Контрольная работа: Кредитні ризики
З боку кредитора цікавою є структура кредитного ризику, що представлена В.В. Вітлінським, О.В. Пернарівським, Я.С. Наконечним, Г.І. Великоіваненком [43, с. 57]. Вони розглядають кредитний ризик як сукупність ризику щодо позичальника та ризику щодо способу забезпечення.
Під кредитним ризиком щодо позичальника автори розуміють категорію, яка пов’язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації вибору й відображає міру того, що позичальник може не виконати свої зобов’язання перед банком щодо повернення боргу за умовами кредитного договору з урахуванням впливу керованих і некерованих чинників, прямих і зворотних зв’язків. Цей кредитний ризик можна класифікувати як спосіб забезпечення. Такий ризик є об’єктивно-суб’єктивною економічною категорією, яка пов’язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації неминучого вибору й відображає міру того, що банку не вдасться своєчасно та в повному обсязі скористатися забезпеченням позики для покриття можливих втрат від неї [43, с. 57].
Учені стверджують, що кредитний ризик щодо кредитної угоди – це одночасний прояв кредитного ризику щодо позичальника та кредитного ризику щодо способу забезпечення кредиту [43, с. 58]. До того ж на практиці кредитний ризик щодо забезпечення менш враховується. І це є помилковим рішенням багатьох банків, як вказують учені.
Інші автори визначають структуру кредитного ризику із двох основних складових: зумовлені проблемами позичальників, та зумовлені технічно-організаційними проблемами банку. Кожна із цих груп також поділяється на окремі елементи. Так, ризики, зумовлені проблемами позичальників, підрозділяються на ризики позичальника-фізичної особи та позичальника-юридичної особи. Ризики, зумовлені технічно-організаційними проблемами визначаються як ризики персоналу та технічні ризики [17, с. 89].
Одним із критеріїв, на який варто звернути увагу є критерій часу дії. За цією ознакою кредитні ризики можна поділити на тимчасові та постійні. Причому, постійність або тимчасовість кредитних ризиків залежить від діяльності окремого суб’єкта господарювання. Банк постійно наражається не лише на кредитний ризик, але і на ризики, які супроводжують діяльність його позичальників. Уникаючи кредитування цієї категорії позичальників, банк може говорити про тимчасовий ризик стосовно цієї категорії позичальників. Тимчасовим є кредитний ризик і для позичальника, який уклав кредитну угоду, після виконання зобов’язань за кредитною угодою такий вид ризику перестає існувати.
Отже, при класифікації кредитних ризиків у сучасних наукових джерелах не існує єдиної точки зору щодо його сутності та змістовного наповнення. Тому було виділено критерії класифікації, які сприяють систематизації поглядів вчених-економістів та практиків на проблему кредитного ризику.
Особливістю вищезгаданих робіт є те, що вони всі стосуються кредитного ризику комерційного банку, але слабо враховують особливості конкретного позичальника, адже саме від його діяльності буде залежати вчасне повернення кредиту. Тому це наводить на думку, що конкретний позичальник також наражається на кредитний ризик, уклавши кредитну угоду із фінансовою установою. Адже у такому разі, позичальник може не лише втратити майно, передане у заставу, але і інші фінансові активи, якщо він вчасно і в повному обсязі не розрахується за позичені кошти. На повернення позичальником кредиту суттєво впливають ризики, як внутрішні, зумовлені особливостями ведення власної підприємницької діяльності, так і зовнішні – спричинені природно-економічним середовищем.
Рис. 2 Класифікація кредитних ризиків
Тому кредитний ризик стосовно позичальника можна розглядати як позицію трьох складових: застава, зовнішнє середовище та внутрішнє, яке знаходить своє відображення у конкретних ризиках стосовно цих елементів.
З огляду на попередньо викладені позиції стосовно структури кредитного ризику можна зробити висновок, що кредитний ризик є не просто ризиком банківської установи щодо виконання кредитної угоди із позичальником, але і ризиком конкретного позичальника. Виходячи з того, що ризик є багатовимірною величиною, що характеризує можливі відхилення від цілей, від бажаного результату з урахуванням контрольованих і неконтрольованих, прямих та зворотних зв’язків [22, с. 38].
Оскільки діяльність конкретного позичальника залежить від зовнішнього середовища, тобто системи, в якій відбувають кредитні відносини, то вплив цих ризиків є суттєвим на розширення кредитування або навпаки, скорочення. Зміна політичної, економічної ситуації в країні – досить важливий чинник, що впливає на діяльність підприємства. До системних ризиків можна віднести такі ризики: цінові, процентні, валютні, інфляційні ризики та ризики державного регулювання [96, с. 165].
Процентний ризик здебільшого негативно впливають на процес повернення коштів у випадку зростання процентної ставки та появи додаткових вимог з боку фінансових установ. Процентний ризик тісно пов’язаний із обліковою політикою центрального банку, адже збільшуючи офіційну облікову ставку центральний банк збільшує вартість кредитів, і навпаки, зменшуючи її здешевлює вартість кредитних ресурсів. Інфляційні ризики проявляються через знецінення національної грошової одиниці в порівнянні з іноземною валютою, що сприяє девальвації обігових коштів сільськогосподарських підприємств. Валютні ризики є небезпечними стосовно валютних втрат, пов’язаних із зміною курсу іноземної валюти відносно національної, при проведенні також зовнішньоторговельних операцій.
Дії органів державної влади часто є ще однією причиною ризиків в виробництві. Ці ризики пов’язані, передусім, зі змінами у державній політиці, що можуть спричинювати певні адміністративні обмеження у виробництві продукції. Так, зміни у заходах державної політики щодо введення експортного або імпортного мита може негативно позначитися на прибутковості виробництва окремих видів продукції.
Цінові ризики проявляються через зміну цін на продукцію, що виробляють підприємства.
Наступна складова кредитного ризику промислового підприємства – виробничий ризик. Під виробничим ризиком ми розуміємо – ризик ймовірних втрат, зумовлений особливостями виробничого процесу у промисловості. Складовими виробничого ризику промислових підприємств можуть бути: ризик втрати сировини для виробництва певного виду продукції, ризик зниження продуктивності праці та технологічний ризик. Виробничий ризик це ризик, що постійно присутній у діяльності промислових підприємств, адже здійснюючи діяльність у промисловому виробництві, підприємство лише може прийняти ряд заходів щодо зменшення впливу несприятливих чинників, що виникають.
Третьою складовою кредитного ризику промислового підприємства є ризик щодо застави, який поділяється на ризик втрати заставленого майна та ризик зниження ліквідності застави. Перший проявляється у випадках реальної втрати майна.
Ризик зниження ліквідності застави виникає за умови змін у зовнішньому середовищі. Наприклад, інфляційні процеси можуть спричинити зменшення реальної вартості майна, а надходження на ринок нових видів продукції може зменшити попит на заставлену продукцію – і як результат – комерційний банк може вимагати додаткового забезпечення від позичальника.
Звідси можна зробити висновок, що джерелами кредитного ризику при кредитуванні промислових підприємств є виробниче середовище, макроекономічні процеси, що супроводжують економіку нашої держави, та об’єктивні умови здійснення виробничого процесу в промисловості.
3. Стратегія і тактика управління кредитними ризиками на підприємстві
Наявність такої складної класифікації фінансових ризиків та існування щільних зв’язків між різними видами ризиків вимагають розробки і обґрунтування підходів до їх управління.
Базуючись на теорії систем, можна визначити систему управління кредитним ризиком як сукупність об'єкту, предмету, суб'єкта, які управляють за допомогою застосування комплексів взаємозв'язаних етапів і використовування достатнього ресурсного забезпечення.
Підходи до управління ризиками можна поділити на стратегічний і тактичний. Стратегічний пов’язаний з прийняттям довгострокових рішень, поточний – з рішеннями, що приймаються в короткостроковому періоді.
Необхідно зауважити, що стратегічний підхід не оперує конкретними рішеннями і ресурсами, а лише визначає оптимальні напрямки та їх співвідношення. До задач стратегічного підходу відноситься встановлення граничних значень ризиків, які визначаються перш за все стратегічною оцінкою зовнішнього середовища. Визначення такої оцінки пов’язано з аналізом і прогнозом критичних точок середовища. Розвиток факторів може відбуватись як еволюційним, так і революційним шляхами. Останній пов’язаний з стрімким розвитком подій при досягненні певного рівня, який можна назвати рівнем насичення. На основі таких рівнів можна визначати критичні значення ризиків, які і являють собою стратегічну задачу по управлінню ризиками.
Тактичний підхід полягає у визначенні рівня ризиків на найближче майбутнє і порівнянні його з критичним значенням. Зауважимо, що підприємство, яке займається виробничо-збутовою діяльністю, характеризується високим рівнем кредитного ризику, управління яким здійснюється в рамках тактичного підходу. Зупинимось на ньому більш докладно. Цей ризик по-перше, приводить до зростання поточної дебіторської заборгованості, по-друге, обумовлює великий обсяг сумнівних боргів, частина з яких не може бути погашена покупцем-боржником і підлягає списанню. Тобто, ефективне управління кредитним ризиком підприємства пов’язано, перш за все з оптимізацією розмірів і своєчасного повернення дебіторської заборгованості споживачів за товари, роботи, послуги.
Управління поточною дебіторською заборгованістю передбачає:
Аналіз поточної дебіторської заборгованості підприємства в попередньому періоді.
Вибір та обґрунтування кредитної політики підприємства відносно дебіторів. Зважаючи на галузеву приналежність підприємства, характер продукції, що реалізується, прийнятний рівень ризику, підприємство може орієнтуватись на консервативний, помірний або агресивний тип політики.
Визначення можливої суми оборотного капіталу який спрямовується в дебіторську заборгованість.
Розробка системи кредитних умов яка включає: кредитний період, кредитний ліміт, систему цінових знижок при здійсненні негайних розрахунків за придбану продукцію, систему штрафних санкцій за порушення зобов’язань тощо.