Контрольная работа: Кредитні відносини

Державні цінні папери є об'єктом операцій центрального банку на відкритому ринку для регулювання грошово-кредитної політики даної держави та покриття дефіциту державного бюджету.

Емітентами державних цінних паперів є уряд чи інші урядові структури. Агентами із розповсюдження цих паперів найчастіше виступають центральні банки.

Основні види державних цінних паперів такі:

• Казначейські векселі - короткострокові цінні папери на пред'явника., що випускаються Казначейством на термін до одного року для ефективного касового виконання держбюджету;

• Казначейські зобов'язання - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу. Казначейські зобов'язання випускають до одного року - короткострокові, від року до п'яти - середньострокові та більше п'яти років –довгострокові;

• Державні облігації - цінні папери, що засвідчують внесення їх власниками коштів до бюджету і підтверджують зобов'язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість паперів у передбачений у них термін з виплатою фіксованого доходу, якщо інше не передбачено умовами випуску.

Доходи за державними цінними паперами також можна виплачувати кількома способами:

• встановленням фіксованого процентного платежу;

• застосуванням плаваючої ставки доходу;

• використанням ступінчастої процентної ставки;

• індексуванням номінальної вартості цінних паперів;

• реалізацією боргових зобов'язань із скидкою (дисконтом) проти їх номінальної вартості;

• проведенням виграшних позик.

Кожний комерційний банк, залежно від формуванняпортфелів цінних паперів різних типів та видів, виробляє свою інвестиційну стратегію і варіанти управління інвестиційними портфелями.

Розрізняють два види інвестиційної стратегії банків: пасивну і агресивну.

Пасивна стратегія має на меті одержання стабільного доходу на рівні, близькому до середньо-ринкового. При пасивній стратегії найчастіше використовують методи «штанги» або «ступінчастий» для формування інвестиційних портфелів і зменшення інвестиційних ризиків, отже, переважно формують портфель цінних паперів на інвестиції.

Агресивна стратегія спрямована на використання можливостей одержання максимального доходу від ринкового коливання курсів і процентів, у цьому разі формується інвестиційний портфель на продаж. При такій стратегії банки повинні мати серйозну аналітичну базу, яка об'єктивно може оцінити активний ринок і скласти відповідні прогнози. Активний ринок - це ринок, на якому існує можливість у будь-який час продати цінний папір за ціною, що переважає на ньому під час виставлення цього цінного папера на продаж.

Управління портфелями цінних паперів комерційні банки також можуть здійснювати двома способами:

• самостійно управляти інвестиційними портфелями;

• усі функції з управління передати іншій особі (трасту).

При самостійному управлінні портфелем банк створює спеціалізований структурний підрозділ, за яким закріплює відповідні функції:

• визначення типів інвестиційної стратегії та цілей;

• розробка поточної і стратегічної програм управління;

• реалізація операцій, що стосуються управління портфелем;

• ужиття конкретних заходів щодо поліпшення управління портфелями.

Цей підрозділ повинен бути незалежним у своїй діяльності від інших підрозділів банку, мати право перевіряти діяльність тих підрозділів, що задіяні в операціях з цінними паперами, право самостійно регулювати обсяги портфелів цінних паперів.

Об'єктами управління портфелями цінних паперів на довірчих засадах мають бути:

• власний портфель банку;

• грошові кошти, які банк бажає вкласти в цінні папери;