Контрольная работа: Населення та трудові ресурси України

Італія

Росія

Природний коефіцієнт приросту для України змінився з 2,9 % у 1985 р. до – 7,5 % у 2007 р. Особлива несприятлива демографічна ситуація склалася в сільській місцевості, де в 2000 р цей показник становив (-9,7 %), а в Чернігівській області

(-20,9 %), Сумській (-18,3 %), Полтавській (-16,6 %) (на 2000 р.). Серед регіонів країни найбільший від’ємний природний приріст населення спостерігається в Чернігівській області (-12,8 %), Сумській (-11,1 %), Луганській (-11,4 %).

Характер відтворення населення безпосередньо впливає на його статево-вікову структуру. Особливе значення має контингент осіб працездатного віку. Частина осіб працездатного віку в економічно розвинених країнах вища, ніж у тих що розвиваються. Щодо економіки – це позитивний факт. Демографічне навантаження на працездатне населення тут менше, бо менше частка непрацездатних поколінь, якіпотребують соціальної підтримки.

Демографічне навантаження у світі становить у середньому 70 % (тобто 70 непрацюючих на 100 трудоздатних), в розвинутих країнах – 45 –50 %, в країнах, що розвиваються - до 100 %, в Україні – 60 % рік 1998 р 781 непрацездатного на 1000 працездатних в сільській місцевості – 1036,6, в місті – 680.

У віковій структурі населення України можна виділити три групи:

1. Діти і підлітки (0-16 років).

2. Працездатне населення (жінки у віці від 15-55 років; чоловіків 16-60 років).

3. Люди старшого віку.

У віковій структурі населення світу питома вага дітей становить у середньому 34 %, дорослих – 58 %, людей старшого віку – 8 %. Середній вік мешканця України –36,5 року, але водночас вік міського життя становить 34,8 %, а селянина – 39,8 року. Наймолодше населення у Закарпатській області – 32,3 року, найстаріше – у Вінницькій 38,9 %.

Певні особливості статево-вікової структури населення спостерігаються в сільській і міській місцевостях. Зокрема, в більшості сільських адміністративних районів України природного приросту населення немає, а в багатьох з них відбувається процес депопуляції, тобто коефіцієнт народжуваності тут менший за коефіцієнт смертності. В селах вікова й статева структура населення різко погіршуються, що, безперечно, негативне впливає на розвиток продуктивних сил.

В працездатному віці знаходиться 55,8 % населення України ( на 1 січня 1996 р.). Найбільша питома вага осіб працездатного віку в Одеській (57,6 %), Харківській (57,2 %) областях та в Автономній республіці Крим (57,5 %). Найнижчий показник – в Чернігівській області (51,3 %).

Складовою розвитку населення і трудових ресурсів є міграція. Це переміщення населення з постійного місця проживання, пов’язане з перетином певних меж (міста, району, області, країни, материка).

Роль міграції у житті суспільства досить значна, особливо у відтворенні населення певних груп. Відомо, що в міграції беруть участь переважно люди молодших вікових груп. У місцях їх прибуття зростає частка молоді, а значить, і можливості покращення демографічної ситуації (створення сім’ї, зростання народжуваності, зменшення частки населення старшого віку, а отже, і загальних коефіцієнтів смертності).

Протилежні наслідки міграції спостерігаються у районах вибуття мігрантів.

Міграції відіграють і важливу економічну роль. Насамперед вони сприяють територіальному перерозподілу трудових ресурсів, більш повному їх використанню. Крім того, міграція населення сприяє розвитку нових виробництв, освоєнню нових територій тощо.

Починаючи з 1994 р. сальдо міграції населення України набувало від’ємних значень і стало фактором зменшення загальної чисельності населення країни.

Від’ємне сальдо міграції досягло своїх максимальних значень у високо індустріальних областях Донбасу і Придніпров’я. Основними причинами цього були причини соціально-економічного характеру: різкий спад промислового виробництва, зниження життєвого рівні населення, незадоволеність рівнем заробітної плати.

Найнижчі значення показників від’ємного сальдо міграції були у західних областях України: Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій.

Зміни в динаміці загальної чисельності населення визначаються змінами у розміщенні міського і сільського населення. Розселення і виробництво мають прямий та зворотній зв’язок. Довгий час домінуючим фактором було виробництво, яке зумовило певну систему розселення. І сьогодні сільське господарство і гірнича промисловість, наприклад, локалізують населення. Але під впливом НТП великі міста “притягують” виробництво до себе. Зосередженість в містах науково-дослідних закладів, вузів, великого контингенту висококваліфікованих фахівців сприяє розміщенню в них наукоємких виробництв, формуванню потужних інформаційних центрів.

Якщо на початку століття в Україні переважало сільське населення – близько 82 % всього населення, то нині майже 68 % її населення мешкає в міській місцевості.

В Україні виділяються такі групи міських поселень: малі (до 50 тис. осіб), середні (50-100 тис.), великі (100-500 тис.), міста-мільйонери (понад 1 млн. чол.), а також селища міського типу¹ .

Найчисельніша група – малі міста. Вони становлять 92,3 %, проте в них проживає всього 31,8 % міського населення України. У великих, дуже великих і містах мільйонерах проживає 56,9 % міського населення України.

Збільшення питомої ваги міського населення і зростання соціально-економічної ролі міст називається урбанізацією.

По рівню урбанізації виділяють:

В Україні показник урбанізації становить 68 %. Найбільший відсоток міського населення в Україні - у Донецькій (90 %), Дніпропетровській (84 %), Луганській (87 %) та Харківській (79 %) областях. Найнижчий - у Чернівецькій, Тернопільській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (41-43 %). Міське населення більш зосереджене у промислових районах Донбасу і Придніпров’я. Західні райони Країни недостатньо урбанізовані.

Надмірний процес урбанізації породжує негативні явища, особливо це стосується Донбасу, Придніпров’я та ін. У таких регіонах рівень забруднення повітря, поверхневих вод і землі перевищує можливості самоочищення. Це призводить до деградації навколишнього середовища, що негативно впливає на здоров’я населення. Несприятливі екологічні умови є причиною близько 20 % прямих захворювань.

Важливим напрямком поліпшення екологічної ситуації у високо урбанізованих регіонах є обмеження надмірного зростання промисловості та чисельності населення великих міст.