Контрольная работа: Арабский халифат
1. Вступ.
2. Утворення Арабського Халіфату.
3. Суспільний лад Халіфату.
4. Ісламська держава.
5. Джерела мусульманського права.
6. Майнові та сімейні відносини.
7. Злочин і покарання.
8. Судовий процес.
9. Висновки.
10. Список використаної літератури.
Вступ.
Історія держави і права зарубіжних краї належить до тих суспільних наук, які прийнято називати історико-правовими, оскільки вони мають пряме відношення як до науки історія так і до науки про державу і право.
В зв’язку конкретно-історичним підходом до державно-правових явищ і процесів, що притаманні тому чи іншому суспільству на певному етапі його розвитку, історія держави і права оперує великою кількістю фактів, конкретних подій політичного життя, діяльності держав, урядів, класів, партій і т.д. Але в той же час, історія держави і права не просто набір знань про минуле держави і права.
Наука історії держави і права зарубіжних країн має власну історію. Еволюція східного середньовічного суспільства пройшла особливий шлях, що відрізняє його від розвитку феодального Заходу. Панування соціально-економічних і соціально-політичних традиційних структур визначало надзвичайно уповільнений характер цієї еволюції. Отже, поняття феодалізму, що застосовується в навчальній літературі до цього суспільства є в значній мірі умовним. Рабство на Сході ніколи не відігравало значної ролі в суспільному виробництві, але воно продовжувало існувати в середні віки, а деякі соціальні інститути європейського феодалізму були притаманні і давньому і середньовічному Сходу.
Уявлення про Середньовіччя сформувалися в буржуазній історіографії разом з поняттям нова історія в епоху революційних змін ХVII-XVIII вв. При цьому, нова історія Західної Європи протиставлялась її минулому, яке в свою чергу, сприймалось як зміна двох попередніх періодів: античної давнини і середньовіччя. Ця трьох етапна схема набула завершеної форми, коли антична давнина пов’язуватись з рабовласництвом, а феодалізм – з середньовіччям і розглядався в буржуазній історіографії як особливий соціально-політичний лад, політична організація середньовічного суспільства з притаманною централізацією і системою васальних відносин.
Жорстку соціально-економічну детермінованість поняття феодалізму набуло в марксистській літературі, у вченні про формацію як особливому способі виробництва.
При формаційних підходах в якості основних виділяються виробничі відносини, а кожне конкретне суспільство розглядається як система, в які всі інші суспільні зв’язки вважаються виробничими надбудовами над ними. Це й визначило моністично-матеріалістичний погляд формаційної періодизації історичного процесу, в якому на зміну рабовласництву приходить феодалізм, потім капіталізм і, нарешті, комунізм.
Повна неможливість вкласти в цю схему історію багатьох суспільств призвела самого К. Маркса в його ранніх творах до вчення про особливий “азіатський спосіб виробництва”, спори щодо якого велися в нашій науковій літературі до недавнього часу. До беззастережного визнання соціально-економічної і соціально - політичної специфіки і давнього, і середньовічного східних суспільств із їхнім уповільненим характером розвитку, глибоким на суспільний розвиток традицій, релігійної ідеології й ін. Феномен цих суспільств свідчить про багатоваріантність самої суспільної еволюції.
Оскільки в Європі середньовіччя є синонімом феодалізму, той й досить умовними треба вважати і застосування поняття середньовіччя до східних суспільств у силу крайніх труднощів визначення його нижніх і верхніх хронологічних границь. Тим часом у чисто методичному плані необхідність визначеної періодизації настільки тривалого періоду в історії Сходу пов’язується з комплексом історичних факторів, з якісними змінами в політичній структурі, зі створенням централізованих імперій, із завершенням формування найбільших цивілізованих центрів, світових релігій і їхнім могутнім впливом на периферійні зони й ін.
Виділяючи найбільш загальні риси подібності соціально-економічної еволюції середньовічних країн Сходу, слід зазначити , що жодна з цих країн не досягла в епоху середньовіччя європейського рівня пізнього феодалізму, коли в його надрах почали розвиватися капіталістичні відносини. Тут у порівнянні з основними середньовічними європейськими країнами різко відставав розвиток промисловості, товарно-грошових, ринкових відносин.
Уповільнений характер розвитку визначив стійку багатоукладність східних середньовічних суспільств, тривале співіснування патріархально-родових, кланових, рабовласницьких, напівфеодальних і інших укладів. Вагомий вплив на весь хід історичного розвитку країн Сходу здійснило поширення державної власності на землю, що сполучалася з іншою формою власності – общинним. Державна власність у її вузькому розумінні включала лише велике землеволодіння монарха і державної скарбниці. У широкому ж змісті вона не зводилася до власності монарха, а охоплювала і земельні дарування і присвоєння ренти-податку з визначеної території.
Але в середньовічних суспільствах Сходу держава всіляко державну власність на землю з властивої їй традиційною системою експлуатації подібних селян, стримувала розвиток приватної власності, перешкоджало створенню тут західноєвропейської системи панського господарства.
Сполучення різних форм земельної власності, особлива контрольно-регулююча роль держави в економіці знаходили вираження, насамперед в особливій структурі пануючого класу, в усіх неєвропейських середньовічних суспільствах. Якщо в західній середньовічній Європі сформований клас приватних земельних власників, що експлуатують працю залежних селян, спирався на феодальну державу, що об'єктивно виражала його волю, то пануючий клас у країнах Сходу - це сама держава в особі саново-бюрократичного соціального прошарку, причетного до влади, що жив за рахунок ренти-податку головним чином з формально - вільних хліборобів-селян.
Для середньовічних суспільств Сходу характерний і менший ступінь залежності безпосередніх виробників-селян, відносно більший обсяг їхніх прав, зв'язаних з розпорядженням своєю земельною ділянкою. Відсутність панського господарства і панщини призвело до того, що тут селяни не були прикріплені, а зв'язані податковим тягарем, підтримуваним за допомогою державного апарата, чиновництва. Ця залежність, що виражалася в становій неповноцінності "простолюдина", скріплювалося правами, релігією, общинними порядками.
Специфічне місце займало й східне середньовічне місто. Низький рівень суспільного поділу праці в країнах Сходу знаходив вираження в тім, що місто тут не стало організуючою і направляючою силою суспільного прогресу. Воно жило за рахунок перерозподілу ренти-податку, тому що прибавочний продукт, що концентрується в руках окремих соціальних груп, не ставав капіталом, не включився у виробництво. Реміснича продукція йшла не на ринок, а на задоволення потреб правлячих сановно-бюрократичних, у тому числі і військових кіл. Купецький же капітал виконував при цьому функції своєрідного агенту між ними і ремісниками-виробниками.
Східна сільська громада, що являла собою замкнутий господарський світ зі спадкоємним, незалежним від ринку поділом ремесла і землеробства, гальмувала розвиток двостороннього товарообігу між містом і селом, а разом з тим і формування стану городян, купецтва міського типу.
Це у свою чергу визначило і порядки, що існували в східному місті. Ремісник знаходився під твердим контролем бюрократичного державного апарату, був скований правовими, релігійними розпорядженнями, становими, кастовими обмеженнями. У східному середньовічному місті не існувало особливого міського права. Правовий статус міського жителя не відрізнявся від сільського.
На відміну від європейського східне місто не стало ареною політичної боротьби, що безпосередньо впливає на зміну форм держави. Не стало воно й опорою центральної влади у боротьбі з роздробленістю, як це мало місце в Європі.
Специфічні риси соціально-політичного розвитку країн Сходу визначалися тією обставиною, що тут не склалися державні форми, властиві феодальній Західній Європі. Тут не було сеньйориальної монархії як своєрідного союзу феодалів сеньйорів, що володіють суверенними правами в межах територій своїх доменів. Ця форма могла скластися в суспільстві, де процес утворення класів носив завершений характер. Не могла скластися і станово-представницька монархія в суспільстві, у якому місто було позбавлено будь-якої було самостійності, де не сформувався стан городян зі своїми становими цілями й інтересами.
Розповсюдженою формою східної середньовічної держави стала спадкова монархія, в якій були відсутні інституційні форми обмеження влади правителя. Разом з тим, ці державні форми не були ідентичні. Різним був і рівень централізації в цих державах, ступінь застосування військово-деспотичних засобів і методів здійснення державної влади. Більш того, вони мінялися і на окремих етапах розвитку конкретних східних середньовічних держав.
Безперечну специфіку соціально-політичній структурі східного суспільства додавала пануюча релігійна ідеологія, саме відношення членів суспільства до релігії і влади. При цьому до релігії вони відносилися як до вчення, що могло бути використане лише на благо влади.
Утворення Халіфату
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--