Контрольная работа: Фактори будови тканин їх вплив на властивості

Ткацькі переплетення поділяють чотири основних класи (рис. 1).

Рисунок 1. Класифікація ткацьких переплетень

До числа головних переплетень відносяться: полотняне, саржеве і сатинове. Характерною рисою полотняного переплетення (рис.2) є те, що нитки основи і утоку почергово переплітаються один з одним. У результаті цього лицьова і виворітна сторони тканини мають однаковий зовнішній вигляд. Полотняне переплетення називають іноді гарнітурним, а в тканинах вовняного асортименту – суконним. Полотняне переплетення є одними з найпоширеніших видів переплетення.

Саржеве переплетення (рис. 3) характеризується наявністю на поверхні тканини смуг, розташованих по діагоналі. На лицьовій стороні тканини смуги звичайно спрямовані знизу нагору праворуч. Якщо на лицьовій стороні тканини переважають перекриття основних ниток, то саржа називається основною, а якщо утокових – утоковою.

Сатинове або атласне переплетення (мал. 4) характеризується тим, що основа переплітається з утоком за допомогою одиночних основних або утокових перекриття, причому ці перекриття зміщені на постійне число ниток, назване зрушенням, і рівномірно розміщені по всій площі. Завдяки такому розподілові одиночних перекриттів тканина має гладку блискучу поверхню. Коли лицьова поверхня тканини утворена з утокових перекриттів, переплетення називається сатиновим. Якщо лицьова поверхня тканини утвориться з основних перекриттів, переплетення називають атласним.

За способом утворення дрібновізерункові переплетення можуть бути розділені на похідні і комбіновані.

Найбільше поширеними похідними переплетеннями є: від полотняного – репс основний й уточний (мал. 5), рогожка або панама (мал. 6); від саржевого – складна саржа (мал. 7), посилена саржа (мал. 8), ламана саржа (мал. 9) і ін.; від сатинового і атласного переплетень – посилений сатин (мал. 10), посилений атлас і ін.

Складні переплетення для свого утворення вимагають кілька основ і декількох утоків. До складних переплетень відносяться: дволицьові, двосторонні, двошарові, піку, багатошарові, ворсові, петельні (махрові), перевивочні (ажурні).

Складні переплетення дозволяють створювати тканини різних структур. Застосовуючи складні переплетення, можна збільшувати товщину тканини, створювати тканини з просвітчастими візерунками (ажурні), покривати поверхню тканини ворсом або петельками (оксамит, плюш, штучне хутро). Ворс виходить шляхом розрізування спеціальної другої основи або другого утоку.

Рисунок 2.Полотняне переплетіння	Рисунок 3.Саржеве переплетіння
Рисунок 4. Сатинове або атласне переплетіння	Рисунок 5. Репсове переплетіння
Рисунок 6. Рогожка або панама	Рисунок 7. Складна саржа
Рисунок 8. Посилена саржа	Рисунок 9. Ламана саржа
Рисунок 10. Посилений сатин	Рисунок 11. Комбіноване переплетення

Крупновізерункові (жакардові) переплетення створюють на тканині різноманітні ткацькі візерунки (квіти, орнаменти, картини), що утворюються сполученням різних переплетень.

Прості крупновізерункові переплетення звичайно виконуються елементарними похідними і комбінованими переплетеннями (мал.11) і вимагають для свого утворення одну основу і один утік. Складні крупновізерункові переплетення вимагають для утворення візерунка на тканині декількох систем основних і уточних ниток.

Чим менше довжина перекриття, тим більше на одиниці довжини тканин зв'язків між нитками основи й утоку. Чим довше перекриття, тим менше вигинів мають нитки, унаслідок чого поверхня тканин виходить рівною, гладкою і блискучою. тканини полотняного переплетення мають підвищену твердість; тканини атласного переплетення відрізняються гладкою, блискучою поверхнею, крепово–матові, шорсткуваті, вафельні і пікейні – візерунково–рельєфною.

Поряд з особливостями переплетення ниток, на будову тканини великий вплив має товщина основних і утокових ниток. Поєднання основних і утокових ниток різної товщини створюють такі ефекти, як поперечний рубчик у тканинах репсового типу або опуклі поздовжні смужки в зефірах. Від співвідношення товщини ниток основи і утоку залежить величина їхнього вигину в тканині, а отже, і товщина тканини.

Щільність тканини характеризується кількістю основних і утокових ниток, розташованих на 100 ммїї довжини. Визначають її окремо по основі й утоку. При тому самому ж числі ниток тканина, вироблена з пряжі низьких номерів, щільніше тканини з пряжі високих номерів.

Лінійне заповнення тканини волокнистим матеріалом залежить від ступеня скрутки пряжі і її товщини.

Зі збільшенням щільності зростають товщина, вага і твердість тканини, зменшуються її розтяжність, здатність до драпірування і усадки. Зі зменшенням щільності збільшуються повітропроникність і здатність поглинати вологу. У той же час знижуються вітрозахисні властивості тканин унаслідок підвищення пористості.

Лінійні розміри тканини – це її довжина, ширина і товщина. На текстильних підприємствах довжину і ширину тканини вимірюють за допомогою спеціальних мірильних машин. У торговельних підприємствах довжину тканини визначають на триметровому лінійному столі, а ширину – за допомогою нескладних метрових лінійок.

Довжина відрізу тканини зв'язана зі зручністю ткацтва, укладання й упакування його на текстильних підприємствах, транспортування, розкрою на швейних підприємствах, збереження в магазинах, показу покупцям і відмірювання покупки. У процесі виробництва й обробки довжина відрізу тканини міняється. Остаточну довжину одержують при розбраковуванні тканини. В даний час виробляють тканини, довжина відрізу яких коливається від 10 до 150 м.

Дефекти, виявлені в тканинах (плями, діри), при розбраковуванні вирізують, у результаті чого в одному відрізі виходить два або три відрізи. Довжина відрізу і ширина тканини регламентуються ГОСТами. Відрізи , довжина яких менше зазначеної в ГОСТах, переводяться в мірний відріз, вартість якого нижче на 30 – 60%. Ширина тканини залежить від ширини ткацького верстата, призначення тканини і режиму обробки. Не всяка ширина є раціональною. Ширина тканини в значній мірі впливає на розкрій у швейній промисловості і на купівельний попит. При виготовленні одягу однакових фасонів із тканин, що мають різну ширину, затрудняється робота закрійних цехів швейних фабрик і ательє, тому що необхідна зайву розкладка лекал. Товщина тканини залежить від її будови, товщини пряжі або ниток, переплетення і характеру обробки. Для виробництва тканин застосовують нитки товщиною 1000 – 1,7 текси (№ 1 – 600).

Фактурою тканини називається структура поверхні тканин – лицьової сторони і вивороту. Фактура і колористичне оформлення визначають зовнішній вигляд тканини. Фактура, так само як і волокнистий склад, додає тканинам визначені властивості і визначає їхнє призначення.

Лицьова сторона тканин має гладку, рельєфну або ворсову поверхню. Тканини з гладкою поверхнею використовують переважно для підкладки і білизни (саржу, атлас, сатин, полотнину й ін.), іноді для платтів (ситець, поплін, шотландку, майю й ін.). Виворітна сторона більшості тканин не обробляється і колористично не оформлюється.

У залежності від структури лицьової сторони і вивороту тканини підрозділяють на рівносторонні і різнобічні.

До рівностороннього відносяться тканини з однаковими лицьовою стороною і виворотом – полотнина, сукно, шотландка й ін.; різнобічними – тканини, що мають різні по будові й оформленню лицьову сторону і виворіт.