Контрольная работа: Принципи і форми сертифікації

сертифікація якість послуга продукція протокол

Важливою проблемою становлення економіки України є створення національної системи сертифікації, що відповідає сучасним вимогам і визначається міжнародними організаціями. Наявність сертифіката відповідності не гарантує високої якості продукції, оскільки він підтверджує відповідність продукції вимогам конкретного стандарту. Висновок про рівень якості продукції можна зробити лише з урахуванням оцінки рівня вимог цього стандарту, але в умовах відповідності продукції стандартам високого рівня її сертифікація дає можливість підприємствам – виробникам підняти довіру до якості виробів; розширити ринок збуту; забезпечити рекламу і збільшити обсяги продажу; позбавитися конкуренції з боку виробників несертифікованої продукції. Для споживачів сертифікація корисна тим, що захищає людину від небезпечної для життя і здоров'я продукції, послуг, полегшує її вибір, сприяє підвищенню якості продукції.

Проведення сертифікації базується на принципах:

– об'єктивності і незалежності від виробника і споживача;

– забезпечення достовірності інформації про об'єкт сертифікації;

– дотримання права заявника вибирати орган з сертифікації (ОС) й ВЛ;

– відповідальності учасників сертифікації;

– відкритості інформації про результати сертифікації або про припинення терміну (скасування) сертифіката (знака) відповідності;

– професійності випробувань;

– відсутності дискримінації стосовно іноземних заявників;

– застосування методів випробувань з урахуванням особливостей об'єкта сертифікації, його виробництва і споживання;

– використання у діяльності з сертифікації рекомендацій і правил ІСО/ МЕК, регіональних організацій, положень міжнародних стандартів та інших нормативних документів (НД);

– обов'язкового визнання акредитації закордонних ОС й ВЛ, сертифікатів і знаків відповідності на основі багатосторонніх і двосторонніх угод, у яких бере участь Україна;

– забезпечення конфіденційності інформації, що складає комерційну таємницю для виробника або власника товару;

– розширення кола учасників сертифікації за рахунок притягнення товариств споживачів і торгово-промислових палат.

Основними формами сертифікації є сертифікація третьою стороною, самосертифікація і сертифікація, здійснювана споживачем.

У вітчизняному термінологічному стандарті ДСТУ 2462–94 наведене визначення сертифікації, як дії, що проводить ОС як «третя сторона» – арбітр, а не виробник – «перша сторона» і не покупець – «друга сторона». У нормативному документі (НД) ІСО/ МЕК Настанова 2–92 вказується, що сертифікація – це «дія третьої сторони, яка доводить забезпечення впевненості у тому, що належним чином ідентифікована продукція, процес або послуга відповідає конкретному стандарту або іншому НД».

Самосертифікація здійснюється підприємством – виробником або об'єднанням виробників, зареєстрованих у встановленому порядку в органах Держстандарту України, що засвідчується сертифікатом або сертифікаційним знаком. Вона досить поширена в країнах Західної Європи і США. В Україні та Росії використовується мало.

Самосертифікація повинна відповідати умовам:

– повне і точне дотримання вимог до продукту, запропонованого стандартами, технічними умовами, договорами, контрактами тощо;

– сучасний рівень системи комплексності випробувань і контролю якості виробленого продукту від сировини до пакування і маркування товару;

– економічна та юридична відповідальність виробника за якість сертифікації і достовірність сертифіката;

– доступність інформації про застосовані методи випробувань, системи контролю якості з правом спостереження за процесом сертифікації.

Сертифікація, здійснювана споживачем, за базовими умовами проведення практично збігається із самосертифікацією, але проводиться дуже рідко, тому що потребує технічної оснащеності перевірочних і випробувальних робіт, належної кваліфікації персоналу, сучасних методик, акредитації Держстандарту України, що більшості підприємств вирішити сьогодні практично неможливо.

У недавньому минулому (середина 80-х рр.) функції з сертифікації здійснювала служба внутрішнього контролю продукції, що входить на підприємство, і служба вихідного контролю. Але цей захід не знайшов системного і комплексного продовження в організації промислового виробництва й у сфері послуг з об'єктивних і суб'єктивних причин.

Сертифікація розглядалася як єдність складових її задач:

– створення необхідних умов для виробництва сертифікованої продукції;

– організаційно-контрольне забезпечення сертифікації продукції на стадії експлуатації виробу відповідно до вимог НД;

– економічне забезпечення сертифікації на основі регулювання макро- і мікросередовищ маркетингу (ДСТУ 3294-95);

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--