Контрольная работа: Поняття, види та форми договорів

Право притримання має такі риси:

1) має похідний характер, оскільки існує зобов'язання і це зобов'язання боржником не виконується;

2) неподільність предмету утримання: річ утримується в цілому (хоча кредитор має можливість утримувати на свій розсуд тільки частину, передавши кредитору іншу частину речі);

3) незамінюваність предмету утримання (поширюється на те майно, що знаходиться у кредитора, а не на таке, що передане йому з метою забезпечення виконання зобов'язання);

4) право слідування: кредитор зберігає право притримання і у тому випадку, коли права на річ, що виникли після передачі речі у володіння, набула третя особа. Крім того, за правилами статті 514 ЦКУ при переході прав до нового кредитора до нього переходить і право притримання, яке існувало на момент переходу цих прав.

Притримання є забезпечувальним заходом в зобов'язальних правовідносинах, хоча воно не призводить до появи акцесорного зобов'язання. Притримання раніше в цивілістичній літературі визнавалося заходом оперативного впливу на боржника.

Включення притримання до глави "Забезпечення виконання зобов'язання" певною мірою зумовлюється тим, що в цивілізованих країнах "так прийнято". Але суттєвішим є те, що наділивши кредитора правом притримувати майно боржника у випадку його несправності, законодавець мав вирішити питання про правовий режим такого майна та його долю, якщо боржник все ж таки не виконує свого обов'язку. Розумно задовольнити вимоги за рахунок цього майна. І на такий випадок законодавець пропонує використати правила щодо статті 591 щодо реалізації предмета застави.

Щодо предмета притримання, то в статті 594 ЦКУ йдеться про речі без конкретизації видів цих речей та без будь-яких обмежень, пов'язаних із нерухомими речами. З огляду на главу 13 ЦК "Речі. Майно" предметом притримання не можуть бути майнові права. Складніше визначити, чи може предметом притримання нерухомість.

Якщо брати до уваги тільки норми параграфу 7 глави 49 ЦКУ, то перешкод для притримання нерухомості немає (і в окремих коментарях до ЦК РФ зазначається, що притримувати можна будь-яку річ, що не вилучена із цивільного обороту). В дореволюційний період цивілістична думка визначилася із цим питанням: в якості предмету притримання могло виступати тільки рухоме визначене майно. Але на сьогодні в літературі немає однозначного підходу до вирішення цього питання. (Проти висловлюються такі аргументи. Реалізація права кредитора на притримання із наступною реалізацію предмета притримання є цивільно-правовою угодою. Правочини ж із нерухомістю підлягають обов'язковій державній реєстрації, що суперечить сутності правовідносин, що виникають при реалізації кредитором права на притримання. Із змісту статті 182 ЦКУ не витікає обов'язковість реєстрації права притримання. Разом з тим навряд чи можна описати право на притримання як речове право на чуже майно, оскільки право притримання як вид забезпечення стимулює боржника до належного виконання свого обов'язку. Але якщо реєстрація такого права не обов'язкова, то ніщо не заважає реєструвати угоду із нерухомістю). Так само неоднозначно вирішується в теорії і питання про можливість притримання грошей (в тому числі безготівкових).

З огляду на функціональну спрямованість навряд чи можна назвати притримання односторонньою угодою кредитора, оскільки дії кредитора по притриманню не зумовлюють модифікацію правового зв'язку кредитора та боржника (не з'являються нові права та обов'язки, не припиняються існуючі, не змінюється їх зміст).

За своєю природою право притримання відрізняється від застави, зокрема:

1) за підставами виникнення (для застави - договір, закон або рішення суду, для притримання - закон і факт знаходження майна боржника у кредитора);

2) за предметом застави (яким може бути і річ, і цінні папери, і майнові права), який може набуватися заставодавцем після виникнення застави (майбутній урожай, приплід тощо). Крім того, предмет застави залишається у заставодавця (кредитора), якщо інше не передбачено договором або законом.

Як вже було сказано раніше, ЦК України містить новий вид забезпечення виконання зобов’язань – притримання речі, яке поширюється і на зобов’язання за комісійними договорами.

Згідно із ст.1019 ЦК України “комісіонер має право для забезпечення своїх вимог за договором комісії притримати річ, яка має бути передана комітентові”. Як бачимо, таке право є у комісіонера при угоді комісії на придбання. Оскільки глава 69 ЦК України, яка регулює договори комісії, не містить, крім сказаного, ніякої додаткової інформації з цього приводу, слід керуватися загальною характеристикою притримання речі як виду забезпечення виконання зобов’язань, викладеної в главі 49 ЦК України.

Так, відповідно до ст.594 ЦК України кредитор притримує річ у разі невиконання боржником свого зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних із нею витрат. З огляду на це загальне визначення при виконанні комісійних угод притримання може мати місце, якщо комітент не перераховує у встановлений договором комісії строк вартості придбаної для ньог?