Контрольная работа: Аудиторський ризик 2

АР = ВР∙РК∙РН,

де АР — загальний аудиторський ризик;

BP — властивий ризик;

РН — ризик невиявлення;

РК — ризик системи контролю.

Аудиторський ризик виявляється у зв'язку з тим, що дії аудитора щодо перевірки звітності суб'єктивні. Чим нижчий рівень бажаного ризику для аудитора, тим більше він повинен бути впевненим у тому, що звітність не містить матеріальних помилок і пропусків. Нульовий ризик означає впевненість у достовірності інформації. На практиці аудитор не може бути повністю впевненим у достовірності звітності, тому аудиторський ризик завжди перебуває між 0 i l (або 0 та 100 %). При цьому важливо зазначити такі важливі моменти:

— аудитор не може повністю довіряти системі обліку та внутрішньому контролю підприємства;

— аудитор не може дозволити собі встановлювати високий рівень невиявлення помилок (наприклад, понад 50 %) при високих ризиках системи обліку і внутрішнього контролю. У цьому разі загальний аудиторський ризик буде також дуже високим, чого допускати не можна, оскільки перевірка вважатиметься не належно проведеною;

— аудиторська перевірка вважатиметься незадовільною, якщо аудитор встановить низький ризик виявлення за повної недовіри до систем обліку й внутрішнього контролю підприємства.

Наведену загальну модель аудиторського ризику можна розкласти на складові:

1) властивий ризик (BP), що виникає в результаті діяльності підприємства;

2) ризик контролю (РК), що складається з ризику системи контролю та ризику організації бухгалтерського обліку;

3) ризик невиявлення (РН) — значні помилки залишаться не виявленими при проведенні аудиту внаслідок недостатнього аналітичного огляду та тестового контролю.

Отже, розрахунок загального аудиторського ризику може бути подано так:

АР = BP ∙ РК ∙ РСО ∙ РАЛ ∙ РТ,

де ВP — властивий ризик;

РК — ризик системи контролю;

РСО — ризик системи організації обліку;

РАП — ризик аналітичних процедур;

РТ — ризик тестового контролю.

Багато фірм взагалі не роблять спроб застосувати числові значення для визначення рівнів ризику і просто визначають їх як "високий", "середній" і "низький". Американські фахівці вважають, що немає потреби кількісно визначати аудиторський ризик або його складові за допомогою математично обґрунтованих моделей оцінки, оскільки неможливо об'єктивно враховувати визначені компоненти аудиторського ризику в зв'язку з великою кількістю змінних, що впливають на них; та суб'єктивного характеру багатьох із цих змінних.

Відповідно багато аудиторів не вдаються до спроб розподілити визначені розміри за чинниками ризику. Вважається, що аудитор завжди повинен розглядати ризик за кожним класом суджень, пов’язаним із кожним значним рахунком або класом операцій.

Оцінка ризику — це процес прийняття рішення виходячи з можливостей викривлень у фінансових документах. Такий ризик має дві складові — властивий ризик і ризик при здійсненні контролю. Аудитор оцінює їх у контексті обставин, що склалися.

Підставою для оцінки аудитором рівня внутрішнього ризику і ризику при здійсненні контролю є інформація про клієнта та його бізнес. Значна частина такої інформації має загальний характер і залежить від особливостей діяльності підприємства, галузі промисловості, в якій воно працює, законодавчих та нормативних документів, які стосуються галузі промисловості, а також особливостей фінансової діяльності підприємства і зв'язку між даними фінансового й оперативного характеру. Аудитор повинен також розуміти структуру контролю на підприємстві, що необхідно для правильної оцінки ризику при проведенні контролю та складанні плану проведення перевірки.

Оцінка властивого ризику.

Властивий ризик виникає за умов, не пов'язаних з особливостями контролю на підприємстві. Умови для нього існують на макроекономічному рівні, і визначений вплив справляють зовнішні чинники, наприклад, зміни обставин, пов'язаних із веденням бізнесу, урядових рішень та ін. Такий вид ризику характерний для різноманітних господарських операцій підприємства. При плануванні перевірки аудитор розглядає обидва види ризику. Інформація про умови властивого ризику надходить в основному із зовнішніх джерел. Властивий ризик, звичайно, не є причиною використання особливих процедур контролю і бухгалтерського обліку.

Для визначення рівня властивого ризику американські фахівці пропонують збирати й вивчати інформацію про бізнес клієнта та галузі промисловості, останню інформацію фінансового характеру, знання бухгалтерського обліку підприємства.

Інформація про бізнес клієнта та галузь промисловості, в якій він працює. Необхідна інформація про бізнес, яким займається клієнт, містить дані про його виробництво, джерела й способи поставки матеріалів, маркетингу і способи реалізації, джерела фінансування та методи виробництва. Аудитор повинен також отримати інформацію про розміщення і потужність діючих підприємств клієнта, їх відділень і філій, а також децентралізації процесу керівництва. Аудитор досягає поставленої мети, використовуючи різноманітні джерела інформації, в тому числі урядові статистичні дані, журнали з економіки, фінансів, промисловості, торгівлі, звіти про проведення внутрішньої аудиторської перевірки, звіти, підготовлені за результатами діяльності підприємства його конкурентів або галузі промисловості.

Аналіз останньої фінансової інформації. Розуміння аудитором бізнесу передбачає також вміння вживати заходів і знання процедур бухгалтерського обліку, що використовуються клієнтом. Аудитор повинен визначити, чи відповідають вжиті заходи і виконані процедури фактичному веденню бізнесу та загальним принципам бухгалтерського обліку. Дуже уважно слід вивчити зміни, що відбулися в організації бухгалтерського обліку за час перевірки. ННА№ 12 "Оцінка системи внутрішнього контролю підприємства та ризику, пов'язаного з ефективністю її функціонування" та CAE № 400 "Оцінка ризиків та внутрішній контроль" передбачають врахування таких чинників оцінки властивого ризику: