Контрольная работа: Причини скасування кріпосництва й основні положення кріпосної реформи 1861 р.

Економічну основу становило поміщицьке господарство. У їх власності перебували майже весь земельний фонд країни й основна маса селян. Поміщики були основними постачальниками хліба (до 90%) і других продуктів на внутрішній і зовнішній ринки. Товарність росла за рахунок посилення найбільш відсталих, варварських форм експлуатації - панщини й месячини, за рахунок підвищення оброку. Наслідком цього було зубожіння що прогресувало основного виробництва - селянства.

Після придушення повстання декабристів царат ще більше підсилив свою реакційну політику. Було створено 3 відділення, посилений цензурний гніт, обрушилися переслідування на освіту, передову науку й літературу.

Об'єктивним відбиттям кріпака ладу був новий підйом стихійного протесту мас. Прокотилася хвиля селянських і міських хвилювань. Боролися й кріпаки робітники.

2.6 Народна освіта

Соціально-економічний розвиток країни змушувало царат іти на деякі реформи в області шкільного утворення. В 1802 році було створене міністерство народної освіти.

Формально уставом уводилася доступність утворення. Фактично ж школа в Росії мала яскраво виражений становий характер. Дітей кріпосних селян у гімназії приймати не дозволялося. Серед студентів вищих навчальних закладів значний відсоток становила різночинна молодь, що перебувала під впливом революційно-демократичною ідеологією.

2.7 Загострення кризи кріпака ладу. Революційно-демократичний рух

До кінця 50-х років у надрах феодальної Росії одержали подальший розвиток нові продуктивні сили. У Росії тривав промисловий переворот. Бавовняна промисловість уже повністю базувалась на застосуванні машин. На деяких металургійних підприємствах уводилося гаряче дуття, з'явилися прокатні стани. У промисловості застосовувалися парові двигуни.

Розвиток продуктивних сил вело до подальших змін в громадських відносинах. Кріпосна праця на підприємствах замінявся вільно найманих, що означало подальший розвиток буржуазних промислових відносин. ДО 1861 року в обробній промисловості вільно наймані робітники становили 87 %. У той же час у гірничозаводській, сукняної й деякій іншій галузях ще панувала кріпосна праця.

Ріст капіталістичних підприємств привів до занепаду кріпаків мануфактур. Разом з тим феодальний лад сковував розвиток виробничих сил і капіталістичних відносин у промисловості. Наймані робітники здебільшого складалися із кріпаків, відпущених поміщиками на оброк. Нерідко кріпаками були й самі підприємці. Ринок збуту для промисловості був ще вузький. Нагромадження капіталу йшло повільно.

Підсилювалося відставання Росії від капіталістичних країн. Найбільше різко це виявилося в металургії, головним центром якої залишався кріпосницький Урал.

Подальший розвиток капіталізму йшло в надрах кріпосницького сільського господарства. Зароджувалася буржуазна власність на землю. ДО 1861 року купцям і селянам належало вже 6 млн. десятин землі. На цих землях створювалися великі підприємницькі господарства.

Більшість поміщиків, як і колись, домагалося збільшення виробництва хліба на продаж шляхом розширення своєї запашки за рахунок обезземелювання селян і посилення кріпосницької експлуатації їх у формі панщини й оброку. Це вело до руйнування селянських господарств. Значна частина оброчних селян ішла в міста.

Нові продуктивні сили виявилися в різкому протиріччі з підневільною, малопродуктивною працею кріпаків. Панщинний селянин не був зацікавлений в освоєнні машинної техніки й прийомів раціонального землеробства. Тому аж до скасування кріпосного права основними знаряддями виробництва залишалися примітивна соха й дерев'яна борона. Сільське господарство перебувало в стані застою й занепаду.

2.8 Ріст селянського руху

Посилення кріпосницької експлуатації, збезземелювання й непомірне збільшення панщини й оброку привели до різкого погіршення положення селянських мас, особливо в роки Кримської війни.

Все це викликало загострення класової боротьби, що виражалася в росту стихійного селянського руху проти кріпосництва. Найпоширенішими формами селянського руху були масові втечі й самовільні переселення, відмова виконувати повинності й платежі, самовільне заорання поміщицьких земель, порубка лісу й т.п.

Наростання селянського руху було найбільш різким проявом загострення кризи кріпосництва. Воно викликало більшу тривогу й сум'яття серед поміщиків. Багато хто з них відкрито заговорили про погрозу загального селянського повстання й про необхідність скасування кріпосного права.

На початку 1857 року уряд утворив Секретний комітет із селянській справі. Він повинен був розробити план поступового звільнення селян «без крутих і різких переворотів». Наприкінці 1857 року почалося утворення губернських дворянських комітетів. На них покладала розробка проектів реформи. Пізніше в Петербурзі був створений Головний комітет і при ньому спеціальні редакційні комісії. Первісний уряд розраховувало провести «звільнення» селян без надільної землі й зберегти майже всю колишню систему феодальних відносин. Однак уже в 1859 році Росія вступила в період революційної ситуації, і царат змушений був зробити ряд поступок.

Але, передбачаючи неможливість зберегти старі земельні порядки, дворяни ще до реформи почали нові масові насильства над селянством. Вони відбирали в селян кращі землі, скорочували наділи, відпускали на волю без землі, відправляли незадоволених у Сибір на поселення, здавали в рекрути й т.д. Поміщики захоплювали селянські садиби, пускали на зламування будівлі, відбирали засіяні селянами поля, а часто й худоба. Багато власників чекаючи неминучого падіння кріпосного права свідомо розоряли свої підприємства: заводи не ремонтувалися, шахти закидалися, продовольство не заготовлювалося. У грудні 1860 року на Уралі більше 100 тис. кріпаків робітників і їхніх родин виявилися під погрозою голоду. Не краще було положення вільнонайманих робітників. В 1859 - 1961 роках у зв'язку з різким скороченням виробництва в бавовняній промисловості почалися масові звільнення, зниження заробітної плати.

Революційна ситуація ознаменувалася активізацією робочого руху.

3. Основні положення сільської реформи 1861р. у Росії

19 лютого 1861 року, Олександром II, був підписаний закон про скасування кріпосного права «Положення про селян що вийшли із кріпосної залежності». Цей закон складався з окремих «Положень», стосувався трьох основних груп питань:

1.Скасування особистої залежності селян від поміщиків.

2. Наділення селян землею й визначення селянських повинностей.

3.Викупу селянських наділів.

3.1 Скасування особистої залежності

Реформа надала селянам особисту волю й право розпоряджатися своїм майном, купувати й продавати рухомість і нерухомість, займатися торгово-промисловою діяльністю. Однак, звільнивши селян від кріпосної залежності, реформа зробила їх залежними від сільської громади. Землею наділялася громада, що розподіляла її між окремими господарствами, роблячи періодичні переділи; без згоди громади селянин не мав права продати або передати свою землю, піти із села.

Через громаду деякою мірою збереглася й влада поміщика над селянством. Поміщик мав також право відводу неугодних йому старостів і інших виборних осіб у громаді, без його згоди не можна було змінити сівозміну або розорати пустир. Громада несла кругову поруку за сплату податей кожним селянином.