Контрольная работа: Елітарна теорія демократії

викладач: *********

Одеса-2007

План

Вступ.

Висновки і пропозиції.

Вступ.

З моменту свого виникнення елітизм був альтернативою демократії. Адже суперечності між елітизмом і демократизмом очевидні: елітизм виходить із нерівності людей, тоді як класична теорія демократії проголошує їх рівність; елітизм визнає реальним суб’єктом політичної влади еліту, в той час як для демократії таким суб’єктом є народ[1] .

За конституціями демократичних країн (в тому числі і за Конституцією України), верховна влада належить народові. Наприклад стаття 5 Конституції України зазначає: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ»[2] . Проте ні для кого не є секретом те, що політична дійсність навіть найдемократичніших країн часто дуже далека від проголошеного народовладдя. Пересічний громадянин розуміє, що важливі для його життя рішення приймаються поза його волею. Він не рідко не тільки не може реально вплинути на прийняття рішення, а й часто про прийняті рішення взагалі дізнається постфактум із ЗМІ[3] . Таким чином громадянин часто виступає не як суб’єкт соціально-політичного управління, а як об’єкт. Сучасні політичні системи далеко не в повній мірі забезпечують вирішальну участь громадян у процесі прийняття рішень[4] . Демократія, як вважає чимало дослідників, може бути в кращому випадку лише формою правління еліти, схваленої народом. Не випадково сьогодні дуже поширеною є думка про «історичне примирення» елітизму та демократії.

Суперечність між демократією та елітизмом як основна проблема елітарної теорії демократії.

Демократичне державне правління має довготривалу історію і ґрунтується на вагомих теоретичних засадах. Кожному історичному типові держави, кожній суспільно-економічній формації відповідала своя форма демократії.

Виходячи з багатовікового теоретичного и практичного досвіду розбудови демократії, можна дати таке її визначення, «демократія — політична організація влади народу, при якій забезпечується: рівна участь усіх і кожного в управлінні державними і суспільними справами; виборність основних органів держави і законність у функціонуванні всіх суб'єктів політичної системи суспільства; забезпечення прав і свобод людини і громадянина відповідно до міжнародних стандартів»[5] . Демократія характеризується такими ознаками:

· визнанням народу вищим джерелом влади;

· виборністю основних органів держави;

· рівноправністю громадян і насамперед рівністю їх виборчих прав;

· підкоренням меншості більшості (перших останнім) при прийнятті рішень.

· додержання прав людини, їх пріоритет над правами держави;

· конституційне обмеження влади більшості над меншістю;

· повага до прав меншості на власну думку і її вільне вираження;

· верховенство закону;

· поділ влади та ін.

Головна суперечність демократії – це суперечність між ідеєю демократії як повновладдя народу і неможливістю її практичного здійснення. Багато вчених вважають демократію не тільки неможливою, але й недоцільною. Дійсно, демократія у прямому її розумінні - як безпосередня влада народу - неможлива вже в суто технічному відношенні, оскільки немає таких механізмів, які б забезпечували пряме народоправство з будь-якого державного питання на всіх рівнях. Більше того, таке народоправство недоцільне і з точки зору ефективності державної влади, оскільки абсолютна більшість народу некомпетентна у вирішенні конкретних справ управління державою і суспільством. До того ж правляча більшість, як і народ в цілому, за певних умов може бути таким же тираном, як і одноосібний деспот.

Різне теоретичне вирішення суперечності між ідеалом демократії та її реальністю сприяє існуванню багатоманітних концепцій демократії. Одна з перших (і в той же час достатньо повних), класифікацій концепцій демократії, була запропонована канадським політологом К. Макферсоном (згодом вона була доповнена Д. Хелдом). Вона включає такі теорії демократії:

– «классическая демократия, т.е. демократия античная, демократия в Древней Греции, главным образом афинская демократия;

– республиканизм, т.е. республиканская форма правления в Древнем Риме, а также средневековые городские республики;

– протективная демократия;

– развивающаяся демократия;

– теория отмирания государства (К. Маркс);

– состязательный элитизм;

– плюралистическая демократия;

– теория партиципаторной демократии;

– модель легальной демократии»[6] .

Демократія не може бути “правлінням народу” в буквальному розумінні. Реальна демократія передбачає, насамперед, свободу вибору народом компетентних керівників, а також можливість для народу впливати на них і в разі потреби змінювати їх більш достойними і компетентними. За час свого існування демократія модифікувала, доповнила свої принципи настільки, що вже не містить в собі відвертої суперечності елітизмові. Головним питанням для демократії стало питання “що править “ в державі, тобто чи править в ній закон, а питання “хто править” відсунуто на другий план.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--