Контрольная работа: Основні напрямки співробітництва НАТО із світовою спільнотою у невійськовій сфері

Співробітництво України з НАТО в невійськовій сфері розпочалося у 1991 році, одразу після розпаду СРСР та набуття нашою державою незалежності. У ті часи Україна вступила до Ради Північноатлантичного співробітництва (РПАС), згодом перейменованої в Раду Євроатлантичного партнерства (РЄАП). У 1994 році Україна першою з держав СНД приєдналася до програми НАТО «Партнерство заради миру» – масштабної ініціативи з практичної співпраці між НАТО та партнерами у різних галузях безпеки. З 1997 року, коли була підписана Хартія про особливе партнерство Україна-НАТО і двостороння співпраця була переведена на інституційну основу, невійськове співробітництво стало одним з провідних напрямків двосторонніх відносин.

Згідно з Хартією про особливе партнерство, Україна співпрацює з НАТО, зокрема щодо науки і техніки, планування на випадок надзвичайних ситуацій, управління повітряним рухом. Відповідна робота координується спільними Робочими групами, створеними у рамках широкомасштабної Комісії Україна-НАТО, яка здійснює загальне керівництво двостороннім співробітництвом.

Україна також представлена у ГК ПНС керівництвом Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС). Крім того, у роботі планувальних комітетів і комісій, беруть участь інші українські представники - фахівці МНС, Мінтрансзв’язку, Мінагрополітики, МОЗ, Державіаслужби та інших.

Україна також зробила вагомий внесок у міжнародні зусилля з ліквідації наслідків урагану «Катріна» в США та землетрусу в Пакистані. Українською стороною надано допомогу у транспортуванні до зон стихійних лих літаками Ан-225 «Мрія» та Ан-124 «Руслан» інженерного обладнання, медикаментів, продуктів харчування, наметів. У Пакистані був розгорнутий рятувальний загін та мобільний шпиталь МНС України [2].

Україні допомога держав-членів РЄАП надавалася у зв’язку з аваріями, спричиненими повенями річок Уда та Донець у східній Україні, повенями в Закарпатті у 1998 та 2001 роках.

З метою покращення спроможностей України та НАТО реагувати на катастрофи, у 1997 році було укладено двосторонній Меморандум про взаєморозуміння щодо планування при надзвичайних ситуаціях та готовності до катастроф, яким визначено основні сфери взаємного інтересу у плані розвитку подальшої співпраці. До числа таких сфер входять: оцінка ризиків, планування, аналіз наслідків, запобіжні заходи, взаємосумісність підрозділів з ліквідації наслідків катастроф, транспортна підтримка операцій, реагування на ядерні аварії, пошуково-рятувальні операції тощо. Значна увага приділяється також дослідженню досвіду ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

На виконання положень Меморандуму створено Спільну робочу групу Україна-НАТО з питань планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру. Її діяльність розглядається як невід’ємна частина роботи ГК ПНС та підпорядкованих йому підрозділів у форматі РЄАП.

Україна бере активну участь у міжнародних навчаннях з реагування на катастрофи, що проводяться НАТО. Так, у 2000 році Україна спільно з Альянсом провела на своїй території міжнародні навчання з ліквідації наслідків повеней «Trans-Carpathia-2000»; у 2005 році – спільно з Організацією із заборони хімічної зброї та НАТО – міжнародні навчання з протидії та ліквідації наслідків застосування терористами небезпечних хімічних речовин «Joint Assistance-2005».

Україна приділяє велику увагу питанням поглиблення міжнародного співробітництва у галузі науки і технологій, зокрема, розвитку відповідної співпраці з членами та партнерами Альянсу, яка розпочалася ще в 1991 році. Наша держава бере активну участь у Науковій програмі НАТО та її підпрограмах, використовуючи для цього як традиційні, так і більш сучасні механізми [2].

Висновок

Таким чином, після зникнення реальних загроз війни та розпаду біполярної системи міжнародних відносин Альянс еволюціонував від союзу з чітко визначеною відповідальністю за колективну оборону до організації, яка стала центром розвитку партнерських відносин між державами, що співпрацюють у набагато ширшому контексті окрім військового.

Сьогодні НАТО співпрацює із світовим співтовариством у найрізноманітніших сферах. Основними напрями невійськової співпраці сучасного Альянсу є науковий, технологічний та екологічний.

Міжнародний характер проблем навколишнього середовища призвів до того, що світова спільнота почала більш активно здійснювати проекти, спрямовані на сприяння безпеці та стабільності у природо небезпечних районах. Країни НАТО роками співпрацювали в галузі підготовки до будь-яких надзвичайних обставин та належного реагування на них, що визначається в НАТО як "планування на випадок надзвичайних ситуацій". Основна роль у цій діяльності належить Головному комітету НАТО з планування на випадок надзвичайних ситуацій (ГК ПНС) – вищий дорадчий орган з відповідних питань при Північноатлантичній Раді, який функціонує, переважно, в форматі РЄАП.

У червні 1998 року з метою координування зусиль країн Ради євроатлантичного партнерства у подоланні наслідків катастроф в євроатлантичній зоні, в структурі ГК ПНС був створений Євроатлантичний координаційний центр реагування на катастрофи, який брав участь у операціях з надання гуманітарної допомоги біженцям під час кризи в Косові й зробив значний внесок у ліквідацію наслідків руйнівних повеней в Україні, Румунії, Угорщині, Албанії та Чеській Республіці; землетрусу 1999 року в Туреччині; лісових пожеж у Республіці Македонія та Португалії; екстремальних погодних умов в Україні та Молдові і ряді інших випадків.

Не менш важливою є координація діяльності НАТО в галузі науки та технологій. Наукове співробітництво було започатковане в рамках Альянсу із заснуванням Наукового комітету НАТО, що опікується питаннями розвитку наукового співробітництва в Альянсі.

Регулярне наукове співробітництво між науковцями та експертами відбувається на основі двох програм Альянсу: програми Наукового комітету НАТО та Програми з екологічних та суспільних питань, що виконується Комітетом з проблем сучасного суспільства, який було створено у 1969 році з метою реагування на погіршення стану довкілля. Він об'єднує експертів, що представляють державні установи різних країн, і слугує форумом для обміну знаннями і досвідом з технічних, наукових та політичних аспектів соціальних та екологічних питань як військового, так і цивільного характеру.

Щодо питань українського співробітництва з НАТО в невійськовій сфері, то воно розпочалося у 1991 році, одразу після розпаду СРСР та набуття нашою державою незалежності. У 1994 році Україна першою з держав СНД приєдналася до програми НАТО «Партнерство заради миру» – масштабної ініціативи з практичної співпраці між НАТО та партнерами у різних галузях безпеки. Україна також представлена у ГК ПНС керівництвом Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС).

Україна також зробила вагомий внесок у міжнародні зусилля з ліквідації наслідків урагану «Катріна» в США та землетрусу в Пакистані.

Україна приділяє велику увагу питанням поглиблення міжнародного співробітництва у галузі науки і технологій, зокрема, розвитку відповідної співпраці з членами та партнерами Альянсу, яка розпочалася ще в 1991 році. Наша держава бере активну участь у Науковій програмі НАТО та її підпрограмах, використовуючи для цього як традиційні, так і більш сучасні механізми.

Використані джерела

1. Безпека через партнерство //NATO/OTAN. – 2005. – с. 29.

2. Єгор Божок Невійськова сфера НАТО [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.atp.mil.gov.ua/number/13/137.htm

3. НАТО у ХХІ столітті // NATO/OTAN. – 2004. – с. 18.

4. Трансформована НАТО // NATO/OTAN. – 2004. – с. 34.