Контрольная работа: Поняття, види та форми договорів

неможливість розірвання договору на протязі основного строку оренди, тобто строку, необхідного для відшкодування витрат орендодавця;

тривалий період лізингової угоди (звичайно близький до строку служби об’єкту угоди).

Після завершення строку лізингової угоди (договору) лізингоодержувач може придбати об’єкт угоди за залишковою (а не за ринковою) вартістю; укласти договір на менший строк і за пільговою ставкою; повернути об’єкт угоди лізинговій компанії.

Про свій вибір лізингоодержувач має проінформувати лізингодавця. Якщо в договорі передбачається погодження (опціон) на купівлю предмета угоди, сторони заздалегідь визначають залишкову вартість об’єкта, який здається в лізинг.

Оперативний (сервісний) лізинг - service, operating leases - являє собою орендні відносини, за яких витрати лізингодавця, пов’язані з придбанням і утриманням предметів, що здаються в оренду, не покриваються орендними платежами на протязі одного лізингового контракту. Укладається він, як правило, на 2 – 5 років. При оперативному лізингу ризик псування чи втрати об’єкту лежить в основному на лізингодавці. Ставка лізингових платежів зазвичай вища, ніж при фінансовому лізингу, через відсутність гарантії окупності витрат. По закінченні оперативного лізингового договору лізингоодержувач має право: продовжити строк договору на більш вигідних умовах; повернути устаткування лізингодавцю; купити устаткування у лізингодавця за наявності погодження (опціона) на придбання за ринковою вартістю.

В залежності від сектора ринку, де проводяться лізингові операції, розрізняють:

Внутрішній лізинг, коли всі учасники угоди представляють одну країну.

Зовнішній (міжнародний) лізинг - до нього відносяться угоди, в яких хоча б одна із сторін належить іншій країні. До цього ж виду лізингу відносять і угоди, які укладаються між лізингодавцем і лізингоодержувачем однієї країни, якщо хоча б одна із сторін веде свою діяльність та має капітал спільно з іноземною фірмою.

Зовнішній лізинг, в свою чергу, поділяється на імпортний, коли іноземною стороною є лізингодавець, і експортний, коли іноземною стороною є лізингоодержувач.

За характером лізингових платежів здійснюється розподіл лізингу по видах в залежності від:

Виду лізингу (фінансовий, оперативний);

Форми розрахунків між лізингодавцем та лізингоодержувачем:

а) грошові, коли всі платежі здійснюються в грошовій формі;

б) компенсаційні, коли платежі здійснюються в формі поставки товарів, вироблених на зданому у лізинг устаткуванні (по суті, це бартер), чи шляхом зарахування послуг, які надають один одному лізингоодержувач і лізингодавець;

в) змішані, коли застосовуються обидві вказані форми платежів.

Складу врахованих елементів платежу (амортизація, додаткові послуги, лізингова маржа, страхування тощо);

Методу начислення:

а) з фіксованою загальною сумою;

б) з авансом (депозитом);

в) з урахуванням викупу майна за залишковою вартістю;

г) з урахуванням періодичності внесення (щорічні, щопіврічні, щоквартальні, щомісячні);

д) з урахуванням терміновості внесення (на початку, в середині чи в кінці періоду платежу);

е) з урахуванням способу виплати: рівномірними частками; з розмірами, які зменшуються або збільшуються (в залежності від фінансового стану лізингоодержувача і умов договору).

3. Правова характеристика і значення притримання

Притримання є новим у порівнянні із ЦК 1963 р. видом забезпечення виконання зобов'язання, причому такий, що виникає безпосередньо із закону.

Сутність притримання полягає у праві кредитора, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржнику або іншій визначеній боржником особі (наприклад, у відносинах перевезення вантажу такою особою буде вантажовідправник - ст.916), притримати цю річ у себе. Підставами виникнення права притримання є такі юридичні факти, як:

1) невиконання боржником у встановлений строк обов'язку по оплаті цієї речі;

2) невиконання боржником обов'язку по відшкодуванню пов'язаних із річчю витрат та інших збитків.

Правом притримання наділений кредитор по будь-якому договірному зобов'язанню, хоча в самому ЦК щодо окремих видів договорів визначено право кредитора на притримання.

Обов'язковою умовою виникнення права притримання є те, що річ знаходиться у володінні кредитора і він є законним володільцем речі. Така особа може бути власником майна, а може, з урахуванням положень ГКУ про право господарського відання та право оперативного управління, і не бути ним.