Контрольная работа: Принципи функціонування Національного банку. Лізингові і факторингові компанії

Закон України «Про Національний банк України» визначає функції банку. НБУ як емісійний центр готівкового обігу започаткував емісію українського карбованця у 1992 р., коли Україна вийшла із співдружності держав, які використовували у грошовому обігу рубль, і почала проведення грошової реформи. По завершенні грошової реформи у 1996 р. НБУ здійснює емісію національної валюти – гривні і копійок.

Для виготовлення грошей в Україні створені Банкнотно-монетний двір і Фабрика банкнотного паперу. НБУ розробляє дизайн грошових знаків, установлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Як емісійний центр країни він має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обігу на території України. НБУ прогнозує готівковий обіг, установлює правила випуску в обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення касових операцій для банків, підприємств і організацій.

Виконуючи функцію банку банків, НБУ забезпечує комерційні банки на їх замовлення готівкою через свою мережу територіальних управлінь, здійснює розрахункове і кредитне обслуговування комерційних банків.

Реформування банківської системи України наприкінці 80-х років зумовило необхідність розроблення нової системи міжбан-ківських розрахунків, яка б відповідала потребам дворівневої банківської системи. У 1993 р. НБУ запропонував систему електронних платежів (СЕП), що наближається до рівня відповідних систем розвинутих країн Європи і світу.

СЕП – це загальнодержавна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами, органами державного казначейства на всій території України. У межах цієї системи міжбанківські розрахунки здійснюються таким чином:

* через рахунки, відкриті банківським установам у НБУ;

* із застосуванням електронних засобів приймання, оброблення, передавання та захисту інформації;

* за кожним платіжним документом (трансакцією) окремо, тобто це система валових розрахунків (система брутто);

* з ініціативи платника – банку, який дебетує свій рахунок;

* у межах наявних коштів на рахунку банку-платника, тобто система не передбачає надання кредиту-овердрафту для урегулювання розрахунків.

Починаючи з 1994 р. з метою забезпечення рівного доступу для усіх банків до кредитів центрального банку НБУ запровадив проведення кредитних аукціонів – цінових, за американською моделлю. Розвиток ринку державних цінних паперів дав змогу НБУ запровадити, починаючи з 1996 p., ломбардне кредитування комерційних банків під заставу облігацій внутрішньої державної позики. Характерною особливістю ломбардних кредитів є надання їх банкам переважно для короткострокової підтримки їх ліквідності – до 10 днів. У 1997 р. Національний банк запропонував ще один спосіб рефінансування – операції з цінними паперами на умовах угоди РЕПО, які стали додатковим джерелом підтримки ліквідності комерційних банків.

НБУ згідно з Законом «Про Національний банк України» виконує функцію банківського регулювання та нагляду. Значну роль у виконанні цієї функції відіграє служба банківського нагляду, що функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та територіальних управлінь НБУ. На рівні центрального апарату ця служба представлена:

* Комісією з питань нагляду та регулювання банківської діяльності;

* Департаментом пруденційного нагляду;

* Управлінням реєстрації і ліцензування банків; * Управлінням нагляду за великими банками;

* Управлінням нагляду за проблемними банками. Спираючись на світовий банківський досвід, НБУ використовує

різні форми і методи банківського регулювання та нагляду, а саме:

– визначає порядок і здійснює реєстрацію банків та видачу їм ліцензій на здійснення банківської діяльності;

– визначає положення, що регламентують різні аспекти діяльності банків, принципи та стандарти бухгалтерського обліку, правила складання звітності;

– установлює для банків обов'язкові економічні нормативи і ліміти, що регламентують достатність капіталу, ліквідну позицію банків, кредитний ризик, ризик інвестування і ризик відкритої валютної позиції, і контролює дотримання цих нормативів;

– здійснює нагляд за діяльністю банків у формі безвиїзного нагляду і виїзного інспектування банків. За результатами інспекційної перевірки НБУ визначає рейтингову оцінку діяльності банку за системою CAMEL;

– визначає порядок формування резервів на покриття ризиків. Здійснює контроль за формуванням резервів для відшкодування можливих втрат від кредитної діяльності, операцій з цінними паперами і дебіторської заборгованості;

– визначає порядок гарантування банківських депозитів фізичних осіб;

– застосовує до банків певні заходи впливу з метою реагування на проблеми і недоліки, виявлені в діяльності банків, аж до реорганізації та ліквідації банків.

НБУ виконує функцію генерального агента Міністерства фінансів з обслуговування розміщення облігацій внутрішньої державної позики та проведення платежів за ними. Він організує продаж облігацій на первинному ринку шляхом проведення аукціонних торгів або шляхом продажу за фіксованими цінами, здійснює розрахунки за результатами розміщення облігацій, сплачує дохід за ними та погашає облігації за рахунок бюджетних коштів. Для обслуговування обігу облігацій НБУ створив спеціалізований електронний депозитарій.

НБУ виконує функції платіжного агента уряду стосовно обслуговування зовнішнього боргу. Банк є розпорядником кредитів, отриманих від МВФ, на нього покладена відповідальність за складання платіжного балансу та звітності про загальний довгостроковий зовнішній борг України, яка надається Світовому Банку.

НБУ як центральний банк країни є провідником монетарної політики. Щорічно НБУ розробляє Основні засади грошово-кредитної політики, що є складовою загальноекономічної політики держави. Вони зорієнтовані на реалізацію її основних цілей і завдань та спрямовані на забезпечення стабільності національної валюти, цінової стабільності і на підвищення ефективності функціонування банківської системи країни. Основні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на макроеко-номічних показниках розвитку економіки України, які визначає уряд, а саме:

* реальний та номінальний обсяг внутрішнього валового продукту (ВВП);

* обсяг дефіциту державного бюджету та джерела його фінансування (або профіциту бюджету);