План

1.Умови, необхідні для формування громадянського суспільства- 2

2.Громадянське суспільство як головна умова розбудови демократичної держави 5

3.Взаємодія державних органів і структур громадянського суспільства- 6

4.Умови для ефективного існування громадянського суспільства в демократичній державі 11

Список використаної літератури- 12

1. Умови, необхідні для формування громадянського суспільства

Необхідною умовою ефективного функціонування громадянського суспільства є вільна особистість. Її характеризує, зокрема, високий рівень індивідуальної автономії стосовно суспільства взагалі й державної влади особливо. Така особистість є самоцінною та самодостатньою силою. Їй властиві здатність взаємодіяти з іншими особистостями в ім’я загальних цілей, інтересів, цінностей, а також здатність підпорядковувати свої приватні інтереси і способи їх досягнення загальному добру, вираженому в правових нормах. Для формування нового громадянського суспільства необхідні певні інституціональні передумови, насамперед мінімум демократичних прав і свобод, ринкова економіка, які створюють можливості як для свободи особи, так і для самоорганізації громадян [1].

Різним аспектам проблеми політичної й соціальної консолідації та забезпечення розумного й достатнього рівня соціально-політичної стабільності в умовах демократичного транзиту присвячено чимало наукових досліджень. Та все ж при аналізі взаємин держави і громадянського суспільства виникають серйозні труднощі, такі, зокрема, як проблема визначення політичного в принципі. „Якість явища, - писав М. Вебер, - яке дозволяє вважати його „соціально-економічним”, не є щось властиве йому як такому об’єктивно. Воно обумовлюється спрямованістю нашого пізнавального інтересу, що формується в межах... культурного значення, якого ми надаємо тій чи іншій події в кожному окремому випадку” [2].

Природна складність для консолідації інтересів політичної системи й, насамперед, держави і громадянського суспільства полягає в тому, що існує безліч умов і реалій. Наприклад, націй та етнічних груп, влади й опозиції, власників і найманих робітників тощо.

Багатозначність понять „політична система” і „громадянське суспільство” є природним наслідком цілого ряду факторів, серед яких: а) складність феноменів, що досліджуються, їх багатоспектність, що визначають увагу до нього фахівців різних профілів; б) розмаїття національних шкіл і наукових традицій, що визначають специфіку розгляду проблем; в) сама еволюція понять „політична система” і „громадянське суспільство” в процесі їх дослідження, обумовлена, у тому числі, й ступенем вивчення громадянського суспільства і політичної системи.

Політична система пострадянських країн поступово набуває рис політичних систем країн Заходу. Спільне між політичними системами Заходу та пострадянських країн полягає в плюралізмі громадянського суспільства, в парламентаризмі, конституціоналізмі. Серед головних відмінностей політичних систем пострадянських країн і країн Заходу відзначимо, насамперед, слабку реалізацію головної ознаки демократії - контролю з боку громадянського суспільства над державою через несформованість самого громадянського суспільства. А це прямо кореспондується з несформованістю середнього класу, який є запорукою прогресу сучасного суспільства.

Як справедливо відзначають українські дослідники, проблеми становлення громадянського суспільства є своєрідним індикатором незадовільного вирішення соціально-політичних проблем та реального забезпечення прав та інтересів особи [5].

Серед інших проблем становлення громадянського суспільства відзначимо не тільки розпад традиційних норм і соціально-культурних зв’язків, але й виникнення завищених матеріальних і статусних очікувань. Відзначимо також той факт, що нині у свідомості людей досвід минулого „перетинається” з новими реаліями, що негативно відбивається на їхньому ставленні до нових державних утворень та неурядових організацій. „Народ, - писав Г. Гегель, - може мати будь-який державний устрій. Він залежить переважно від характеру народу, від його, народу, ступеня освіченості, від способу життя й чисельності народу” [3, 53].

Як відзначають Ф. Шміттер і Т. Карл, міркуючи про побудову стабільного суспільства, що самовідтворюється, варто мати на увазі так звану консолідовану демократію через послідовне здійснення курсу на демократизацію, що є метою транзиту і, відповідно, одним з основних елементів політичного транзиту [4].

Сучасне розуміння громадянського суспільства передбачає наявність у нього цілого комплексу істотних ознак. До них можна віднести, в першу чергу, те, що таке суспільство - це суспільство вільних індивідів. В економічному плані це означає, що лише люди, які мають житло та надійну роботу, можуть бути громадянами, здатними захищати свої права. Отже без матеріальної забезпеченості не може бути політичної свободи.

У політичному розумінні свобода громадянина полягає в його незалежності від держави, тобто в праві брати (чи не брати) участь у виборах органів державної влади та місцевого самоврядування, вступати чи не вступати в ту чи іншу партію тощо.

Слід зазначити, що плюралізм є також істотною ознакою громадянського суспільства. Він проявляється у всіх сферах життя: в економічній (різні форми власності, від приватної до державної); в соціально-політичній сфері (наявність неурядових організацій та інститутів, у яких індивід може проявити і захистити себе); в духовній сфері плюралізм проявляється через забезпечення свободи слова, толерантного ставлення до інакомислення тощо.

В цьому плані відзначимо особливу роль правової держави в захисті та забезпеченні громадянських прав і свобод. Правова держава, по суті, є результатом розвитку громадянського суспільства й умовою його розвитку та удосконалювання.

Важлива умова дієвості держави полягає в тім, що вона має у своєму розпорядженні засоби, за допомогою яких може забезпечити соціалізацію та виховання громадян. Далі – громадянське суспільство може забезпечити захист громадян та їхніх об’єднань, їх інтересів і потреб від незаконного втручання в їх життєдіяльність держави та її органів. І нарешті, громадянське суспільство сприяє формуванню органів держави, демократичному й гуманістичному розвитку всієї політичної системи суспільства.

2. Громадянське суспільство як головна умова розбудови демократичної держави

У цьому контексті актуальною проблемою розбудови демократичних і правових інститутів держави є місцеве самоврядування. Для забезпечення майнової та фінансово-економічної незалежності органів місцевого самоврядування необхідні чітке правове визначення та захист муніципальної власності, у першу чергу – об’єктів нерухомості. У певних випадках вони мають передаватися з державної в муніципальну власність. Слід вживати заходів для розмежування і законодавчого закріпленню не тільки бюджетних доходів, але й бюджетних повноважень в цілому між всіма рівнями влади, включаючи місцеву публічну владу. Держава та місцеві органи влади повинні допомагати громадянам об’єднуватися за місцем проживання в товариства самодопомоги, групи громадянської дії та ініціатив. Тільки самоврядне громадянське суспільство здатне обмежити сваволю та безвідповідальність влади. Самоврядування – рушійна сила формування потужної демократичної держави.

До суспільства влада апелює, як правило, тоді, коли має потребу в легітимації нових правлячих еліт, після чого все повертається „на круги своя” – в сенсі проведення колишнього курсу.

Таким чином, громадянське суспільство - це вільне демократичне правове суспільство, орієнтоване на реальну людину, і яке контролює діяльність держави. Громадянське суспільство і держава - це пов'язані між собою прояви єдиної сутності. І ім'я цієї сутності - людина.

Прийнято чомусь вважати, що громадянське суспільство і держава –антагоністи: іншого не дано. Та насправді це зовсім не так. Суперництво політичних угруповань породило міф про неможливість будь-якого миру між громадянським суспільством і державою. Звичайно, боротьба між ними точиться завжди. Але якщо вона ведеться в конституційному полі, то нічого страшного не відбувається. Небезпека виникає, коли держава чи громадяни порушують закони. Але ще гірше - покірність, пасивність, смирення, безвідповідальність громадян, а також млявість, розгубленість держави.

К. Поппер писав: „Демократичні інститути не можуть поліпшуватися самі - їх поліпшення залежить від нас. Проблема поліпшення демократичних інститутів - це завжди проблема, що постає перед особистостями, а не перед інститутами” [6]. В цьому розумінні громадянське суспільство, будучи в певній мері незалежним від держави, імперативно зобов'язане взаємодіяти з нею. Держава, у свою чергу, зацікавлена у взаємодії з громадянським суспільством, тому що: громадянське суспільство є джерелом легітимності політичної сили, що стоїть при владі; взаємини держави з інститутами громадянського суспільства є для держави найважливішим джерелом інформації про стан суспільства, його інтереси, настрої, ставлення до політичної влади.

3. Взаємодія державних органів і структур громадянського суспільства

Слід відзначити в цьому контексті актуальність аналізу інструментарію наукового дослідження взаємодії державних органів і структур громадянського суспільства як політичних мереж, об'єднаних спільними інтересами, взаємозалежністю, співробітництвом і рівноправністю. В літературі з політології називаються наступні характеристики цієї взаємодії.

1. Вони є такою структурою управління публічними справами, що репрезентує державу і громадянське суспільство. Ця структура складається з багатьох державних, приватних, громадських організацій та установ з певними спільними інтересами.

2. Політична мережа складається для вироблення угод у процесі обміну ресурсами, наявними в акторів, що передбачає їх зацікавлення одне в одному.

3. Важливим елементом політичної мережі є кооперативний інтерес, що відрізняє її від ринку, де кожний учасник дбає передусім про власні інтереси.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--