Контрольная работа: Фактори будови тканин їх вплив на властивості
Повітропроникність залежить від будови тканини, від її пористості. Зі збільшенням щільності повітропроникність тканини знижується. Високою повітропроникністю повинні володіти усі білизняні, платтєві, сорочкові і взуттєві тканини для того, щоб виводити вуглекислий газ, що виділяється порами людського тіла.
Паропроникність сприяє видаленню з підодягового простору поту. Високим паропоглинанням повинні володіти білизняні тканини, які повинні швидко поглинати піт і виводити його в навколишню атмосферу, запобігаючи тим самим перегрівання організму людини в жарку погоду.
Вода, що поглинається одежними тканинами, витісняє з пор одягу повітря, що є поганим провідником тепла, у результаті чого значно понижуються теплозахисні властивості. Відомо, що вода, випаровуючись, також віднімає велику кількість тепла.
Теплозахист – здатність тканин захищати тіло людини від надлишкової втрати тепла при низькій навколишній температурі. Він залежить від волокнистого складу тканин, від їхньої будови і способу обробки.
Чим більше в тканинах малорухомого повітря, тим вище їх теплозахисні властивості. Теплозахист тісно пов'язаний з теплопровідністю і повітропроникністю: чим нижче ці два показники, тим вищий теплозахист тканини.
Вітрозахистом повинен володіти зимовий одяг, що буває багатошаровим. Верхній шар повинен бути тонким і щільним з малопористої тканини, а нижні шари з дуже пористих матеріалів. Літній одяг, навпаки, повинен захищати тіло людини від перегрівання, тому його шиють з легких відбілених бавовняних і лляних тканин, а також віскозних і шовкових тканин, пофарбованих у світлі тони.
Світлопроникність (прозорість) характеризується проникненням ультрафіолетових променів через наскрізні пори тканини і через речовину волокна. Опромінення ультрафіолетовими променями у визначених дозах необхідно для людини.
До естетичних властивостей тканин відносяться колір, блиск, драпірувальність, твердість і м'якість, зминання, незминання і деякі інші властивості, що формують красу, добірність і елегантність. В даний час, коли промисловість випускає усе більше товарів народного споживання, естетичні вимоги до промислових товарів постійно зростають. Красиві тканини радують око і є вирішальним чинником при їх реалізації в торгових підприємствах.
Колір тканини дуже впливає на її зовнішній вигляд. Колірний тон обумовлюється довжиною хвилі спектра світла, що відбивається тканиною. Видима частина сонячного спектра нараховує до 150 кольорів. Основні групи спектральних смуг – червона, жовтогаряча, жовта, зелена, блакитна, синя і фіолетова. Кожен з цих кольорів плавно переходить в інший. З перерахованих семи спектральних кольорів головними вважають жовтий, зелений, синій і червоний. Кольори іноді поділяють на теплі (червоні, жовтогарячі, жовті, жовто–зелені) і холодні (синьо–зелені, сині і фіолетові).
Біла тканина відбиває всі падаючі на неї промені, а чорна, навпаки, поглинає їх.
Змішанням кольорів досягається багаточисленна кольорова гама тканин.
Велике значення для створення малюнків на тканинах і ансамблю одягу відіграє гармонійне поєднання кольорів (іноді колір використовують для пониження забрудненості тканин або надання їм маскувальних властивостей).
Хорошим попитом покупців користуються гладкофарбовані однотонні тканини, набивні і строкатоткані і з правильним сполученням кольорів і малюнків. Великий вплив на зорове сприйняття кольорів робить фактура тканин.
Блиск тканин залежить від блиску волокон, фактури тканин і характеру обробки. Чим довше перекриття ниток основи й утоку, тим більше гладка поверхня тканин і тим інтенсивніше її блиск. Тканини із шорсткої фактури мають матову поверхню. Найвищим блиском характеризуються тканини атласного переплетення. При використанні ниток високої скрутки спостерігається підвищене розсіювання світла, у результаті чого блиск тканини зменшується. Нанесення смол при заключній обробці тканин також приводить до зменшення блиску.
Драпірувальністю називається здатність тканини в підвішеному стані розташовуватися складками тої або іншої форми під дією власної маси. Драпірувальність залежить від м'якості (або твердості) тканини і її маси. Високою драпірувальністю володіють важкі м'які і тонкі тканини, що використовуються для пошиття жіночих платтів і портьєр, і всі тканини з натурального шовку. Тверді тканини драпіруються погано.
Твердість і м'якість тканини – це її здатність зберігати первісну форму. Чим більше тканини пручаються дії згинаючих навантажень, тим вони жорсткіше. Твердість залежить від виду вихідного волокна і переплетення. Тканини з грубої вовни володіють більшою твердістю, а з мериносової – більшою м'якістю. Твердість тканин збільшується в міру потовщення ниток і підвищення скрутки. Тканини полотняного переплетення при всіх інших рівних умовах володіють найбільшою твердістю.
Зминання – здатність тканини створювати при перегинах незникаючі складки і зморшки, що погіршує зовнішній вид виробу. Найбільше зминаються віскозні, бавовняні і лляні тканини. На еластичних і пружних тканинах такі складки розправляються цілком або частково.
Незминання – здатність тканин пручатися утворенню зморшок і складок або відновлювати первісну форму після перегину і стискання – є характеристикою, зворотною зминанню. Вироби з тканин, що не мнуться тривалий час зберігають красу і елегантність.
Незминання залежить від пружності волокон, будови тканини і характеру обробки. Найменше зминаються чистошерстяні тканини, а також тканини, виготовлені з ниток інших волокон креповим переплетенням. Тонкі тканини мнуться більше, ніж товсті. Найбільш високе зминання мають тканини полотняного переплетення.
Для зниження зминання тканин застосовують різноманітні суміші волокон і спеціальні обробки.
До технологічних (пошивних) властивостей тканин відносяться тертя і чіпкість, пластичність, усадка, осипання, розсунення, прорубальність.
Тертя і чіпкість тканини характеризуються опором при переміщенні двох і більш полотен або інших матеріалів. Тертя і чіпкість тканин залежать від виду волокнистого матеріалу, з якого вони вироблені, і від структури тканини. Мале тертя мають шовкові тканини, більше – вовняні і бавовняні, найбільше – ворсові тканини, прошивні і голкопробивні неткані матеріали.
Пластичність – здатність тканин приймати певну форму в нагрітому і зволоженому виді, складаючись під впливом зовнішніх навантажень (розтягання, стиску, вигину й ін.). Ця властивість тканин має важливе значення для швейного виробництва (для волого–теплової обробки тканин). Пластичність тканин дозволяє створювати одяг, що відповідає фігурі людини, поліпшувати її зовнішній вид за допомогою плісировки, гофрування і інших складок. Високою пластичністю володіють шерстяні тканини, у тому числі вовна з лавсаном, значно меншою – тканини з натурального шовку.
Усадка – зменшення площі тканин й одночасне їхнє ущільнення. Зміна розмірів тканин (усадка), особливо довжини, можливо при тривалому збереженні в процесі лежання, під дією світлопогоди і прання. Найбільшу усадку дають тканини з віскозного волокна й інші тканини крепової скрутки. У зв'язку з тим, що в результаті більшої усадки тканини одяг може стати непридатним для експлуатації, установлені межі усадки: по основі – 1,5– 5%, по утоку – 1,5 – 2'%. При виготовлені одягу необхідно це враховувати і відповідно підбирати тканини для верху і підкладки.
Сипкість тканин залежить від гладкості поверхні і твердості ниток, від переплетення і щільності тканини, начосу ворсу й обробки апретом. Легше обсипаються по краю зрізу гладкі і тверді нитки, пухнаті і м'які нитки закріплюються краще. Сильно обсипаються камвольні тканини, виготовлені з малою щільністю із сильно крученої пряжі напівгрубої вовни, майже не обсипаються сукняні вовняні тканини після валки і бавовняні тканини з начесаним ворсом.
Тканини атласного (сатинового) переплетення відрізняються більш високою сипкістю в порівнянні з тканинами полотняного переплетення, унаслідок меншого зв'язку ниток основи з нитками утоку. При пошитті одягу з тканин, що мають високу сипкість, ширину шва збільшують у 1,5– 2 рази, і, крім цього, обметують шов. Шовкові тканини характеризуються підвищеною сипкістю, тому пошиття з них виробів найбільш складне.
Розсунення – зсув ниток у тканинах під впливом різних навантажень під час експлуатації виробів. Найчастіше вона буває на швах і біля них при носінні тісного або погано скроєного одягу, зшитого з тканин малої щільності. Розсунення ниток у тканинах значно скорочуює термін служби виробів. Тому при пошитті одягу з нещільних тканин, що володіють значним розсуненням, необхідно враховувати цю негативну властивість.
Прорубуваність . Розрізняють сховані і зовнішні прорубування. При схованому прорубуванні голкою ушкоджується тільки частина нитки основи або утоку, а при зовнішньому прорубуванні відбувається повне руйнування (пересікання) нитки голкою. Зовнішнє прорубування може бути виявлене контролем якості при огляді швів виробу, а сховане – тільки в процесі його носки і прання. Менше прорубуються нещільні тканини з пухкою структурою.
Список використаної літератури:
1. Мирейский В. Л. Текстильные товары (товароведение). Учебник для проф.–техн. училищ. Изд. 2–е перераб. – М.: «Экономика», 1975р.