Контрольная работа: Магнітне поле Землі. Сутність геологічних процесів
валунами, роздробленим ракушняком, вапняним біогенним матеріалом, як, наприклад, на пляжах тропічної зони. Піски на пляжах особливо на фасах, як правило, добре відсортовані, на бермах - гірше. У відкладеннях пляжу розвинена майже горизонтальна шаруватість, а в барах і підводних валах коса шаруватість.
Поводження піску й гальки на пляжі визначається характером набігання хвилі. Якщо хвилі йдуть перпендикулярно берегу, то пісок рухається нагору й униз по однієї лінії, при цьому за зоною прибою виникають вздовж берегового плину, які вертаються в океан у вигляді вузької смуги - сулоя - скороминучої - 2 м/с води, згасаючої за прибійною зоною. Там, де сулой зустрічається із хвилями за зоною прибою, відбувається забурунювання хвиль, тому такі ділянки добре видні.
Абра́зія (лат. abrasio - зіскоблювання) - процес руйнування берегів і знесення гірських порід у береговій зоні водойм хвилями і прибоєм. Суттєва абразія характерна для великих водойм - океанів , морів , озер чи великих водосховищ. Швидкість абразії залежить від геологічної будови берегів та сили прибою; крім того, вона зростає, якщо піднімається рівень моря або опускається узбережжя шириною кілька метрів.
магнітне поле геологічний порода
В результаті абразії створюються специфічні форми рельєфу; абразійні уступи (кліфи), хвилеприбійні ніші, підводні абразійні тераси або платформи (бенчі) та інші. Довжина абразійних ділянок на берегах водоймищ земної кулі біля 400 тисяч кілометрів (51 % загальної довжини). У середньому з кліфів у водоймища надходить 3,45 млрд м3 уламкового матеріалу на рік, з бенчів - 7,4 млрд м3. Пісок, галька, ґравій та інші, які виникають при абразії, утворюють різноманітні берегові і підводні форми рельєфу (коси, пересипи тощо), з якими пов’язані прибережно-морські розсипи та родовища будівельних матеріалів. При розробці прибережних покладів ґравію і піску необхідно погоджувати масштаби їх видобутку з швидкістю надходження уламкового матеріалу.
Тема 6. Що входить в поняття "елементи рельєфу"?
До елементів рельєфу відносяться поверхні, лінії і точки, які складають форми рельєфу.
Поверхні утворюють форми рельєфу. Вони можуть бути горизонтальними, нахиленими, випуклими, вогнутими і складеними. Лінії являються результатом пересіченої поверхні. Відрізняють лінії водороздільну, водозливну, підошвену, зливну. До характерних точок відносять вершини (найбільша висота на даній ділянці місцевості), перевальні (дно знижень гребнів хребтів), устеві (устя річок) і донні (найбільш низькі точки зниження рельєфу).
На будь-якій ділянці земна поверхня являє собою нескінченне чергування підйомів та знижень, які утворюють опуклі та увігнуті об'ємні тіла, що називаються формами рельєфу.
За своїми особливостями форми рельєфу можуть бути замкнутими (горб, западина) або відкритими (яр, балка), додатними (підняття) або від'ємними (зниження).
В залежності від спрямування діяльності зовнішніх агентів (води, вітру, льодовиків тощо) розрізняють форми рельєфу акумулятивні і денудаційні. Акумулятивні форми утворюються за рахунок нагромадження матеріалу (бархани, дюни, моренні горби). Денудаційні (руйнівні або вироблені) форми рельєфу формуються при винесенні матеріалу (яри, карстові лійки тощо).
Одним з найважливіших етапів геоморфологічного аналізу будь-якої території є встановлення генезису форм рельєфу, тобто, визначення причин і умов їх утворення, а точніше - визначення факторів, які зумовили утворення тієї чи іншої форми (ерозійні, дефляційні, гляціальні тощо).
Сукупність генетичне пов'язаних між собою форм рельєфу, взаємоподібних за будовою і віком та поширених на певній території, розглядають як генетичні типи рельєфу (наприклад, яружно-балковий рельєф лісостепової України, водно-акумулятивний рельєф Полісся).
Форми рельєфу за розмірами можна поділити на геотектури , морфоструктури та морфоскульптури . В свою чергу геотектури поділяються на окремі материки і океанічні западини . Наприклад: геотектура Африки , геотектура Атлантичного океану . Це найбільші елементи рельєфу Землі сформовані ендогенними процесами . Морфоструктури поділяються на гори та рівнини (рівнини поділяються на низовини , височини , плато , високогір'я ). У формуванні морфоструктур беруть участь екзогенні та ендогенні фактори з переважанням ендогенних. До морфоскульптур належать відносно дрібні форми рельєфу , сформовані екзогенними факторами: дюни , бархани (еолові форми рельєфу ), лійки , печери , карри (карстові форми ), кари , цирки , нунатаки (льодовикові форми ), і т.д.
Тема 7. Які підземні води зустрічаються в зоні аерації? Який в них характер? В чому полягає їх небезпека?
Підземні води в зоні аерації:
по гідравлічним умовам - ненапірні;
види - верховодка,
- болотні води,
- води морських прибережних зон,
- над мерзлотні води сезонних таліков.
Сама верхня частина земної кори, поблизу поверхні, називають зоною аерації, тому що вона пов'язана з атмосферою й із ґрунтовим покривом. Нижче її залягає зона повного насичення, де вода поширена переважно в рідкому виді, тоді як у зоні аерації вона може бути й пароподібної. Якщо температури негативні, то вода в цих двох зонах може бути присутнім і у вигляді льоду.
Мал.5 Розподіл води вище зони ґрунтових вод:
1 - зона аерації, 2 - зона повного насичення (водоносний обрій), 3 - капілярно-підтягнута вода, 4 - капілярно-підвішена вода
Таким чином, зона аерації являє собою як би перехідний буферний шар між атмосферою й гідросферою. У зоні повного насичення всі пори заповнені краплинно-рідкою водою й тоді утвориться водоносний обрій.
Однак гірські породи в різному ступені проникні для води, що залежить від ряду факторів. Варто підкреслити, що пористість і проникність не одне й теж.
Верховодкою називають тимчасові скупчення підземних вод у зоні аерації. Ця зона розташовується на невеликій глибині від поверхні, над обрієм ґрунтових вод, де частина пор порід зайнята зв'язаною водою, інша частина - повітрям.
Верховодка утвориться над випадковими водоупорами (або напівводоупорами), у ролі яких можуть бути лінзи глин і суглинків у піску, прошарку більше щільних порід і т.д.