Контрольная работа: Обґрунтування ролі соціального капіталу у формуванні засад концепції людського розвитку на прикладі Полтавської області

- економічною кризою, зниженням рівня виробництва, наслідком яких стало зростання рівня безробіття і звуження можливостей працевлаштування;

- низьким рівнем оплати праці на державних, приватизованих акціонерних і колективних підприємствах, розчаруванням населення в докладанні праці на підприємствах відповідних форм власності;

- утвердженням ринкової свідомості серед більшості громадян;

- потребою зміни принципів соціальної політики держави: орієнтації на активізацію поведінки всіх працездатних верств суспільства, подолання пасивного очікування допомоги держави

Неформальна зайнятість. Трактування неформальної зайнятості Міжнародною Організацією Праці пов’язане із зайнятістю на мікропідприємствах (на яких працює не більше ніж п’ять осіб), але видається, що воно потребує істотного розширення з огляду на специфіку соціально-економічної ситуації Полтавського регіону. До одного і того самого типу зайнятості доцільно відносити трудову діяльність, дозволену чинним законодавством, процедура реєстрації якої не передбачена або обмежена. Тим самим окреслюється тонка межа між самозайнятістю й неформальною трудовою діяльністю.

Нині неформальна зайнятість є одним із вирішальних компенсаторів соціальних негараздів економічної лібералізації в Україні. Саме вона є чи не найважливішим засобом економічного виживання для тих, хто опинився у найскрутнішому становищі, як найменш підготовлених під час переходу до ринкових відносин (пенсіонери, сім’ї з дітьми, молодь, яка вперше виходить на ринок праці, тощо).

Тіньова зайнятість виконує нині на Полтавщині чимало функцій, її виникнення пов’язане з дією різних чинників:

1. Складна і досить дорога процедура легалізації економічної діяльності (реєстрація, ліцензування, подолання інших бюрократичних бар’єрів, часто пов’язане з потребою давати хабарі) підштовхує дрібних підприємців і тих, хто несистематичне проводить таку діяльність, не реєструватися.

2. Надзвичайно високі ставки оподаткування, що багатократно збільшуються внаслідок дій місцевої влади, часто просто примушує підприємців ухилятися від сплати податків. Що стосується найманих працівників, то і для них ставки оподаткування (особливо для сумісників) є надто високими.

3. Обмеженість попиту на робочу силу в легальному секторі економіки примушує населення шукати будь-які джерела доходу, включаючи і тіньовий сектор.

4. Часто тіньова діяльність має випадковий характер.

Кримінальна зайнятість. Кримінальною є діяльність, яка суперечить чинному законодавству і відповідно не може бути зареєстрованою. Можна сформулювати визначення ринку кримінальної робочої сили - це об’єктивно існуюча сфера реалізації професійної злочинності, що зумовлена попитом на таку діяльність, а також спричинена соціальними, політичними, економічними, демографічними процесами у суспільстві.

Отже, наведена схема поділу українського ринку праці за різними типами зайнятості віддзеркалює кілька принципових тез, важливих для формування державної політики щодо незареєстрованої зайнятості.

1. Понад половину сукупної робочої сили нині реалізує свою здатність до праці шляхом поєднання двох чи навіть більшої кількості робочих місць, які можуть водночас належати до легального й нелегального секторів.

2. Межі між окремими секторами економіки і відповідно окремими типами зайнятості є надзвичайно рухливими; вони визначаються законодавством, суспільними цінностями і громадською думкою.

3. Саме на межах секторів формуються полярні рівні доходів: найнижчі які ледь забезпечують існування (нижче від прожиткового мінімуму), і найвищі, які дають змогу їхнім власникам не просто задовольняти свої особисті потреби, а й істотно впливати на державну політику і державну владу. Так, найменш забезпеченими виявляються ті, хто вимушено поєднує самозайнятість (або неформальну зайнятість) з найманою працею, за яку отримують мізерну зарплату, або взагалі перебуває у вимушених неоплачуваних відпустках. Найвищі доходи дає поєднання підприємництва і тіньової зайнятості з кримінальною діяльністю.

4. Нині маргіналізація і криміналізація українського суспільства призводять до того, що рух робочої сили поступово спрямовується до нелегального сектора.

Отже, державна політика щодо нелегальної зайнятості й зайнятих нею має не просто враховувати принципові відмінності між неформальною, тіньовою і кримінальною діяльністю, а брати до уваги існуючі комбінації. Основні зусилля мають бути спрямовані не на те, щоб примусити громадян жити і працювати за встановленими стандартами, а передусім на коригування стандартів (включаючи законодавство) відповідно до реальної поведінки населення.

Для Полтавської області характерним є те, що останнім часом спостерігається тенденція зниження частки економічно активного населення, а на фоні безробіття - зайнятого населення.

Три основні проблеми, існування яких потребує змін стратегії сучасної держави загального добробуту. Короткий зміст Конвенції 102

Основні проблеми, що потребують змін стратегії сучасної держави загального добробуту це: політика доходів; демографічна та трудоресурсна політика; політика у соціально-культурній сфері. А саме: зменшення бідності та нерівності в суспільстві; уникнення економічної та соціальної маргіналізації недієздатних членів спільноти; зростання економічної та соціальної безпеки працездатних груп населення на основі їхньої власної ініціативи, самореалізації та самодостатності.

Соціальна політика за умов реформування економічних, правових і суспільних відносин спрямовується на: поступове обмеження впливу чинників, які гальмують соціальний прогрес; посилення факторів соціального поступу, зростання соціальної та економічної безпеки особи.

Зміст Конвенції 102 визначає види соціальної допомоги, умови і розміри соціальних виплат при настанні основних соціальних ризиків. Конвенція передбачає мінімальні стандарти щодо медичної допомоги, допоміг у разі хвороби, безробіття, старості, трудового каліцтва або професійного захворювання, вагітності та пологів, у разі настання інвалідності, втрати годувальника, сімейних допоміг; встановлює норми періодичних виплат допоміг; проголошує принцип рівноправності осіб, що не є громадянами країни проживання, із громадянами даної країни.

Для кожного виду соціального забезпечення встановлено певні нормативи охоплення такою допомогою відповідних категорій населення, чисельність яких не повинна бути нижче установленої межі. Зокрема Конвенція передбачає поширення окремих видів соціального забезпечення на такі категорії населення, чисельність яких не може бути нижче установленої межі: не менше 50 % працюючих за наймом, а також на їхніх дружин та дітей; на самозайняте населення, яке становить не менше 20 % загального числа жителів, а також їхніх дружин та дітей; не менше 50 % загального числа жителів; на жителів, кошти яких не перевищують певного рівня.

Конвенція також передбачає, що допомога на медичне обслуговування надається для оплати витрат на такі види медичної допомоги: загальної лікарської допомоги, включаючи відвідування на дому; кваліфікованої допомоги спеціалістів у стаціонарних та амбулаторних умовах; одержання медикаментів за рецептом лікаря; госпіталізацію; спостереження і допомогу при вагітності та пологах. Строк виплати допомоги обмежується 26 тижнями при кожному випадку захворювання, а в країнах, які ратифікували Конвенцію з вилученнями, - 13 тижнями.

Крім наведеного Конвенція № 102 передбачає норми при наданні допомоги в разі тимчасової непрацездатності (строк виплати не повинен перевищувати 26 тижнів), допомоги по безробіттю, сімейних допоміг.

Конвенція передбачає, що для права на допомогу по старості встановлений вік не повинен перевищувати 65 років, проте дозволяє й більш високу вікову межу з належним урахуванням демографічних, економічних та соціальних критеріїв, підтверджених статистикою, страховий або трудовий стаж не менше ЗО років або період проживання в країні - не менше 20 років. Для самозайнятого населення висувається додаткова вимога щодо виплати страхових внесків.

Конвенція № 102 також передбачає випадки призупинення соціальних виплат, зокрема перебування на державному утриманні, відмова від медичної допомоги, звільнення за власним бажанням (коли йдеться про допомогу по безробіттю) тощо. Законодавство України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування передбачає окремі обмеження щодо соціального захисту безробітного у випадку, якщо особа попередньо звільнилася за власним бажанням, а також регламентує підстави для призупинення і для припинення виплат за соціальним страхуванням.

Кожна країна взяла на себе зобов'язання лише з частини статей (це Конвенцією № 102 дозволяється), а також декотрі з них скористалися тимчасовими винятками, що передбачені у статтях 9 "d" і 48 "с".