Контрольная работа: Політичні погляди С. Дністрянського, М. Драгоманова та В. Кучабського
Повноту громадянських, політичних прав, на думку Драгоманова, мала забезпечити і демократична виборча система. У відповідності зі своїми уявленнями про народну державу він пропонував, щоб згідно виборчого закону "обрані могли представляти не тільки мешканців усіх місцевостей, але й, за змогою, і представників усіх родів занять, а також, не лише більшість, але й меншість".
Боротьба за політичні свободи - засіб суспільної мобілізації
Наголошуючи на першочерговій потребі досягнення політичної свободи, детально характеризуючи правовий зміст та інституційне забезпечення прав людини та громадянина, Драгоманов намагався відповісти й на питання, якими шляхами може бути завойована політична свобода .
Драгоманову притаманне наполегливе бажання доповнити політичні права людини і громадянина комплексом соціально-економічних прав, які повинні надаватися державою. Відповідно до розуміння єдності політичних і громадянських прав, він не уявляв можливостей дійсної політичної свободи, участі громадян у вирішенні державних справ без системи соціально-економічних гарантій з боку держави. Усвідомлюючи необхідність внести до проекту тільки такі права, які могли бути фактично забезпечені державою на відповідному рівні соціально-економічного розвитку, "зрілий" Драгоманов не прагнув до надмірного розширення цих базових соціально-економічних прав. Не сприйняття ним демагогічних маніпуляцій масовими очікуваннями демонструє його підхід до права на здобуття освіти: "Доступність навчання - початкового для бідних людей дарово або з допомогою, або, в разі потреби, з повним утриманням учня на громадський кошт, при цьому більш здібні учні таким же чином утримувалися б і у середніх, і у вищих школах".
Взірці у поступі до політичної свободи, приклади у боротьбі за права і свободи серед закордонних держав і націй мали стимулювати творчу думку української інтелігенції, надихати українських міщан і селян на активні дії на випробуваній і успішно здоланій іншими народами дорозі історичного розвитку. Разом з цим, Драгоманов закликав національну інтелігенцію не нехтувати власним історичним досвідом українського народу, тими багатими традиціями, які могли стати ґрунтом для зросту нових процесів у національному русі до визволення. Джерелами нової національної правосвідомості вчений вважав, зокрема, звичаєве право і закликав нові генерації вітчизняних інтелектуалів звернути пильну, хоча й критичну увагу на ці традиційні основи нових рухів в українському народі. "От "народ", мужики в своїх перших потребах віками приспособлялись, - нагадував Драгоманов, - і, звісно, виробили багато розумного, поряд з дурним, без котрого не можна було обійтись там, де простого приспособлення було мало... В звичаєвому праві ми здобудемо зерна дуже розумних і справедливих поглядів на власність, сім'ю (жінку, дітей, законних і не законних і т. й.), спадщину і т.і., котрих не вспіли підкосити феодалізм, бюрократизм, католицизм і т.і., і котрі мусять ожити при нових рухах в інтелігенції". Детальніший огляд національних правових традицій Драгоманов дав у брошурі, написаній разом із М. Павликом "Про віча".
Простежуючи розвиток державного, публічного права, Драгоманов приходив до висновку про неминучість перемоги принципів вільної держави для вільної людини і вважав, що тільки ті політичні та соціальні спільноти мають шанс на майбутнє, які здатні здійснювати перетворення, що відповідають цій магістральній тенденції розширення змісту та сфери дії свободи. Цю тенденцію Драгоманов розглядав як провідну, але не єдину, що визначала складну картину європейської політичної історії [9, 91].
Навряд чи правильно буде оцінювати драгомановське "розширене" до рівня соціальних вимог тлумачення прав і свобод тим, що він. "виступаючи за політичні права і свободи, явно перебільшував соціально-політичне значення цього правового інституту. Поруч зі щирим прагненням пов'язати соціальне і національне питання в єдиному контексті політичних перетворень, Драгоманов вдало використовував соціальну мотивацію до боротьби за права людини і громадянина, за досягнення політичної свободи і під оглядом на результативність, дійову силу такої соціальної мотивації.
Зауважимо, що Драгоманов аналізував перспективи політично - правового статусу України в умовах її бездержавності, розділу нації між імперіями. Тому провідним мотивом його звернень до перспектив державно-правового етапу нації було заперечення існуючих реалій, імпульс боротьби проти них. Це накладало особливий відбиток на його теоретичні накреслення.
Отже, наголошення Драгомановим на першочерговій необхідності завоювання політичної свободи у всіх його накресленнях політичної програми для українського і всеросійського рухів було не випадковим. По-перше, він розглядав боротьбу за політичну свободу як засіб консолідації широкого спектру політичних сил у протистоянні з царським режимом, з