Контрольная работа: Принципи і форми сертифікації

– технічна документація виробника (конструкторська, технологічна, експлуатаційна тощо).

Крім перерахованих за рішенням ОС можна використовувати інші документи, що не викликають сумнівів у достовірності інформації, яка наведена в них.

Ветеринарний сертифікат відповідно до ГОСТ 18861-73 – санітарний документ, що засвідчує незараженість імпортованої (експортованої) худоби та птиці (живої і битої), продуктів їхньої переробки і який підтверджує, що вони походять з районів, благополучних щодо гостро заразних захворювань.

Останнім часом даний вид сертифікатів дуже часто згадується у пресі в зв'язку з постачаннями в країну з Великобританії яловичини, зараженої губчастим енцефалітом – коров'ячим сказом. При залежності внутрішнього ринку від імпортних постачань «червоного» м'яса – яловичина, свинина, баранина і «білого» – птиця, питання ветеринарної сертифікації мають важливе значення. Необхідно враховувати, що в найближчі роки ситуація не поліпшиться, тому що споживання птиці в м'ясному раціоні українця складає тільки 16 кг/рік, а в США – 45 кг/рік на людину. Питання імпорту м'ясних продуктів у країну і видачі на їхній ввіз сертифікатів вирішуються Департаментом ветеринарії Агропромислового комплексу України за переліком країн, що входять у Міжнародне епізоотичне бюро (МЕБ нараховує у складі 144 країни світу).

Сертифікат (свідчення) походження товару – документ, що видається компетентним органом у країні експортера (наприклад, Торгово-промисловою палатою або її підрозділами на території країни), що відповідально засвідчує країну походження товару. Сертифікат може містити також декларацію виробника, продуцента, постачальника, експортера або іншої компетентної особи. При цьому використаний у сертифікаті термін «країна» може включати групу країн, регіон або якусь частину країни.

Фітосертифікат – Bill of health , який названий у нашій країні карантинним сертифікатом (ГОСТ 18861-73), – санітарний документ, який засвідчує, що імпортовані (експортовані) рослини, плоди й овочі не заражені шкідниками і хворобами, обговореними в контракті, і походять з районів, благополучних у карантинному відношенні. Карантин рослин здійснюється відповідно до постанови Уряду від 23 серпня 2002 р. №268 «Про державну службу щодо карантину рослин», що відповідають стандартам, інструкціям і «Правилам з охорони території від карантинних шкідників, хвороб рослин і бур'янів». Карантинні заходи поширюються на такі вантажі і матеріали (підкарантинні матеріали – додаток А КНД 50-050-95):

– насіння і посадковий матеріал сільськогосподарських, лісових і декоративних культур, рослин і їхніх частин (черешки, цибулини, бульби, коренеплоди, рослини, зрізи квітів тощо);

– свіжі овочі, плоди, ягоди;

– продовольче, фуражне і технічне зерно і продукти його переробки, копру, солод, шрот, макуху, волокно бавовника, льон та інші прядильно-волокнисті культури, а також шкіру – сировину та вовну;

– рис, горіхи, борошно, арахіс, крупу, каву в зернах, какао-боби, тютюн-сирець, прянощі, чай, сушені плоди, спеції, цукор-сирець;

– тару, деревину, пакувальні матеріали, моноліти, вироби з рослинних матеріалів.

Крім того, карантинні заходи поширюються на: транспортні засоби, що прибули з інших держав; помешкання, де складуються підкарантинні матеріали; сільськогосподарські і лісові угіддя.

Фітосанітарний контроль підкарантинних вантажів і транспортних засобів у пунктах пропуску їх через державний кордон провадиться одночасно з митним оглядом до розвантажувальних операцій, а також по завершенні вантажно-розвантажних робіт.

Для одержання імпортних карантинних дозволів організації, що імпортують, зобов'язані не менш ніж за 30 діб до початку контракту подати до Державної інспекції з карантинних рослин заявку з такими відомостями:

– назви підкарантинних матеріалів і їхня кількість (окремо за кожним видом), призначених до ввозу або транзиту через територію; призначення і місце використання матеріалів (адреса, а для транзитних вантажів – маршрут і країна призначення);

– назви країн, з яких передбачається імпорт підкарантинних матеріалів або транзит, а також назва країн походження;

– призначені терміни прибуття підкарантинних матеріалів або терміни транзитного перевезення;

– назви прикордонних пунктів (порти, пристані, залізничні станції, аеропорти, автостанції тощо), через які будуть ввозитися ці вантажі, або назви прикордонних пунктів ввозу і вивозу транзитних вантажів.

До заявки додається копія реєстраційного посвідчення з вказівкою права заняття даним видом діяльності. Карантинний сертифікат видається на кожну транспортну одиницю. Якщо підкарантинні матеріали обеззаражувались, то в карантинному сертифікаті вказуються місце проведення даної процедури, назва хімікату, яким обеззаражувалася продукція, дозування, експозиція і дата операції.

Гігієнічній сертифікат – документ, що підтверджує, що зроблена і запропонована на продаж продукція не є потенційно небезпечною для споживача, не робить несприятливого впливу на здоров'я людини при її використанні. Даний документ у країні з'явився на початку 2005 р. як додатковий захід, спрямований на підвищення вимог до якості ввезених з-за кордону або вироблених у країні продуктів. Фактично це той самий сертифікат відповідності безпеки продукції, що видається органами Держстандарту. Відмінність полягає в тому, що сертифікат відповідності є єдиним документом, що дозволяє оформити імпортну продукцію при ввозі, проте продати цю продукцію в магазинах або через оптову мережу без наявності гігієнічного сертифіката вже не можна. Відповідно до постанови головного санітарного лікаря «сертифікати відповідності, що видаються органами Держстандарту й уповноваженими ним службовцями ОС, є підставою для пропускання продукції через кордон; вони визнаються недійсними в тих випадках, коли в них не зазначені реквізити гігієнічних сертифікатів». При розробці документа його автори спеціально вказують на те, що не може бути допущена до виробництва, постачання, використання й реалізації, а також до сертифікації харчова й алкогольна продукція, яка не пройшла попередньої гігієнічної оцінки і не отримала позитивного висновку органів держсанепідслужб. Порядок видачі гігієнічних сертифікатів за основними положеннями базується на тих самих нормативних положеннях, що й порядок видачі сертифіката відповідності.

Для одержання сертифіката на виробництво продукції необхідно подати поряд із заявкою-декларацією такі документи:

– технологічні інструкції й інші НД, що регламентують технологію виробництва продукту;

– технічну документацію з організації виробництва;

– повну рецептуру призначеної до виробництва продукції;

– акт санітарного обстеження виробництва територіальним центром Держсаннагляду з висновком лікаря про відповідність підприємства вимогам гігієнічного сертифіката;

– зразки продукції, відібрані санітарною службою із супровідними документами.

У тому випадку, якщо мова йде про сертифікацію продукції, яка імпортована, у комісію необхідно подати:

– контракт із фірмою-постачальником товару;

– сертифікат фірми-виробника товару, виданий уповноваженим на це органом країни-виробника;