Контрольная работа: Аудиторський ризик 2

— освіта і фаховий досвід керівництва, його чесність, компетентність;

— неординарні обов'язки керівництва (пов'язані з обставинами, які провокують керівництво до перекручення фінансової звітності);

— характер діяльності підприємства (стан техніки, технології, вплив пов'язаних сторін і конкурентів на його діяльність, попит на продукцію тощо);

б) нарівні показників фінансових звітів і категорій операцій:

— перекручення можуть вплинути на показники фінансових звітів (рахунки, які були раніше скориговані, складність основних операцій);

- тенденції до збиткової діяльності або незаконного привласнення активів тощо.

Оцінка ризику при контролі

Положення ННА№ 12 "Оцінка системи внутрішнього контролю підприємства та ризику, пов'язаного з ефективністю її функціонування" та

САЕ№ 400 "Оцінка ризиків та внутрішній контроль" потребують від аудитора оцінки ризику невідповідності внутрішнього контролю в два етапи: попередня та остаточна оцінка ризику невідповідності внутрішнього контролю.

На першому етапі аудитор повинен оцінити ризик невідповідності внутрішнього контролю для кожного суттєвого залишку за бухгалтерськими рахунками або суттєвою операцією.

Проводячи попередню оцінку, аудитор використовує такі тести:

— перевірку первинних документів;

— опитування й спостереження щодо процедур внутрішнього контролю, щодо яких немає змоги провести наскрізну перевірку;

— повторення процедур внутрішнього контролю.

Під час збирання доказів функціонування системи внутрішнього контролю аудитор враховує спосіб їх отримання, послідовність, з якою вони накопичувалися протягом певного періоду, та досвід особи, яка отримала такі докази.

Аудитор фіксує у робочих документах зібрані відомості про систему обліку та внутрішнього контролю, розраховує ризик невідповідності внутрішнього контролю. Якщо ризик невідповідності внутрішнього контролю оцінюється аудитором як незначний, він наводить у документах обгрунтування своїх висновків.

На другому етапі аудитор постійно переглядає правильність зробленої ним оцінки ризику невідповідності внутрішнього контролю аж до моменту завершення підготовки аудиторського висновку, та вносить відповідні корективи.

Оцінку властивого ризику, ризику невідповідності внутрішнього контролю бажано проводити згідно з дод. № 16 і 17 ННА № 12 "Оцінка системи внутрішнього контролю підприємства та ризику, пов'язаного з ефективністю її функціонування".

Оцінка ризику невиявлення викривлень у фінансових документах

Ризик невиявлення безпосередньо пов'язаний з проведенням незалежних процедур перевірки. Ризик невиявлення, встановлений проведенням перевірок на суттєвість, дає змогу заручитися необхідним рівнем упевненості щодо різноманітної інформації, яка міститься у фінансових документах.

Результати оцінки властивого ризику і внутрішнього контролю перебувають у зворотній залежності від прийнятого рівня невиявлення викривлень. Це означає, що чим нижчий ризик викривлення матеріалів, тим вищим є прийнятий рівень невиявлення викривлень при плануванні аудитором перевірок на суттєвість, які спрямовані на обмеження обсягу аудиту, і навпаки.

Вибір стратегії аудиту для кожного класу господарських операцій або бухгалтерських розрахунків залежить від розуміння аудитором ефективності побудови відповідних процедур контролю і від того, що він вважає ефективнішим: перевірки процедур контролю або самих бухгалтерських розрахунків. Аудитор може отримати необхідні йому докази проведенням перевірок бухгалтерських рахунків на суттєвість, але не може повністю вилучити проведення перевірок на суттєвість щодо всіх цілей, які ставляться при проведенні аудиту, і таких, що стосуються важливих бухгалтерських документів або класів господарських операцій. Результати перевірок на суттєвість або підтвердять правильність висновків аудитора, зроблених за оцінки властивого ризику і ризику контролю, або не підтвердять його.

Єдиних науково обґрунтованих методів визначення як сумарного аудиторського ризику, так і його компонентів не існує. Немає однакового простого, математично вивіреного підходу до об'єднання окремих рівнів ризику. Аудитори розходяться в питаннях щодо розмірів достатньо низького або високого ризику. Тому на сьогодні розробка науково обґрунтованих підходів для оцінки аудиторського ризику та його компонентів, а також нормативних моделей визначення важливості і об'єднання значень ризику для фінансових звітів є дуже важливим питанням.

Аналізуючи моделі визначення аудиторського ризику, слід зазначити таке.

1. Ці моделі не розрізняють пріоритетів у компонентах аудиторського ризику. Річ у тім, що складові аудиторського ризику впливають на загальний аудиторський ризик по-різному. Використовуючи згадану модель, загальний рівень аудиторського ризику може бути однаковим за різних обсягів його компонентів. Проте фактичний рівень ризику буде неоднаковий. Наприклад:

АР₁ = ВР₁ ∙ РК₁ ∙ РВ₁ = 0,8 ∙ 1 ∙ 0,2 = 0,16,

АР₂ = ВР₂ ∙ РК₂ ∙ РВ₂ = 0,2 ∙ 1 ∙ 0,8 = 0,16.

Як бачимо, загальний аудиторський ризик дорівнює у двох випадках 0,16, проте фактичний аудиторський ризик неоднаковий. У першому випадку встановлено високий рівень внутрішнього ризику за умови повної недовіри до систем внутрішнього контролю підприємства. Ризик невиявлення викривлень встановлено на низькому рівні, що передбачає високий рівень відповідальності аудитора за роботу, яка виконується. В противному разі ризик невиявлення помилок встановлено на високому рівні. Це означає, що аудитор допускає можливість невиявлення суттєвих помилок у фінансовій звітності.

2. Згадана модель не дає опису методів оцінки складових аудиторського ризику. Тому не зрозуміло, як оцінювати кількісно компоненти аудиторського ризику. За цією моделлю аудитор оцінює та визначає ризик окремо у кожному випадку проведення аудиторської перевірки. Проте визначення її в кількісному вираженні не відбувається.

2. Предмет і об’єкти аудиту