Контрольная работа: Магнітне поле Землі. Сутність геологічних процесів

Карбонатні породи (вапняки, доломіти та інші) в процесі метаморфічних змін перетворюються у мармури, які являють собою повнокристалічні мономінеральні агрегати кальциту або доломіту з масивною текстурою. При метаморфізмі карбонатних залізисто-магнезіальних порід, а також основних і, частково, середніх магматичних утворюються, відповідно, параамфіболіти і ортоамфіболіти. Як перші так і другі, складені, головним чином, з рогової обманки і середнього плагіоклазу та характеризуються повнокристалічною структурою і сланцюватою текстурою. Колір породи, здебільшого, брудно-зелений, сірий з зеленуватим відтінком.

Тема 4. Поясніть зв'язок і протиріччя між ендогенними та екзогенними геологічними процесами? Як це відображається на формуванні рельєфу Землі?

Ендоге́нні проце́си - це геологічні процеси , пов'язані з енергією, яка виникає у надрах Землі . До ендогенних процесів відносять тектонічний рух земної кори , магматизм , метаморфізм , сейсмічна активність .

Екзогенні процеси - геологічні процеси , що відбуваються на поверхні Землі та в її приповерхневих шарах (вивітрювання , денудація , абразія , ерозія , діяльність льодовиків , підземних вод ); зумовлені, головним чином, енергією сонячної радіації, силою тяжіння і життєдіяльністю організмів; тісно пов'язані з ендогенними процесами. Протилежне - ендогенні процеси . Екзогенний - зумовлений зовнішніми причинами; який утворився на земній поверхні й у верхній частині земної кори під впливом процесів вивітрювання, діяльності води й організмів (про мінерал і мінеральний комплекс ).

Процеси, що впливають на формування твердої оболонки Землі по своєму положенню щодо її поверхні підрозділяються на ендогенні й екзогенні.

Ендогенні процеси протікають в умовах високих температур і тисків. Гравітаційне поле Землі і сили обертання можуть впливати на форму планети, викликати вертикальні і горизонтальні переміщення фрагментів літосфери різної щільності, процеси діапіризму і т.д.

Для рельєфоутворення найбільше значення мають механічні рухи літосфери, магматизм і метаморфізм. Один з найважливіших результатів - формування первинних нерівностей твердої поверхні Землі - тектонічно обумовлених підняттів і западин. Екзогенні процеси поділяються на 3 групи: вивітрювання, денудація (знос) і акумуляція (нагромадження). Денудація й акумуляція по ефекті впливу на рельєф є що нівелюють. Під ендогенними рельєфоутворюючими факторами розуміються процеси, обумовлені внутрішнім розвитком літосфери і нерівності земної поверхні, що створюють, в умовах приповерхнього гравітаційного полючи Землі і під впливом її рухів у просторі. Структурні форми, виражені в рельєфі - полігенні утворення, тому що завжди в різному ступені перекручені екзогенними процесами.

Ендогенні й екзогенні процеси діють на земну поверхню одночасно, але з різною інтенсивністю в часі й просторі . При провідному значенні ендогенних процесів виникають переважно великі, структурні форми рельєфу суші, дна морів й океанів. Утворення найбільших (планетарних) форм пов'язане також із силами космічного характеру - обертанням Землі, сонячно-місячним тяжінням тощо. Екзогенні процеси звичайно формують дрібніші, скульптурні форми, ускладнюючи ними форми великого масштабу. Залежно від переважання того або іншого екзогенного фактора розрізняють:

флювіальні форми, зобов'язані своєю появою роботі річок і тимчасових потоків;

льодовикові, обумовлені діяльністю сучасних і древніх льодовиків ;

мерзлотні (кріогенні);

аридні, у створенні яких головну роль грають процеси фізичного вивітрювання , робота вітру та інші.

Області тектонічного підняття й опускання зазнають протилежного по морфологічній спрямованості впливу з боку зовнішніх процесів: піднесені й ділянки, що піднімаються, земної кори розчленовуються, зрізуються зверху й з боків, тобто піддаються денудації , а знижені й ті, що опускаються, заповнюються продуктами руйнування й зносу, тобто є областями акумуляції .

Перевага тектонічних підняттів над сукупним впливом зовнішніх сил призводить (згідно з В. Пенком ) до висхідного розвитку рельєфу, для якого характерне збільшення абсолютних і відносних висот, глибини розчленовування, крутості схилів; при висхідному розвитку рельєфу енергійно протікають процеси річкової ерозії й денудації. Приклад висхідного розвитку рельєф - високогірний тип рельєфу, властивий молодим гірським країнам (Альпам , Гімалаям ). Перевага деструктивних екзогенних факторів веде до руйнування позитивних елементів рельєфу, до його спадного розвитку: зменшення абсолютних і відносних висот, появи ввігнутих форм схилів, ослаблення процесів ерозії й денудації. У гірських країнах спадному розвитку відповідає середньовисотний тип рельєфу (Урал , Аппалачі ). Середньовисотні гори, знижуючись, переходять у низькогірський тип рельєфу (наприклад, окремі масиви Казахського дрібносопковика ); на кінцевій стадії спадного розвитку рельєфу формується майже рівнина, або пенеплен .

Якщо відбувається тектонічне опускання, то залежно від інтенсивності впливу зовнішніх сил виникаючі депресії рельєф або збільшуються в розмірах, або вирівнюються завдяки нагромадженню принесеного з боку пухкого матеріалу.

Із плином геологічного часу співвідношення рельєфотворчих факторів на кожній ділянці земної поверхні неодноразово змінюється, накладаючи відбиток на характер рельєфу. Сучасний рельєф суші включає різновікові елементи зі слідами й висхідного, і спадного розвитку, тому для правильного розуміння рельєфу його прийнято розглядати в палеогеографічному аспекті. Так, показником зміни в часі висхідного й спадного розвитку рельєф у горах служить ярусність, вивчення якої сприяє з'ясуванню історії розвитку гірської країни в цілому.

Комбінація й відносна роль у рельєфотворенні того або іншого екзогенного фактора залежать від клімату . У зв'язку із цим розміщення на Землі форм рельєфу, створених головним чином при участі екзогенних процесів, підкоряється закону географічної зональності . У межах рівнинних країн суші чітко простежуються морфокліматичні зони, що відповідають територіальній диференціації сучасних екзогенних процесів.

Тема 5. Як формується морський берег? Що таке "абразія"?

Хвилі, впливаючи на береги, з одного боку, руйнують їх, а з іншого боку сприяють акумуляції матеріалу, формуючи широкі й протяжні пляжі.

Якщо хвиля підходить до стрімчастому берегу й пляжі відсутні або вони дуже вузькі, то вона всією своєю масою обрушується на берег, руйнуючи його під впливом ряду факторів:

1) удару багатонною масою води, що містить пісок, гальку й навіть валуни;

2) стиску повітря в порах і порожнинах породи, що розриває їх, подібно вибуховій речовині. Сила удару великих хвиль досягає десятків тонн на м2, що здатне зруйнувати міцні породи й бетонні спорудження набережних, пристаней, молів. Багаторазові удари хвиль зрештою вибивають нішу в підставі крутого берега, називану хвилеприбійної. Коли ніша стає занадто глибокою - навислі над нею частини крутого схилу обрушуються, уламки роздрібнюються хвилями і перетворюються в гальку й пісок. У теж час починає формуватися нова хвилеприбійна ніша й берег відступає.

Крім руйнівного, дії хвилі приводять до акумуляції опадів, доутворенню пляжів. хвиля, Що набігає, несе із собою гальку й пісок, які залишаються на березі при відступу хвилі. Хвиля руйнується при глибині прибережного дна в 1,5 разу більше висоти хвилі й швидкість набігання хвилі в цей момент різко зростає.

Будова пляжу: 1 - верхній пляж; 2 - нижній пляж; 3 - береговий вал; 4 - підводний бар.

Улітку пляж розширюється, узимку скорочується

Короткі й високі хвилі, набігаючи на змілілий беріг, забруднюються на глибинах у перші метри, відкладаючи піщаний матеріал під водою у вигляді підводного піщаного вала, що, руйнуючись, згодом може примкнути до пляжу. Підводні вали добре маркіруються хвилями, що розбиваються над ними. Іноді підводний акумулятивний вал, виростаючи, виступає з води, простягаючись паралельно берегу іноді на десятки км. Такі вали називаються барами. Класичним прикладом протяжного на 200 км баром, є Арабатська стрілка в Східного узбережжя Криму, що відокремлює Азовське море від Сиваської затоки.

Бари відшнуровують від океану простір води, називають лагуною.

Якщо хвилі низькі і довгі, то набігаючи на берег і, несучи із собою пісок і гальку, вони формують пляж або, точніше, нижній пляж, у якого добре виражений верхній уступ і фас пляжу. У зимовий час, коли часто штормить, а висота хвиль збільшується утвориться верхній пляж з декількома уступами або бермами й підводний вал при цьому переміщається ближче до берега, а влітку, при більше спокійному океані й невисоких хвилях, підводний вал відступає мористее. З боку моря берма обмежена чітким уступом, який називається гребенем берми. Це лінія найвищого заплескоту хвиль при нормальному хвилюванні в 3-4 бала.