Контрольная работа: Література сентименталізму. Творчість Стерна

Виконала:

Студентка ІЗДН

Напрям 7030500

ІІ курсу гр. № 1

Макаренко А.В.

Київ-2007

Література сентименталізму. Творчість Стерна

Друга половина XVІІІ сторіччя в Англії - це час змін в економічному, філософському, соціальному й культурному житті країни. Відбуваються значні зміни й в англійській літературі. Основним літературним напрямком цього періоду стає сентименталізм.

Однак виникає він набагато раніше. У рамках філософії й літератури Освіти перші сентименталістичні тенденції з'являються ще в середині 30-х років, у надбаннях найбільш великих англійських поетів того часу: Джеймса Томсона, Эдварда Юнга, Томаса Грея. Пізніше елементи сентименталізму проникають у прозу (романи Олівера Голдсміта й Генрі Маккензі). Але найвищого розквіту цей напрямок досягає у творчості одного з найбільш видатних письменників XVІІІ сторіччя - Лоренса Стерна.

В Англії сентименталізм має свої особливості. Соціальними передумовами його були насамперед зубожіння народних мас і розчарування в буржуазному прогресі суспільства. Особливості англійського сентименталізму обумовлені також помірним характером боротьби просвітителів зі старою аристократичною культурою. Література сентименталізму глибоко демократична. У здобутках письменників-сентименталістів пробуджується інтерес до маленької людини, співчуття його лихам.

Як уже вказувалося вище, агностицизм Юма й категоричність Сміта являють собою дві сторони того філософського плину, який заклав основи етики й естетики сентименталізму.

Відмова від раціоналізму просвітителів і звертання до почуття як джерелу вдосконалювання людини визначають шляхи розвитку естетики англійського сентименталізму. У працях Ейкенсайда, Хатчесона, Кеймса, Бітті затверджується привеліювання почуття над розумом як у моральному розвитку людини, так і в збагненні їм прекрасного. Особливу роль у становленні естетики сенсуалізму й наступних літературних напрямків здобуває книга англійського публіциста й філософа Едмунда Берка "Філософське дослідження про походження наших ідей піднесеного й прекрасного" (1757). Ці категорії, по Берку, мають абсолютно різні джерела: радість і страх. Берк робить висновок про те, що для становлення людського характеру необхідні як позитивні, так і негативні емоції. На їхній основі виникають страсті, здатні змінювати особистість. Нещастя людини дає йому можливість співчувати нещастям інших. Становленню етики й естетики сентименталізму сприяють і окремі релігійні рухи. Серед них найбільш важливе значення мав методизм із його запереченням догматів англіканської церкви, прославлянням безпосереднього почуття й інтуїтивного потяга до Бога.

Література сентименталізму, що складається на цій основі, проголошує культ почуттів. Вона прагнула показати багатство емоцій і їхня роль у формуванні особистості. Письменники-сентименталісти готові впливати на душі своїх читачів, прославляючи життя на лоні природи, малюючи смертельність міської цивілізації. Їхнім творам властива висока емоційність і, одночасно, простота вираження. Їхнє завдання - змусити читача повірити тому, що вони зображують, співпереживати з героями їхнього лиха й стати від цього чистіше й краще.

Однак на пізньому етапі сентименталізму англійські письменники вже добре усвідомлюють, що людину неможливо змінити за допомогою однієї лише чутливості. І тоді в їхніх творах виникають картини боротьби людських страстей, зображуються суперечливі почуття, виникають портрети героїв зі складним внутрішнім світом, у якому високі моральні якості не завжди беруть гору над низинними спонуканнями. Саме тому літературі пізнього сентименталізму властива не тільки чутливість і м'який гумор, але, часом, і скептична усмішка.

У перший період розвитку англійського сентименталізму основними творами були ліричні. Вони служили найбільш підходящим способом для вираження емоцій і почуттів особистості. У яскравих почуттєвих образах автори змальовували емоційні пориви, варіації настроїв.

Найбільш характерний герой поезії сентименталістів - це людина, близька до природи, її захоплена шанувальниця. Поети оспівують самотність людини, що залишилась наодинці із собою, коли він перед особою Бога міркує про свої діяння й прославляє красу навколишньої природи. Дуже часто ліричним героєм сентиментальної поезії виявляється юнак-віршотворець.

Ще одна тема поезії сентименталізму, невід'ємна від першої, - суєтність життя, короткочасність її радостей і сталість сумів. Герой міркує про тлінність усього живого. Скорбота по загиблим змішується зі світлим смутком спогадів про них. Твори про смерть і тлінність усього земного одержують назву "цвинтарної поезії".

Найчастіше поети-сентименталісти пишуть у жанрі елегії. Урочисті оди й дидактичні поеми більше їх не цікавлять.

Одним з перших проявів сентименталізму в поезії стала творчість Джеймса Томсона (James Thomson, 1700 - 1748), що було своєрідним перехідним явищем в англійській літературі. По походженню шотландець, Томсон після закінчення університету в Единбурзі жив у Лондоні. В історію літератури він увійшов насамперед як автор поеми з чотирьох частин "Пори року". Опираючись на "Георгіки" Вергілія як на взірець, Томсон створює оригінальний твір, у якому поряд із классицистськими традиціями надзвичайно сильні тенденції сентименталізму. Однак ці тенденції так і не взяли гору в його поезії.

Прояву божественної волі в навколишньому світі (по думці Томсона, Бог втілений у природі, і це зближує поета з пантеїстами) відповідає прагнення людини осягти волю провидіння. Сама впорядкованість задуму поеми, постійні переходи від спостережень до міркувань показують, як працює людський розум. Але глибокі думки народжуються лише в того, хто відчув побачене, затверджує Томсон. Почуття ж виникає лише в тісному спілкуванні із природою. Саме вона стала центром поеми. Самою своєю досконалістю природа розвиває почуття й емоції. Людина в розумінні Томсона - невід'ємна частина природи і її втілення. А почуття, які він випробовує, викликані йому в результаті спілкування з навколишнім його миром полів, лісів і гір. Однак у поезії Томсона картини природи ще досить узагальнені. У них немає конкретних спостережень або описів якихось певних місць. Почуття ліричного героя, пробуджені природою, розпливчасті й позбавлені індивідуальних відтінків.

Добуток Томсона по своєму жанрі - описова поема. Головний її зміст - опис природи в різні пори року - переривається розповіддю про окремі події або ж звертання до читача з моралізаторськими наставляннями. Із природою безпосередньо зв'язане життя тварин і заняття людей, нелегка селянська праця й розваги селян, важка дорога втомленого подорожанина, що бреде крізь хуртовину, і достаток людей, що забезпечили собі їжа на зиму.

Кожна пора року з'являється на детально виписаному полотні у своїй неповторності й своєрідності. Так, описуючи весну, він змальовує поступове пробудження природи, відродження землі до життя. Поет у деталях показує, як реагують на її прихід тварини, птаха, людина. Весна стає своєрідною алегорією любові, що виявляється до всього живого.

По-іншому описане літо. Тут дана картина одного літнього дня від сходу до заходу. Поет зображує повсякденну працю селян, їх скромні сімейні радості.

"Осінь" містить картини природи, що готується до сну й спокою. Завершує цикл творів "Зима". У тетралогії Томсона схований і ще один зміст. "Пори року" - алегорія людського життя від народження до смерті.

Відмітна риса поеми - її патріотизм. Незважаючи на узагальненість образів, у ній дані картини саме англійської природи, прославляється Англія і її народ. Написана білим віршем, поема Томсона викликала безліч наслідувань.

Ще далі по шляху зображення почуттів і емоцій іде інший англійський поет цього періоду - Едвард Юнг (Edward Young, 1683 - 1765). Біографія його не багата подіями. Закінчивши Оксфордский університет, Юнг в 1727 р. став священиком.

Перу Юнга належить естетичний трактат, що зіграв важливу роль у твердженні сентименталізму, - "Думки про оригінальну творчість" (1759). Ця робота прославляє почуття й уяву й затверджує їхню перевагу над розумом. Юнг жадає від поета наслідування природі й проходження її законам у творчому процесі, гармонійного сполучення почуттів і думок з високою моральністю.

Свою поетичну творчість Юнг починає наприкінці 1720-х років з віршів релігійно-дидактичного змісту. Але найбільшу популярність придбала одна з його останніх поем "Скарга, або Нічні думи про життя, смерть і безсмертя" (1742 - 1745), у якій поет міркує про стислість людського життя на землі й про вічне майбутнє. Саме ця поема поклала початок "цвинтарної поезії" у літературі англійського сентименталізму.

Поема будується на контрастних картинах. На тлі похмурого зображення нічного цвинтаря, що вселяє жах і нагадує про неминучість смерті, виникає образ ліричного героя, що міркує про мету життя й призначення людини на землі. Юнг доходить висновку про те, що страждання й незадоволеність своїм існуванням у цьому світі - вічна доля людини. Але вони служать лише доказом того, що в загробному житті його чекає щастя, якщо він буде доброчесний тут, у земному житті. Завдання поеми - створити в читача певний настрій, збагачене емоційно й враженнями від описаного. Поема, як і цикл про пори року Томсона, перевантажена дидактикою. Але ентузіазм, з яким Юнг захищає свої ідеї, постійні звертання до читача з питаннями, що як би викликають його на парі, напруженість "білого вірша", яким написана поема, численні повтори, оригінальні порівняння і яскраві образи, що підтримують цю напруженість, - все це пояснює той факт, що поема Юнга мала великий успіх як на батьківщині, так і на континенті й викликала безліч наслідувань.

Величезна роль у розвитку англійської сентиментальної поезії належить Томасові Грею (Thomas Grey, 1716 - 1771). Грей народився в родині заможного торговця, отримав блискучу класичну освіту; він навчався спочатку в привілейованому коледжі в Ітоні, а потім у Кембриджі. Після закінчення університету в 1739 р. він багато подорожує по Європі зі своїм другом Горацієм Уолполом, майбутнім автором першого "готичного роману" "Замок Отранто". Все це накладає відбиток на його творчість. Після повернення із цієї поїздки в Кембридж, де він провів більшу частину життя, Грей починає писати оди в класичному стилі. Однак незабаром він відмовляється від класичної манери листа. Вірші Грея "До весни", "На смерть Уэста", "На віддалений вид ітонського коледжу" (1747) знаменують поява нового стилю. Ліричний герой цих віршів живо відчуває й красу природи, і сум спогадів про безповоротно збігле дитинство, і біль від втрати друзів. Велике значення у творчості Грея має його програмний доробок "Ода про розвиток поезії" (1758). Старий жанр оди тут служить для втілення нових вражень за допомогою почуттів і уяви.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--