Контрольная работа: Методи виховання
1) постановка виховного завдання і збудження в учнів потреби в тому чи іншому виді діяльності;
2) розв'язання способів діяльності й надання учням відповідної інформації;
3) практична демонстрація дії для вирішення поставленого завдання;
4) організація первинного відтворення учнями показаних дій;
5) наступне тренування в удосконаленні та закріпленні способів діяльності й поведінки;
6) висування вимог до учнів з питань удосконалення організованих вправ;
7) контроль за поведінкою.
Доручення також можуть бути вправами. Конкретні індивідуальні практичні завдання доручаються кожному вихованцю виходячи з його індивідуально-психічних особливостей. Доручення потрібно підбирати так, щоб його виконання сприяло розвитку необхідних учневі якостей. Воно має бути посильним для вихованця.
Привчання–це метод, який забезпечує інтенсивне формування необхідної практичної якості. На жорсткому привчанні базуються всі казармові системи виховання, наприклад військова. Гуманістична педагогіка виступає проти жорсткого привчання, яке нагадує дресирування і суперечить правам людини. Його бажано використовувати в комплексі з іншими методами і передусім ігровими.
Методично правильно застосовані вправи виконують не тільки виховні та розвиткові функції, але й навчальні. Вони загартовують волю вихованців, забезпечують єдність поведінки та свідомості, розвивають наполегливість, спостережливість, ініціативність, самостійність, сприяють більш глибокому опануванню норм і правил вихованої поведінки.
Заохочення є важливим методом виховання, який має оціночно-стимулюючий характер. Стимулювати–означає спонукати до позитивної дії, давати поштовх, заохочувати. Цей метод спонукає вихованця до наступних успіхів, закріплює позитивні навички та звички поведінки. Дія заохочення ґрунтується на збудженні позитивних емоцій. Саме тому воно вселяє впевненість, створює добрий настрій, підвищує відповідальність.
Щоб вирішити питання про доцільність заохочення того чи іншого вихованця, вихователь має передбачити наслідки вжитих ним заходів.
Він повинен дотримуватися психолого-педагогічних вимог, які значно підвищують виховну роль та ефективність заохочень. Перш за все треба мати на увазі, що вихованців доцільно заохочувати за досягнення у найбільш важливих, провідних видах діяльності, наприклад професійних, а у школі–навчально-пізнавальних.
Позитивно впливає на свідомість і на поведінку вихованця лише об'єктивне заохочення. Воно породжує прагнення краще виконувати певні дії, стимулює подальші успіхи. Та, навпаки, незаслужене, отримане без особливих зусиль заохочення, втрачає виховну силу і може мати негативні наслідки–формувати у вихованця зазнайкуватість, кар'єризм, марнославство тощо. Практика показує, що негативно позначаються на навчальній дисципліні неуважне ставлення вихователя до старанності одних учнів і в той же час невиправдане заохочування інших. Мають заохочуватися, наприклад, не знання учня, а його старанність і ретельність у виконанні завдання. Щоб заохочення мало виховну силу, воно повинне бути доцільним і заслуженим.
Ефективність заохочення залежить і від особистості вихованця. Необхідно добре знати індивідуально-психічні особливості вихованців, соціально-психологічні характеристики колективів, постійно вивчати їхні настрої та потреби.
Індивідуальний підхід дає можливість вибрати такий заохочувальний захід, який матиме найбільший виховний вплив на вихованця. При цьому необхідно враховувати зміни, які відбулися у вихованця під час опанування, наприклад, професійної діяльності.
Слід також мати на увазі, що окремі вихованці в силу своїх особистісних якостей, можуть неправильно сприймати і неадекватно реагувати на виховні заходи. Дієвість заохочень суттєво залежить від соціально-психологічних умов, в яких вони застосовуються, наприклад від позитивної громадської думки колективу. Якщо вона розходиться з рішенням вихователя, то виховне значення даного заохочення знижується як щодо окремого вихованця, так і всього колективу. У зв'язку з цим найбільший виховний вплив матимуть заохочення, схвалені та підтримані колективом.
Потрібно вміло поєднувати різні види заохочення, рівномірно їх чергувати, особливо моральні та матеріальні. Не слід захоплюватися тільки одним видом заохочення.
Ефективність заохочення підвищується тоді, коли воно застосовується своєчасно і гласно. Таке заохочення надихає вихованців, підвищує мотивацію, наприклад навчально-пізнавальної діяльності. Вручати грамоти, цінні подарунки, різні відзнаки бажано публічно, в святковій атмосфері.
Вихователь має уважно підходити до першого заохочення вихованців. Заслужене, своєчасне перше заохочення зміцнює мотивацію діяльності вихованця, позитивно впливає на всі сфери його психіки. Досвідчені вихователі звичайно супроводжують оголошення першого заохочення публічним схваленням зразкової поведінки вихованця, його гідного вчинку тощо.
Велике значення має принцип послідовності у застосуванні заохочень. Педагогічно доцільно утримуватися від повторного заохочення вихованця за попередні досягнення. Дієвість заохочення посилюється, якщо вихованцю слідом за подякою оголошуються більш високі заохочення, а також коли до заохочувальної практики залучаються всі вихователі.
Важливою умовою ефективності оголошених заохочень є своєчасна їх реалізація.
Коли заохочення оголошує авторитетний вихователь, який висловлює своє особисте ставлення до вихованця та його вчинку, то посилюються переживання вихованця й ефект від заохочення. Тому вихователям слід уникати формалізму в оголошенні заохочень, проявляти творчу ініціативу.
У вихованні використовується і метод покарання, що являє собою систему засобів і прийомів впливу на вихованців, які порушують моральні норми, певні вимоги законів, з метою виправити їхню поведінку і змусити сумлінно виконувати свої обов'язки.
В сучасній педагогіці ставлення до цього методу досить суперечливе й неоднозначне. Існують полярні погляди– від суттєвого посилення покарань до повної їх відміни. Наприклад,А.С. Макаренко був упевнений у тому, що застосування дисциплінарних стягнень–це не така вже велика необхідність. Разом з тим, він уважав, що там, де дисциплінарне стягнення дійсно потрібно, воно повинно бути накладене і вихователь просто не має права його не накласти. На його думку, накладення дисциплінарного стягнення–це не тільки право, але й обов'язок у тих випадках, коли воно необхідне. Покарання має бути такою ж природною, простою і логічною мірою, як і всі інші виховні засоби.
В руслі гуманістичної парадигми виховання безперечно необхідно відійти від традиційних поглядів на метод примусу у вихованні. Наприклад, деякі педагоги пропонують вважати інтенсивність покарань критерієм гуманності виховної системи.
Цей метод має бути тільки допоміжним і використовуватися тільки після інших методів, що не дали позитивних результатів. Сутність даною методу полягає у негативній оцінці, осудженні, а за необхідністю – і припиненні негідних дій вихованця з метою викликати у нього почуття провини за скоєне, допомогти йому усвідомити неправильність власних дій, змінити свою поведінку. Покарання доцільно використовувати у крайньому разі і тільки після того, як порушник усвідомив свою вину та спроможний об'єктивно сприймати оголошене йому стягнення.
Покарати можна шляхом накладання додаткових обов'язків, позбавлення або обмеження певних прав, вираження морального осуду, звинувачення. У сучасній школі практикуються такі види покарання: несхвалення, зауваження, догана, попередження, стягнення, звільнення від занять, виключення із школи тощо. Основними формами примусу є:
– категорична вимога,