, а на 31. 03. 2006 року - 17826. Загальна вартість активів ICI на сьогодні сягає 4,9 млрд. дол., у тому числі венчурних фондів — 4,5 млрд. грн., невенчурних — 400 млн. грн., чого, звісно, недостатньо для активного інвестування. Існує проблема з венчурними фондами як різновидом ICI, які в розвинених країнах спрямовують кошти в інновації, а в Україні інвестують у будівництво та нерухомість і слабо орієнтовані на "хай-тек" технології, чим, вважаємо, нівелюється їхнє первинне призначення. Отже, існує потреба в усуненні перешкод у функціонуванні ICI, кошти яких мають стати ефективним джерелом інвестування в економіку, через акумулювання ресурсів насамперед дрібних інвесторів.

У цьому контексті також заслуговують на увагу пропозиції щодо створення відповідної законодавчої бази для формування в Україні так званих інтеграційно-інвестиційних груп, тобто об'єднань малих та середніх господарських суб'єктів, які діяли б на основі акумуляції ресурсів для активізації спільного інвестування, що, вважаємо, є дуже актуальним.

Глибокого вивчення потребує питання стимулювання припливу іноземних ін­вестицій в Україну шляхом надання їм пільгового режиму, про що вже йшлося. У цьому контексті доцільно розглянути можливість використання вільних економічних зон (БЕЗ). Як відомо, історія створення та функціонування ВЕЗ в Україні бере початок із 13 жовтня 1992 року, після прийняття Закону України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон". З моменту створення вони стали об'єктом пильної уваги з боку урядовців, учених та практиків. Проте й дотепер немає одностайної думки щодо доцільності запровадження та ефективності використання такого механізму стимулювання економічного розвитку. На наш погляд, це пов'язано насамперед із недосконалістю й непродуманістю механізму їх створення, відсутністю належного рівня контролю, з цілою низкою помилок як на стадії формування нормативно-правової бази, так і на етапі практичної діяльності ВЕЗ. У зв'язку з цим діяльність БЕЗ потребує подальшого вивчення, що надасть можливість об'єктивно виявити допущені помилки й визначити заходи з їх виправлення. Ця робота має ґрунтуватися на новій "зонній політиці" що, на нашу думку, має вибудовуватися з огляду на концепцію академіка НАН України В. Гейця, згідно з якою вільна економічна зона — це механізм апробації певних заходів із метою з'ясування доцільності їх поширення. Таким чином, вважаємо, що ВЕЗ не повинні призводити до економічної дискримінації суб'єктів господарювання, які не мають аналогічних пільг, руйнуючи тим самим механізм конкуренції в Україні, а бути виключно місцем апробації та відбору ефективних методів стимулювання господарської діяльності з метою їх ви­користання при здійсненні економічної політики держави.

Таким чином, у стані проведено аналіз фінансових джерел формування інвестиційних ресурсів в Україні на основі запропонованого умовного їх поділу на вітчизняні та зарубіжні. З-поміж вітчизняних джерел виокремлено такі:

1) власні кошти підприємств;

2) кошти державного та місцевих бюджетів;

3) кошти фінансово-кредитної системи;

4) заощадження громадян.

Ключовими зарубіжними джерелами є кошти портфельних та стратегічних інвесторів.

При цьому між усіма джерелами простежується взаємозалежність та взаємозумовленість можливостей щодо їх використання в умовах сучасних інтеграційних процесів. Лише в комплексі вони утворюють інтегровану систему фінансового забезпечення інвестиційної діяльності в Україні, Ефективність і дієвість останньої безпосередньо визначаються якістю конкретних джерел та можливістю раціонального їх використання, спрямованого на зростання інвестиційного потенціалу вітчизняної економіки. У цьому контексті розв'язання окреслених у роботі проблем, із урахуванням запропонованих для цього шляхів, дасть змогу поліпшити використання вже існуючих фінансових джерел формування інвестиційних ресурсів в Україні й залучити нові у процесі побудови інвестиційно привабливої економіки.

Перспективними напрямами досліджень є детальне вивчення можливості використання конкретних джерел зростання інвестицій, оцінка їхнього потенціалу і способів ефективного залучення. Доцільно було б також звернути увагу на специфіку галузевого та регіонального формування фінансових ресурсів із метою їх інвестування в Україні та вивчати напрями оптимізації цих процесів.