Контрольная работа: Кредитні відносини

Розміщення акцій за рішенням правління банку здійснюється шляхом прямої підписки або через фондову біржу, учасниками підписки на акції можуть бути фізичні та юридичні особи.

Акції продаються за курсовою вартістю, яка визначається як сума номінальної вартості плюс сума курсової надбавки. Рішення про мінімальний розмір курсової надбавки приймає правління банку.

Банки можуть здійснювати викуп акцій власної емісії в акціонерів, а потім, виходячи з необхідності, їх перепродавати, розповсюджувати серед своїх акціонерів або анулювати.

Для залучення ресурсів на тривалий термін банки вдаються до емісії облігацій, які є дуже ліквідними і дохідними цінними паперами для інвесторів, а в деяких випадках надають їм можливість конвертувати облігації в акції банку-емітента.

Деякі комерційні банки України почали випускати такі цінні папери, як векселі. Випуск може здійснюватись або для використання власних векселів як інструментів відтермінування боргів або для залучення коштів. В обох випадках вважається, що банки оперують власними банківськими векселями.

Якісне проведення комерційними банками активних операцій неможливе без здійснення ними інвестиційної діяльності. Надаючи кредити, банки, безперечно, отримують високий дохід, але наражаються на суттєвий кредитний ризик. Отже, вкладаючи вільні кредитні ресурси, вони повинні потурбуватися про диверсифікацію ризиків та достатню ліквідність активів. Цим вимогам цілком відповідають інвестиційні операції банків.

Інвестиційні операції комерційних банків - це вкладення коштів у інвестиційні цінні папери, їх ще називають портфельними інвестиціями.

Портфельні інвестиції лише частково спрямовуються на збільшення реального капіталу, вкладення коштів у цінні папери передбачає:

• досягнення ліквідності;

• одержання доходу;

• зростання вкладень;

• збереження коштів.

Максимальний дохід від інвестицій у цінні папери одержить інвестор тоді, коли вкладе кошти в акції фірм, які щойно створилися. Ці фірми виплачують високі дивіденди як плату за ризик.

Банківські портфелі цінних паперів класифікують залежно від мети вкладень:

• портфель цінних паперів на продаж;

• портфель цінних паперів на інвестиції;

• портфель пайової участі (вкладень в асоційовані компанії);

• портфель вкладень у дочірні компанії;

У той час, коли цінні папери є в портфелі на продаж, вони можуть принести додатково дивідендний або процентний дохід.

Портфель цінних паперів банку на інвестиції складається із цінних паперів, що були придбані банком для їх утримання до настання строку погашення (для безстрокових цінних паперів - довічно) і отримання дивідендного доходу, а також для використання Інших прав, що випливають із володіння цінними паперами.

Переміщення цінних паперів з одного портфеля банку до іншого допускається тільки один раз за весь час, коли цінні папери є власністю банку.

Переміщення інвестиційних цінних паперів у цінні папери на продаж здійснюється за ринковою вартістю на день переміщення і в подальшому обліковуються як цінні папери на продаж. При зменшенні їх ціни на різницю між балансовою і ринковою вартістю цінних паперів створюється резерв у день проведення. При підвищенні ціни облік різниці між балансовою і ринковою вартістю не здійснюється, оскільки цінні папери не обліковувалися на рахунку цінних паперів на продаж під час їх придбання .

Визначення ринкової вартості цінних паперів залежить від визначення наявності або відсутності активного ринку, на якому обертаються ці папери.

Слід зазначити, що ринкова вартість цінних паперів у разі наявності ринку здебільшого розраховується як середня вартість за певний період. Визначення ринкової вартості цінних паперів на продаж і на інвестиції відрізняється, але не суттєво.

При відсутності активного ринку, перш за все, визначається економічна сутність і фінансовий дохід за цінними паперами. Для капітальних цінних паперів із нефіксованим прибутком ринкова вартість обчислюється як мінімальна з двох можливих:

• одна розраховується за методом дисконтних грошових потоків;

• друга - за методом пайової участі.

Крім цього, проводиться коригування ринкової (розрахункової) вартості інвестиційних паперів залежно від класу надійності емітентів.

Слід зазначити, що розрахункова вартість цінних паперів на продаж, які не мають активного ринку,коригуванню на ступінь надійності емітента не підлягає. Це спричинено досить частою переоцінкою таких паперів, а також щоб уникнути банкам витрат на аналітичну роботу, які не завжди будуть перекриті економічною вигодою.