Контрольная работа: Політична культура
У концепції суверенітет держави належить конституційному монархові; концепція являє собою теорію конституційного етатизму, побудованого на засадах станового корпоративізму та панування держави над собою і суспільством
Теорія утилітаризму Бентама керується принципами корисності та особистого пожитку.
Всі незручності для свободи індивідів, які випливають з наявності держави, мають бути мінімізованими – державне втручання в економічні процеси має по змозі зведеним нанівець.
„Загального блага” можна досягти якнайкраще за умов „представницької демократії”, де законодавча легіслатура, з одного боку, володіє вищою владою і контролює уряд та інші виконавчі органи, а з другого – підзвітна виборцям та громадській думці.
2. Визначте раціональні та утопічні ідеї в марксисткій концепції політики
У своїх працях („Свята родина”, „Німецька ідеологія”) К.Маркс і Ф.Енгельс зауважували, що ідеологами революційної буржуазії були просвітники-матеріалісти XVII – XVIII ст. Виступаючи проти феодалізму, релігії, вони створювали передумови глибинного аналізу соціальних відносин, формували основи радикальних змін суспільного устрою. Тому ідейні джерела утопічного соціалізму і комунізму беруть свій початок у матеріалістичній традиції(Бекона, Декарта, Локка), а проповідування політичної рівності Руссо та інших просвітників передувало вимогам соціальної рівності.
Заглиблюючи свій погляд в основні положення матеріалістичної філософії, що живили соціалістичні та комуністичні теорії, К.Маркс зосереджувалися на тих аспектах, які тлумачили людину як продукт середовища і як істоту політичну, суспільну. Передусім він зазначає, що французький матеріалізм, розвиваючи теорію Локка про походження знань із чуттєвого досвіду, пристосував сенсуалізм до вчення про людину, до теорії виховання в найширшому значенні. Заслуговують на увагу вчення матеріалістів XVII ст., згідно з якими черпання людиною відчуттів, знань із зовнішнього світу, надбаного у ньому досвіду зобов’язує так влаштовувати цей світ, щоб він був гідним її. Потрібно сформувати істинно людські відносини, в яких вона почувалася б людиною. Якщо людина є суспільною істотою, то лише в суспільстві може розвинути свою істинну природу, а про силу її природи слід судити на підставі не сили індивідів, а сили всього суспільства. Оцінюючи Гельвецій розумів як сукупність усіх умов життя індивіда, формує людину. З огляду на це Гельвецій виступав за перетворення, які б усунули суперечність між інтересом окремої людини і суспільним інтересом, а для цього потрібна докорінна зміна свідомості людей. Серед головних аспектів його системи Маркс і Енгельс виділяли природну рівність людських розумових здібностей, єдність успіхів розуму і успіхів промисловості, природну доброту людини, всемогутність виховання.
З інших французьких матеріалістів, учення яких прислужилося формуванню ідей утопічного соціалізму і комунізму, чільне місце належить Гольбаху, у вченні якого теорію моралі багато що ріднить з поглядами Гельвеція. Зокрема, Маркс і Енгельс наголошували на положеннях, що розкривають її гуманістичну спрямованість: а) усяка мораль, яка відокремлює інтереси індивіда від інтересів суспільства, є неправильною, суперечить природі; б) доброчинність є не що інше, як користь людей, об’ єднаних у суспільство.
Відзначаючи зв’язок утопічного соціалізму Фур’є з французьким матеріалізмом XVII ст., Маркс передусім звертав увагу на обґрунтування Фур’є соціального кодексу, який видавався йому не системою закономірностей суспільного життя, а своєрідним різновидом „натурального права”. У Фур’є – це сукупність норм, що забезпечують соціальну гармонію. Спосіб встановлення цих норм тісно пов’язаний з його філософією освіти. Поштовхом до розвитку суспільства він вважав труднощі в задоволені потреб, а також ті, що пов’язані зі зростанням населення планети. Запозичивши у Руссо важливий для матеріалістичної соціології принцип боротьби людини з природою, Фур’є робить інші висновки. Система Руссо (дефіцит засобів існування – нова система виробництва – новий соціальний устрій) у Фур’є має іншу послідовність: дефіцит засобів існування – новий соціальний устрій – нова система виробництва.
Вчення Олена про людський характер, суспільний розвиток також примикає до теоретичних побудов французьких матеріалістів XVIII ст. Оуен стверджував, проблеми, які переживає суспільство, спричинені помилками пращурів, невіглаством керівників і керованих. Невігластво та оману вважав джерелом зла, а розум і знання - джерелом щастя. Історії людського розуму. Розумова суспільна система повинна, на його думку, базуватися на законах природи. Для утвердження щастя свідомість людей має бути звільнена від неправильних ідей, народитися заново. Сама по собі природа людини добра. Погані характери створені поганими умовами життя. Для розвитку якнайкращих якостей людини потрібні нові умови, які б найповніше відповідали її природі.
К.Маркс і Ф.Енгельс, не ототожнюючи філософських принципів матеріалістів і соціалістів-утопістів, стверджували, що їх об’єднує постійне апелювання до природи та розуму як головних критеріїв. Соціалісти-утопісти не механічно повторювали деякі положення просвітників, а намагалися використовувати їх, пристосовуючи до нових завдань, пов’язаних із критикою буржуазного суспільства, пошуками способів його подолання.
Стрижневі політичні ідеї марксизму:
1) істинне народовладдя можливе за скасування приватної власності на основні засоби виробництва, їх усуспільнення та подолання всіх інших видів відчуження;
2) досягнення в суспільстві повної соціальної справедливості, побудова його на соціалістичних засадах можливі або мирними засобами, або шляхом збройного повстання народу;
3) визначальними в політичному розвитку людства є матеріальне виробництво, стан продуктивних сил і виробничих відносин, взаємодія базису і надбудови, соціальне буття, класова боротьба тощо;
4) головною умовою перемоги революції та переходу до соціалізму є диктатура пролетаріату;
5) авангардом робітничого класу має бути комуністична партія, мета якої – завоювання політичної влади;
6) робітничий клас і його партія у своїй діяльності повинні керуватися гаслом „Пролетарі всіх країн, єднайтеся!”, тобто принципом пролетарського інтернаціоналізму; не може бути вільним народ, який пригнічує інші народи;
7) державні й правові відносини можуть бути зрозумілими з матеріальних відносин, не закон – фундамент для закону;
8) громадянське суспільство – це сама людина в її суспільних відносинах, воно складається не з окремих індивідів, а відображає сукупність зв’язків і відносин, у яких індивіди перебувають один щодо одного; держава – механізм економічно наймогутнішого класу, який панує і політично, але вона не є силою, зовні нав’язаною суспільству, а продуктом суспільства на певній стадії розвитку і прагне стати над суспільством; право – розведена в закон воля правлячого класу, зміст якої визначається матеріальними умовами життя такого класу; політична влада – організоване насилля одного класу для пригнічення іншого;
9) буржуазний конституціоналізм, буржуазний парламентаризм, буржуазне всезагальне виборче право – формальні, урізані, а часом і фіктивні, а тому непридатні для побудови нового суспільства;
10) одне з головних завдань революції – зламати буржуазну державну машину й організувати її за типом Паризької комуни, поєднавши в одному органі функції законодавчої влади;
11) пролетаріат не задовольняється рівністю перед законом, бо потребує рівності громадянської, економічної, але не дрібнобуржуазної „зрівнялівки”;
12) центральне питання будь-якої революції – питання влади, революція є локомотивом історії, вищою формою класової боротьби і повинна бути перманентною, повстання – є революційне мистецтво, скидаючи будь-яку стару владу, революціонери не можуть спиратися на старі закони;
13) творцем історії є народ, а не герої, видатні особистості;
14) комуністична суспільно-економічна формація має дві фази – соціалізм і комунізм;
15) у комуністичному суспільстві не буде приватної власності, експлуатації людини людиною, держава й право поступово відімруть, поступившись громадянському самоуправлінню, класи будуть знищені, згодом зникнуть національні відмінності, протилежність між розумовою та фізичною працею, містом і селом, праця стане першою потребою життя, запанує повна соціальна рівність і принцип „кожний – за здібностями, кожному – за потребами”, людство здійснить стрибок з царства необхідності до царства справжньої свободи, де вільний розвиток кожного стане умовою вільного розвитку всіх.
3. Політична культура в Україні
Одним з найважливіших показників політичної культури будь-якого суспільства є рівень інтересу громадян до політики. Дослідження підтверджують, що жителі України виявляють достатній інтерес до політичного життя. На думку 64,6 % респондентів, виявлення інтересу до політичного життя є обо’язком громадян. У той же час майже третина опитаних (30,7%) схиляється до того, що таке є особистою справою кожного, підкреслюючи, що цей інтерес не варто ані заохочувати, ані придушувати. Тільки 2,1% респондентів були переконані, що заняття політикою, - то марна трата часу.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--