Контрольная работа: Методи виховання

– вдале поєднання переконання з іншими методами виховання тощо.

Психологічний механізм переконання полягає в тісному зв'язку зі світоглядом та волею вихованця. Переконання безпосередньо впливають на мотиви його діяльності. Переконаність – основа таких вольових рис, як мужність, рішучість, вірність ідеалам, стійкість, що допомагають успішно оволодівати необхідними навичками, долати труднощі професійного становлення.

Переконувати можна за допомогою різних засобів. Особливе місце серед них посідає слово. Процес виховання не може проходити без вербального спілкування, він повинен спиратися на слово.

В.О. Сухомлинський зазначав, що слово – найтонший дотик до серця; воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне–приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розвіяти сумніви і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і заронити зневіру, надихнути на працю і скувати душевні сили.

Великого значення в усному мовленні надається правильній дикції та вимові, темпові, ритмові, динаміці, інтонації, емоційному забарвленню та модуляції голосу, чіткості, конкретності й змістовності висловлювань. На людину більше справляє враження не те, що вона чує, а те, як це промовляється.

Метод переконання може застосовуватися під час розповіді, бесіди, дискусії, диспуту, пояснення, лекції тощо.

Приклад – виховний метод великої сили, який базується на відомій закономірності: явища, що сприймаються зором, швидко і без труднощів відбиваються у свідомості, тому, на противагу словесним впливам, не потребують ні розкодування, ні перекодування. Приклад діє на рівні першої сигнальної системи, слово – другої. Приклад дає конкретні зразки для наслідування і тим самим активно формує свідомість, підсвідомість, переконання, почуття. Сенекаговорив, що важко привести до добра повчаючи, легше– прикладом.

Психологічною основою прикладу є наслідування. Завдяки йому люди набувають соціального досвіду. В процесі виховання використовуються різні приклади: батьків, вихователів, ровесників, видатних постатей, героїв книг, фільмів та ін.

Одним із найдавніших методів виховання підростаючого покоління є особистий приклад. Сутність цього методу полягає у цілеспрямованому і систематичному впливі вихователя на вихованців особистою поведінкою. Виховна сила особистого прикладу–у прагненні вихованців до наслідування. В.О. Сухомлинський використовував два джерела виховання: заздалегідь продуману виховну роботу з дітьми та приклади взаємин людей, їхніх вчинків.А.С. Макаренко писав, що тільки живий приклад виховує дитину, а не слова, нехай найкращі, але не підкріплені ділом.

Виховні функції прикладу різні: він може допомагати вихователю конкретизувати те чи інше теоретичне положення; на прикладі можна довести істинність певної моральної норми; приклад є переконливим аргументом; приклад може спонукати до певного типу поведінки.

Основні умови ефективності цього методу:

– забезпечення особистої взірцевості вихователя у виконанні завдань, функціональних обов'язків, дотриманні норм і правил етикету;

– суспільна цінність і привабливість прикладу;

– його яскравість, емоційна насиченість;

– етапність наслідування (на першому етапі у вихованців створюється суб'єктивний образ прикладу, бажання наслідувати його; на другому – формується бажання діяти за зразком; на третьому – здійснюється синтез самостійних і наслідуваних дій, що проявляється у пристосуванні до поведінки);

– використання різних джерел для наслідування (літературні герої, батьки, вихователі, друзі та ін.);

– вміле використання негативного прикладу у вихованні;

– наочність і конкретність прикладу;

– єдність слова і діла.

Негативні приклади використовуються з метою показати недоцільність наслідування певних негативних явищ. Прийоми виховання на негативному:

– громадський осуд негативних проявів у житті колективу;

– розвінчання негативного, коли не всі розуміють його сутність і шкоду для загальної справи;

– протиставлення аморальним вчинкам кращих зразків високоморальної поведінки;

– розкриття на конкретних і відомих вихованцям прикладах наслідків аморальної, асоціальної поведінки;

– організація вихованців на боротьбу з проявами морального зла.

Вправи – це планомірно організоване свідомо осмислене багаторазове повторення певних дій і прийомів, які поступово ускладнюються, з метою формування, закріплення та вдосконалення практичних навичок і вмінь. Виховний процес у вправах, за В.О. Сластьоніним, являє собою перехід педагога від управління операціями до управління діями, а згодом – до управління діяльністю вихованців.

Сутність вправи як методу виховання полягає в організації таких умов життєдіяльності вихованців, в яких вони виконують певні дії з метою вироблення необхідних і закріплення позитивних форм поведінки. Наприклад, А.С. Макаренко вважав, що в процесі виховання надзвичайно важливим є набуття вихованцями практичного досвіду, навичок та звичок поведінки шляхом постійного тренування у правильному вчинку. В навчальних закладах вихованець повинен щоденно привчатися до виконання розпорядку дня, умов професійної діяльності, чіткості дотримання норм і правил етикету, професійної культури поведінки.

В сучасній школі тренування як загальний метод виховання можна застосовувати для вирішення найрізноманітніших завдань суспільного, морального, естетичного, етичного, трудового, фізичного розвитку учнів, виховання патріотизму, відповідальності, працелюбності, культури поведінки, фізичного загартування, санітарно-гігієнічної культури тощо.

Вправи можуть використовуватися під час навчальної роботи, різноманітних позакласних виховних заходів, позашкільного виховання, спілкування, тобто будь-якої форми практичної діяльності вихованців.