Контрольная работа: Література сентименталізму. Творчість Стерна
У своїй творчості Стерн підбив підсумок сентименталізму в англійській літературі й одночасно намітив шляхи її подальшого розвитку. Його книги стали символом перехідної епохи. Не пориваючи з культом почуттів, він, тим не менше, ставиться до нього з іронією й скептицизмом. Так виникає знамените мистецтво Стерна - мистецтво схованого натяку, мистецтво напівзаперечення - напівствердження, у якому чутливість сполучається із сатирою, де підтекст не менш важливий, ніж те, що говориться відкрито.
Пильний інтерес до людини як до унікальної особистості, неповторної у своєму розвитку, став тією основою, на якій будувалася вся творчість Стерна. Його книги затверджують право людини вільно проявляти себе всупереч всім труднощам життя. Ці особливості творчості Стерна вимагають нових художніх засобів, які, однак, не заперечують досвід письменників Просвіти. У безперервній полеміці з ними й одночасно в опорі їм виникає художній метод романіста.
"Життя й думки Тристрама Шенді" - твір, одночасно й продовжуючи традиції просвітительського сімейно-побутового роману, і повністю їх заперечуючи. Вся структура роману суперечить традиційній просвітительській уяві про сюжет. А основні проблеми, які піднімає в ній Стерн, - це споконвічні проблеми просвітительської літератури, але вирішені вони зовсім по-новому.
Вже сама назва містить у собі це протиріччя. Звичні "Життя й пригоди" замінені тут "Життям і думками".
У центрі книги - питання про людську природу й способи її зображення. Стерн переносить акцент із традиційного в просвітительських романах повчання читача на вивчення характеру героя. Він не стільки розповідає про вчинки персонажів, скільки досліджує причини, що спонукали їх до цих учинків.
Уява про характер складається з окремих зауважень і коментарів, що втримуються у відступах від основної сюжетної лінії.
Значне місце автор приділяє опису, здавалося б, зовсім незначних подій і їхньому сприйняттю героєм. Він підкреслює роль почуттів у цьому сприйнятті, їхня безпосередність і непостійність.
Світосприйняття людини і його взаємини з іншими людьми займають центральне положення в оповіданні, а місце зовнішньої історії людського життя займає "біографія душі".
Стерн значно ускладнює просвітительську концепцію характеру. Об'єктом зображення письменник обирає складний і суперечливий духовний мир свого героя. При цьому Стерн виявляє в ньому одну переважну рису: це - пристрасть до вивчення людини. Герой постійно займається самоаналізом і аналізом людської природи.
Тристрам, а разом з ним і автор помічають саме головне в аналізованому персонажі й у його відносинах з іншими. Так виникає "роман-гра" з його своєрідною архітектонікою, що "перевертає" традиційну структуру просвітительського роману. Стерн створює нову структуру, що ніби повторює хід думки автора, а світ його роману має форму, ніби властивому самому розумовому процесу.
Письменник не просто підриває зсередини традиційні принципи композиції роману. Найбільшою своєрідністю володіє й художній час, і простір. Слідуючи теорії й практиці просвітительського роману, Стерн повинен був би почати розповідь із моменту народження героя. Письменник начебто слухняно притримується норми, насправді ж - іронічно спростовує її. Почавши в першому розділі оповідання з моменту зачаття, він до кінця величезної книги доводить розповідь лише до перших місяців життя героя. Час у цій основній оповідальній лінії рухається вкрай повільно, майже непомітно. Це відбувається тому, що в розповідь утягується незліченна безліч найдокладніших, найвлучніших спостережень, на яких звичайно не зупиняється погляд художника. Однак час у романі Стерна багатошаровий. Паралельно з повільним потоком життя немовляти перед читачем проходять події, що трапилися із Тристрамом, коли йому здійснилося п'ять років. А поскільки розповідь від першої особи веде вже дорослий герой-оповідач, ті тимчасові рамки роману значно розширюються за рахунок відомостей, що включають життєвий досвід оповідача. Настільки ж неоднорідним та багатоступінчастим виявляється й художній простір роману.
На очах у читача минуле стає сьогоденням, а сьогодення перетворюється в минуле. Тимчасова послідовність залежить не від астрономічного часу, але від ходу авторської думки. Крім цього розповідь постійно переривається різного роду відступами, стрибками в минуле, вставними розповідями про осіб і події, які не мають ніякого відношення до життя Тристрама Шенді.
Структура роману Стерна обумовлена парадоксом існування людини в часі й поза ним, у безчасовій свідомості. Так виникає діалектична єдність хронологічної послідовності подій, що викладають, і її свідомого порушення автором. Це порушення обумовлене спробою оповідача вмістити в єдину мить різночасові явища, пропущені крізь людську свідомість, і показати людський досвід у всьому його обсязі.
Така структура роману визначена насамперед філософією Локка, єдиного філософа, ім'я якого згадано в романі. Відповідно до неї письменник ніби прагне на мить зупинити хід думки й показати, як вона виникає. При цьому принцип відбору описуваних подій - єдність і цілісність свідомості самого оповідача. А гадана випадковість цього відбору в дійсності визначена двома аспектами локковської філософії: теорією відчуттів і теорією асоціації ідей.
Стерн показує, як конкретні образи, що виникають у свідомості разом із приємними емоціями, ведуть до формування абстрактних ідей і як потім автор переходить від думки до знову створених образів, що викликають почуття.
Подібна конструкція роману породжена не тільки спробою психологічно точно відтворити хід думки. Є в неї ще одна основа: "Життя й думки Тристрама Шенді" - це одночасно розповідь і про долю героя, і про те, як ця доля стає предметом опису. У романі виникає тема творчості. "Писання книг, - затверджує автор, - коли воно робиться вміло (а я не сумніваюся, що в цьому випадку справа обстоїть саме так), рівносильне бесіді... Кращий спосіб засвідчити повагу розумові читача - по-дружньому поділитися з ним своїми думками, надавши деяку роботу також і його уяві". Стерн постійно привертає увагу читача до того, як відбувається сам акт творчості. Перед читачем з'являється процес створення роману, а не закінчений твір. Письменник свідомо підкреслює ті риси в характері й психології, які сприяють творчій активності: тонку чутливість і енергію уяви. Так виникає ще один і головний часовий шар "Тристрама Шенді". Це - час автора, час, коли пишеться роман. Це й узагальнюючий часовий шар, що діалектично містить у собі й індивідуальний час оповідача, і історію його родини, і події, що відбуваються не з ним.
Із цієї ж точки зору автор виправдує й численні відступи. "Адже може виникнути яка-небудь нова тема або трапитися несподівана справа в мене із читачем, що не терпить зволікань". Щоб показати, як у хід міркувань по асоціації ідей вторгаються чужорідні думки і як працює думка художника, Стерн використає безліч прийомів. Тут і непослідовна нумерація глав, і пропущені сторінки, і навмисні типографські помилки. У книзі оголені всі прийоми з'єднання окремих частин. Стерн не тільки розуміє це, але свідомо виділяє. Одна з акцентованих особливостей "Тристрама Шенді" - фрагментарність. Епізод, раптово почавшись, так само раптово й закінчується.
Величезну роль у романі грає слово. Автор обіграє його дрібні відтінки й навіть недомовленість. Ці відтінки, опущені або додані деталі надають двозначність багатьом висловленням героїв.
Так, навмисне безладдя в структурі роману втілює строго продуманий логічний задум письменника. А розум, що заперечує їм, є присутнім як організуючий центр сюжету, що розвивається на перший погляд лише по примсі почуттів. Немаловажною тут є й авторська іронія, що втілена у своєрідному "перекручуванні" структури "Тристрама Шенді".
Головна діюча особа роману - Тристрам Шенді, він же оповідач. Це - двійник самого Стерна, але він і протистоїть авторові. Цей персонаж одночасно й сумлінне відтворення "я" оповідача просвітительських романів, і поряд із цим, веселе його пародіювання. Більшу роль у створенні образа Тристрама Шенді грає іронія. Герой з'являється перед читачем як "той і не той". Обравши за мету послідовно викласти хід подій свого життя, воно через "зайву" клопіткість усе більше й більше заплутується в деталях і віддаляється від мети. Численні асоціації заводять його в нетрі відступів. Автор змушений то зупинятися, то повертати назад, то стрімко заглядати в майбутнє. Стерн постійно підкреслює відносність знань про світ, неадекватність світосприйняття й можливість існування різних точок зору.
Оскільки книга Стерна належить до жанру сімейно-побутового роману, в оповідання утягуються представники сімейства Шенді з їхніми характерами й індивідуальними особливостями. Центральними фігурами цього кола персонажів стають брати Уолтер і Тобі Шенді, батько й дядько Тристрама. Саме їхнє прізвище значиме. На йоркширському діалекті вона означає "людина з дуром". От така "дур", прояв дивацтва й стає тією основою, на якій письменник будує характери героїв. Кожен з них, завдяки цьому дивацтву, або "ковзану", як називає його Стерн, продовжує залишатися самим собою у світі, де всі одноманітно.
Уолтер Шенді - зразок розумового світосприймання. Колишній купець, а під час дії роману провінційний поміщик, він розбагатів на торгівлі й тепер може дозволити собі повчати інших. Його тверді переконання в тім, що людину потрібно виховувати з раннього дитинства, розвиваючи його розум, надзвичайно нагадує резонерство вчителів з "Тома Джонса, найди" Генрі Філдинга. Він становить посібник з виховання свого сина - "Тристрапедию", задавшись метою розумно влаштувати його життя. Але Уолтер Шенді не був би персонажем книги Стерна, якби його характер визначали тільки ці риси. Будучи одним з когорти диваків, пародією на схоластів-вихователів, він несе в собі характерні риси "Шендізма". Уолтер цілком віддається вивченню науки "носологии", переконаний у тім, що за формою носа можна визначити майбутнє людини. Шенді з важливістю міркує про речі незначних, які, на його думку, впливають на долі людей.
Дядько Тобі - повна протилежність братові. Це персонаж, що живе почуттями й емоціями. Тобі добрий, щедрий і великодушний, наївний і соромливий, а іноді й довірливий, як дитина. Наївність дядька Тобі часом переходить всі межі. Але саме в ці моменти він раптово виявляє природну розсудливість і інтуїтивно осягає зміст явищ, що недоступне його брату-догматику. Його доброта допомагає йому осягти горе ближнього й прийти йому на допомогу. Так відбувається у випадку з лейтенантом Лефевром, сина якого виховує Тобі.
Але чутливість старого солдата дядька Тобі, як і раціоналізм Уолтера Шенді, піддається в Стерна випробуванню життям. І в цьому випробуванні обоє вони виявляються так само неспроможними. Почуття дядька Тобі часто розмінюються по дрібницях. Життя його так само порожнє, як і життя брата. Його "ковзан" - гра у війну. На галявині біля будинку він грає разом зі своїм денщиком військові баталії. Стерн без злісно посміюється над дивацтвами дядька Тобі.
Гумором відмічені й зразки другорядних персонажів. І серед них той, хто стане центральним героєм наступного роману Стерна - "Сентиментальна подорож", - пастор Йорик. Ім'я Йорик запозичене Стерном із шекспірівської трагедії "Гамлет". Воно символічне вже саме по собі. У ньому сполучаються крайнощі: блазенство й нагадування про смерть. Але ім'я Йорик нагадує ще й про Йоркшир. Це карикатура на власний характер і своєрідна автопародія. Основна риса трагікомічної фігури Йорика в "Тристрамі Шенді" - нескінченна доброта, що часом приносить неприємності йому самому. Йорик - сільський священик, до якого постійно звертаються по допомогу. І він нікому не відмовляє.
В "Сентиментальній подорожі" (1768) цей образ різко міняється й здобуває надзвичайну складність і суперечливість. Тут так само, як і в "Тристрамі", розповідь ведеться від першої особи. Але цього разу оповідачем виступає пастор Йорик. "Сентиментальна подорож" - програмний твір Стерна. У ньому послідовно приводяться головні принципи естетики письменника, заглиблюється погляд на світ, що одержав відбиття вже в першому романі.
Жанр "дорожніх заміток" був широко відомий в англійській літературі XVІІІ сторіччя. Опису подорожі по континенту ("гранд тур"), у яке для завершення освіти обов'язково відправлялися багаті молоді джентльмени в супроводі наставників-компаньйонів, публікувалися досить часто.
Однак твір Стерна різко відрізнявся від них як за формою, так і за змістом.
Зовні воно нагадує замітки допитливого мандрівника. Багато глав його названі відповідно до назв міст, у яких він побував. Однак уявна вірогідність опису потрібна Стерну тільки для того, щоб читач поринув у звичний для нього на перший погляд світ. А далі його чекають несподіванки.