Контрольная работа: Населення та трудові ресурси України
Сільське населення України проживає в різних за кількістю мешканців селах (малих, середніх та великих). Малі поселення мають до 500 чол., середні – від 500 до 1000 чол., великі - понад 1000 чол. Зараз в Україні близько 70 тис. сільських поселень. З них 57,7 % малих, 22,4 % середніх та 19,9 % великих. Переважна більшість сільського населення проживає у середніх та великих селах.
На характер сільських населених пунктів значно впливають природні умови. На півночі (Полісся) переважають невеликі села з середньою людністю 250-500 чоловік. Вони розташовані на підвищеннях, у сухих місцях. У лісостепу села багатолюдні 500-1,500 чоловік. Вони тяжіють до річкових долин і ярів. На півдні села налічують по кілька тисяч чоловік. Іноді на багато кілометрів простягаються вони вздовж річок і балок.
В Українських Карпатах переважає тип гірсько-долинних сіл. Села тут тануться вузькими смугами в долинах річок на 8-10 км. Сільські поселення рідко підіймаються в гори вище 850 м. В Криму – розміщенні уздовж водостоків та на крутих гірських схилах.
Національний склад населення не відіграє вирішальної ролі в економіці, хоча деякі національні аспекти треба враховувати в певних економічних ситуаціях. До них відносяться: ступінь етичної однорідності в країні, національні традиції у трудовій діяльності, рівень національної культури, спосіб життя тощо.
Залежно від демографічної ситуації у країні здійснюється певна демографічна політика – це система заходів (адміністративних, економічних, пропогандиських та ін.), спрямованих на регулювання процесу відтворення у потрібному напрямку.
В усіх країнах Європи, Північної Америки, Японії та деяких інших проводиться політика, скерована на збільшення природного приросту населення. Для цього є два шляхи: заохочення народжуваності через надання різних пільг родинам, які мають дітей (першою країною, де були здійснені заходи щодо стимулювання народжуваності була Франція)., і зниження смертності за рахунок покращення соціального та медичного обслуговування. Як правило, в економічно розвинених країнах застосовують обидва методи підвищення природного приросту.
У більшості країн, що розвиваються, а також у Китаї, демографічна політика скерована на зниження природного приросту населення. Тут пільги надаються сім’ям, як свідомо обмежують кількість дітей. Крім того, ведеться пропаганда малої сім’ї у засобах масової інформації та іншими шляхами. У Китаї, наприклад, запроваджено мінімальний вік для реєстрації шлюбу: 22 роки для чоловіків і 20 років для жінок. Сім’ї, що мають понад двох дітей, сплачують 10 % податок на заробітну плату.
Особливі складнощі в проведенні демографічної політики є в арабсько-мусульманських країнах Південно-Західної Азії і Північної Африки, а також в країнах Тропічної Африки, де зберігаються національно-релігіозні традиції багатодітної сім’ї.
Демографічна політика в Україні скерована на підвищення природного приросту населення за рахунок народжуваності. Для цього матерям, які народжують дитину надаються допомоги, додаткова відпустка тощо. Але ця політика повинна більш ефективною.
Відомості про демографічну ситуацію в країні необхідні для вивчення процесів відтворення трудових ресурсів, визначення їх кількісної та якісної структури.
Поняття “трудові ресурси” вперше запропонував академік С.Г. Струмилін. Трудові ресурси треба розглядати як частку населення країни, яка має необхідні фізичні та духовні здібності, загальноосвітні і професійні знання для роботи в народному господарстві. До трудових ресурсів України відносять працездатне населення: чоловіки у віці від 16 до 60 років і жінки від 16 до 55. Сюди також належить віднести підлітків до 16 років та осіб пенсійного віку, які беруть участь у суспільному виробництві.
Чисельність трудових ресурсів – показник динамічний, він постійно змінюється залежно від багатьох факторів: демографічних, соціальних та економічних.
За останнє десятиріччя чисельність зайнятого населення в економіці України щорічно зменшується. Якщо в 1990 р. в цілому по народному господарству України було зайнято 25,4 млн. чол., то в 2000 р. – 21,3 млн. чол. Це обумовлено не тільки загальним скороченням населення, а й збільшенням чисельності безробітних та іншими соціально-економічними факторами.
Основними галузями зайнятості населення у матеріальному виробництві є промисловість, сільське господарство, транспорт та будівництво. На них у 2008 р. припадало близько 85 % зайнятих в усіх сферах економічної діяльності.
Серед областей України з високим рівнем зайнятості в промисловості виділяються Донецька (близько 59 % всіх зайнятих у матеріальному виробництві), Луганська (понад 58 %), Дніпропетровська (більше 51 %), Запорізька області.
Найнижча частка зайнятих у промисловості Вінницької, Волинської, Одеської, Тернопільської та Чернігівської областей. У цих областях переважають зайняті в сільському господарстві.
Найвища зайнятість населення в невиробничій сфері в регіонах з сприятливими рекреаційними умовами: Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях, де цей показник перевищує 30 %.
Нинішній етап соціально-економічного розвитку України не забезпечує повного і ефективного використання трудових ресурсів. Це підтверджується, насамперед, зростанням чисельності безробітних та працюючих неповний робочий тиждень.
Рівень безробіття є досить диференційованим по окремим регіонам України. В 2008 р. при середньо республіканському показнику 11,7 %, найвищий рівень зареєстрованого безробіття був характерним для Чернівецькій (17,3 %), Сумський (15,0 %), Кіровоградський (14,9 %), Миколаївський (19,7 %), Тернопільській та Хмельницькій (14,2 %).
Найвищі показники рівня безробіття склалися в м. Києві (8,5 %), Вінницької (9,1 %), Донецької (9,6 %).
Впровадження ринкових механізмів господарювання від держави, регіональних органів управління завчасної розробки та реалізації соціальних гарантій у сфері зайнятості населення працездатного віку.
Список літератури
1. Заблоцький, Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка [Текст] : посібник / Б. Ф. Заблоцький. - К. : Академвидав, 2003. - 368 с.
2. Клиновий, Д.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України [Текст] : навчальний посібник / Д. В. Клиновий, Т. В. Пепа ; Мін-во освіти і науки України. - К. : ЦУЛ, 2006. - 728 с.
3. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка [Text] : навчальний посібник / ред., Є. П. Качан. - К. : Юридична книга, 2005. - 704 с.
4. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка [Текст] : підручник / Мін-во освіти і науки України, ДВНЗ "КНЕУ ім. Вадима Гетьмана" ; ред. С. І. Дорогунцов. - 2-ге вид., без змін. - К. : КНЕУ, 2007. - 992 с.
5. Сазонець, І.Л. Розміщення продуктивних сил [Текст] : навчальний посібник / І. Л. Сазонець, В. В. Джинджоян, О. О. Чубар ; Мін-во освіти і науки України. - К. : ЦНЛ, 2006. - 320 с.
6. Стадницький, Ю.І. Розміщення продуктивних сил (теоретичні основи) [Text] : навчальний посібник / Ю. І. Стадницький, А. Г. Загородній. - К. : Знання, 2008. - 351 с.
7. Стеченко, Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика [Текст] : підручник / Д. М. Стеченко. - К. : Вікар, 2002. - 396 с.
8. Чернюк, Л.Г. Розміщення продуктивних сил України [Текст] : навчальний посібник / Л. Г. Чернюк, Д. В. Клиновий. - К. : ЦУЛ, 2002. - 470 с.