Контрольная работа: Методи ціноутворення і фактори, які впливають на цінові рішення

В залежності від ступеню новини товару розрізняють: ціни на нові товари, до яких входять:

а) ціна «зняття вершків»;

б) ціна «проникнення на ринок»;

в) ціна «слідування за лідером»;

г) ціна з поверненням витрат виробництва;

д) престижна ціна – це ціна на ексклюзивні товари дуже високої якості відомої фірми;

ціни на товари, що реалізуються відносно тривалий час, до яких входять:

а) ціни споживчого сегменту ринку, які встановлюються на приблизно подібні види товарів і послуг, реалізуємих різним соціальним групам покупців;

б) переважна ціна. В даному випадку передбачається знижка ціни фірмою, яка займає основну долю ринку;

в) ціни на вироби, які зняті з виробництва і орієнтовані на мале коло покупців;

г) договірні ціни. В цьому випадку покупцям пропонуються пільги або знижки зі звичайної ціни;

д) ціни зовнішньоторгового обігу виражають зовнішньоекономічні зв'язки з іншими країнами, на їх рівень значно впливають ціни світових ринків, використовують в основному два види – публікуємо і розрахункові ціни.

Таким чином, ціна та цінова політика займають центральне місце серед різноманітних важелів економічного механізму управління підприємством, а широкий набір цін дозволяє йому вибирати свою цінову стратегію в конкретних умовах, що склалися на ринку.

Методи та основні фактори ціноутворення в умовах невизначеності. В умовах переходу до ринкової економіки перед кожним виробником гостро постає проблема формування ціни на свою продукцію. Одним із методів ціноутворення на етапі встановлення початкової ціни, як відомо, є метод отримання цільового прибутку. Він оснований на оцінці витрат підприємства, для повернення яких слід реалізувати певний обсяг продукції по встановленій ціні. При цьому ціна визначається із розрахунку запланованого прибутку. Використання цього методу пов’язано з ціновою еластичністю і потребує розрахунку такого рівня ціни, при якому будуть досягнуті обсяги продажу, які забезпечать покриття сукупних витрат і отримання цільового прибутку. Аналітичне представлення даної моделі основане на базовій формулі прибутку:

Р = 8‑С-У, де8 – вартість реалізованої продукції; С – сумарні постійні (умовно-постійні) витрати; V – сумарні змінні (умовно-змінні) витрати; Р – прибуток. Як наслідок будемо мати: 8‑У=С+Р

У цій формулі ліва частина представляє собою вартість відшкодування. Як бачимо, дана модель основана на положенні, що сумарні витрати на виробництво і реалізацію продукції складаються із постійних та змінних витрат.

Під постійними витратами розуміють ті, що в короткостроковому проміжку в цілому не змінюються зі зміною обсягу виробництва, оскільки безпосередньо не залежать від величини та структури виробництва та реалізації продукції. Це можуть бути оклади адміністрації, витрати по аренді, амортизаційні відрахування, податок на майно, відсотки за кредит та інші відносно постійні витрати.

Слід зауважити, що в зарубіжній практиці визначення витрат виробництва, постійні витрати підрозділяються на дві групи. Це так звані залишкові і стартові витрати.

До залишкових відносяться ті постійні витрати, які фірма продовжує нести в період тимчасової зупинки процесу виробництва і реалізації продукції (витрати на оренду, податок на майно та ін.). Стартові створює та частина постійних витрат, які з'являються з поновленням виробництва і реалізації продукції (оклади окремих категорій працівників та ін.).

Чіткого розподілу між залишковими і стартовими витратами не існує. Включення окремих витрат в ту чи іншу групу залежить від періоду часу, на який зупинено виробництво і реалізацію продукції. До змінних відносяться ті види витрат, які змінюються в цілому прямо пропорційно змінам обсягу виробництва і залежать від структури витрат кількох видів продукції. До цих витрат відносяться: витрати на сировину і основні матеріали, палива і енергії, комісійних продавцям і оплата робочої сили, деякі витрати по забезпеченню та ін.

Розрізняють також змішані витрати, які включають елементи як постійних, так і змінних витрат (наприклад оплата електроенергії, яка витрачається у технологічному процесі і йде на загальні потреби підприємства). Існує три основних методи диференціації витрат:

1. Метод «Високий – Низький» (High-Low), названий також методом максимальної і мінімальної точки.

2. Графічний (статистичний) метод.

3. Метод найменших квадратів. Валові витрати
підприємства складає сума постійних і змінних витрат.

Пошук найбільш вигідних комбінацій між питомими змінними витратами (на одиницю продукції), постійними витратами, ціною і обсягом продажу можливий за допомогою операційного та маржинального аналізу. В основі операційного аналізу, який ще називається аналізом «Витрати – обсяг прибуток», – вивчення залежності фінансових результатів бізнесу від витрат і обсягів збуту продукції. Операційний аналіз часто називають аналізом беззбитковості, тому що його використання дає можливість розрахувати такий обсяг продажу (в натуральному чи вартісному виразі), при якому прибутки співпадають з витратами. Цей обсяг характеризує точку беззбитковості, тобто критичну, оскільки продаж в обсязі меншому цієї точки веде за собою збитки, а вище – забезпечують прибуток.

Точку беззбитковості часто називають порогом рентабельності. Це важливий показник. Падіння попиту на продукцію легше перенести фірмі з низьким порогом рентабельності. Зниження порогу рентабельності можна забезпечити за рахунок зменшення постійних витрат чи росту валової маржі (ВМ). Поріг рентабельності розраховується по формулі:С – постійні витрати;

КВМ – коефіцієнт валової маржі, що визначається як: 8 – вартість реалізованої продукції; ВМ – валова маржа, яка дорівнює:У – змінні витрати.

У рамках грошового аналізу прибуток визначається так: де П – прибуток; ЗФП – запас фінансової прочності, яка представляє надлишок фактичної вартості реалізованої продукції над порогом рентабельності. він розраховується по формулі.

По мірі віддалення 8 від її порогового значення запас фінансової прочності збільшується, що обумовлено відносним зменшення постійних витрат у релевантному діапазоні. Головний сенс маржинального аналізу заключається у встановленні зв’язку між рівнем ділової активності, характеризуємо динамікою обсягів продажу і прибутком фірми. Вартість повернених витрат вартість реалізованої продукції змінні витрати повернені витрати обсяг продукції беззбиткового Обсяг продажу виробництва Прибуток і вартість повернення витрат. Процес виробництва продукції, тривалий далі певного рівня, дає можливість не тільки повернути вартісні витрати, але й збільшити вартість за рахунок формування доданої вартості.