Контрольная работа: Лідерство та керівництво в організації

Підготувала студентка

ФФП – 51м с

Каліка Василина

Перевірила

Грабовська Софія Леонідівна

Львів – 2010р

Мистецтво управління людьми найважче із всіх мистецтв. З цим поняттями зустрічається майже кожен, хто в якій-небудь мірі знаходився в колективі. Лідерство і керівництво – два основні поняття, з якими пов’язане ефективне управління організаціями. Керівництво – це формальна владна позиція, яка не має відношення до особистих якостей людей. Лідерство – комплексне поняття, яке включає в себе декілька складових: асоціація з людськими якостями та результат діяльності людини [1].

Інші автори визначають лідера наступним чином: «Лидер – человек, играющий в группе ключевую роль в отношении направления, контроля и изменения деятельности других членов группы по достижению групповых целей [2]. З точки зору цих авторів, «Лидер организации – человек, эффективно осуществляющий формальное руководство и лидерство» [2]. Саме слово лідер означає «вождь», «ведучий».

Для управління важливе і керівництво, і лідерство. Лідер важливий тому, що він постійно функціонує на фоні стосунків в групі, що постійно змінюються, здійснюючи постійний вплив на людей. Неофіційний лідер успішно багато в чому допомагає керівнику, успішно доповнюючи його роботу.

Найбільш бажаним поєднанням в практиці управління поєднання в одній особі лідера та керівника. Хоча дуже часто ці особи не збігаються. Лідерство відрізняється від керівництва, яке пропонує досить жорстоку і формалізовану систему стосунків господства-підпорядкування. Лідер – це символ згуртованості і взірець поведінки групи. Він висувається, як правило знизу, переважно стихійно і приймається послідовниками. Аналіз природи лідерства показує, що воно витікає з певних потреб людей та їх об’єднань, які і викликані задовольняти лідери[5].

Отже лідерство і керівництво – два різних поняття. Дослідження показують, що значна група керівників у багато в чому володіє лідерськими якостями. Також існує розбіжність між формальним лідерством – коли вплив йде від офіційного положення в організації і справжнім лідером – коли вплив їде від визнання іншими особистої переваги лідера.

Лідерство – психологічна характеристика поведінки окремих членів групи, а керівництво – це соціальна характеристика стосунків в групі, і в першу чергу з точки зору розподілу ролей управління і підпорядкування. На відміну від лідерства керівництво виступає як регламентований суспільством правовий процес. Однак, не дивлячись на розбіжності, і лідер, і керівник, мають справу з одним і тим же типом проблем, пов’язаних зі стимулюванням персоналу організації, націленням його на вирішення певних завдань[4].

Тепер розглянемо окремо характеристики лідерства та керівництва в організації.

Детальну природу лідерства розкривають його різноманітні теорії. Теорія рис пояснює феномен лідерства якостями людини, такими як розум, воля, цілеспрямованість, організаторські здібності, компетентність та інші. Згідно концепції харизматичного лідерства послідовники відчувають натхнення від лідера і прагнуть у всьому його наслідувати. У факторно-аналітичній теорії вводиться поняття цілей та задач, пов’язаних з конкретною ситуацією, які формують стиль поведінки лідера. Розробники ситуаційної теорії виходили з того, що конкретні умови визначають відбір лідера і детермінують його поведінку. Теорія конституентів визнає роль послідовників вирішаючись у феномені лідерства. Психологічні теорії описують, як внутрішній потяг людини до займання керівних посад впливають на становлення, характер і спрямованість лідера.

Значимість лідерства для керівництва організацією піднімає питання про вплив на дане явище. Лідерством потрібно керувати. Виділяти лідерів, розвивати конструктивних і ліквідовувати неконструктивних. Лідерство – це тип управлінської взаємодії, оснований на найбільш ефективному для даної ситуації поєднанні різних джерел влади і спрямований на заохочення людей до досягнення загальних цілей. Лідерство, як і влада, - це потенціал, що є у людини.

Основою лідерства є специфічний тип стосунків управління, чи лідерський тип. Історично лідерський тип стосунків виник набагато раніше стосунків «начальник - підлеглий», що появилися і сформувалися в період першої промислової революції[7].

Ефективність лідерства безпосередньо пов’язана зі здатністю лідерів керувати організаційною та міжособистісною комунікацією, впливаючи на її характер. Роль лідера в управлінні персоналом визначається його зусиллями по відбору достойних претендентів на членство в робочій групі, він повинен спрямовувати групову енергію на вирішення організаційних цілей. Лідерство також знаходить вираження у впливі на членів групи, пробуджує їх проявити свої сильні особистісні якості і стримувати прояв слабких рис характеру. Результативність роботи лідера проявляється в його здібностях управляти соціальними конфліктами. Управління соціальним конфліктом складається з послідовної діяльності лідера, що прагне конструктивно впливати на ситуацію, що викликала конфлікт, на учасників конфлікту і характер взаємодії всіх зацікавлених суб’єктів. В залежності від характеру конфлікту і особливостей його учасників лідер, що старається управляти конфліктом, може вибрати роль посередника або суд’ї [6].

Стратегія розвитку організації і ефективність лідерства пов’язані з об’єктивними та суб’єктивними можливостями лідера, його здатністю по-перше, управляти коаліціями, по-друге, створювати і укріпляти стосунки співпраці і партнерства з організаціями, взаємодія з якими стає суттєвим фактором ефективної діяльності організації.

Практика показує, що жоден фактор не забезпечує велику вигоду для організації таку, як ефективне лідерство. Лідери потрібні для визначення цілей і завдань, для організації, координації, забезпечення міжособистісних контактів з підлеглими і вибору оптимальних, ефективних шляхів рішення тих чи інших проблем. Очевидно, що організації, де є лідери, можуть досягти всього набагато швидше ні ті, де лідерів не має.

Лідерство визначають як процес соціального впливу, при якому лідер шукає добровільної участі підлеглих і діяльності по досягненню організаційних цілей (Шрисхайн); чи як процес здійснення впливу на групову активність, який спрямований на досягнення цілей (Стогділл) [4].

Лідер впливає на людей і вселяє ентузіазм в працівників, передаючи їм своє бачення майбутнього і допомагаючи їм адаптуватися до нового, пройти етап змін. Феномен лідерства коріниться в самій природі людини і суспільства. Явища, у багато в чому схоже з лідерством зустрічаються в середовищі тварин, що ведуть колективний, стадний спосіб життя.

Прийнято розрізняти поняття лідера як формального і неформального. Процес впливу через здібності і вміння чи інші ресурси, необхідні людям, отримав назву неформального лідерства. В цьому випадку вплив виходить із визнання іншими особистої переваги лідера. Формальне лідерство – це процес впливу на людей з позиції посади, офіціального положення в організації. Формальний лідер має підтримку у вигляді делегованих йому офіційних повноважень і зазвичай діє у відведений йому конкретній функціональній області. Неформальний лідер висувається за рахунок своїх здібностей, здійснює вплив на інших завдяки своїм діловим та особистим якостям [3].

Багатство сторін, аспектів лідерства визначає багатоманітність його типології. Найбільш простою і широко розповсюдженою класифікацією лідерства в організації є виділення його трьох типів (іноді їх називають ролями лідера):

1. Ділове лідерство. Воно характерне для груп, що виникають на основі виробничих цілей. В його основі лежать такі якості, як висока компетентність, вміння краще інших вирішувати організаційні питання, діловий авторитет, досвід. Ділове лідерство найбільш сильно впливає на ефективність керівництва.

2. Емоційне лідерство. Воно виникає в соціально-психологічних групах на основі людських симпатій, міжособистісного спілкування. Емоційний лідер викликає у людей довіру, випромінює теплоту, вселяє впевненість, знімає психологічну напругу, створює атмосферу психологічного комфорту.

3. Ситуативне лідерство. Воно по своїй природі може бути і емоційним і діловим. Однак його відмінною рисою є нестійкість, часова обмеженість, зв’язок лише з певною ситуацією. Ситуаційний лідер може повести за собою групу лише в певній ситуації[4].

Є також й інші класифікації лідерства в залежності від типів лідера. Так, Л.І. Уманський виділяє шість типів лідера: лідер-організатор (виконує функцію групової інтеграції); лідер-ініціатор (головує при рішенні нових проблем, висуває ідеї); лідер-генератор емоційного настрою (домінує у формуванні настрою групи); лідер-ерудит ( відрізняється обширністю знань); лідер-еталон (є центром емоційного потягу, відповідає ролі «зірки», служить взірцем, ідеалом); лідер-майстер, умілець (спеціаліст в якомусь виді діяльності)[8].

За змістом розрізняють:

- лідерів, що надихають – розробляють і пропонують програму поведінки;

- лідерів виконавців, організаторів виконання вже заданої програми;

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--