Контрольная работа: Процедура санації. Ліквідаційна процедура. Мирова угода в справі про банкрутство
З дня свого призначення ліквідатор має право:
- приймати до свого відання майно боржника та вживати заходів по забезпеченню його збереження;
- управляти та розпоряджатися майном банкрута;
- здійснювати інвентаризацію та оцінку майна банкрута;
- виконувати повноваження керівника банкрута;
- формувати ліквідаційну масу;
- пред’являти до третіх осіб вимоги щодо погашення дебіторської заборгованості банкрута;
- отримати кредит на виплату вихідної допомоги працівникам банкрута, що звільняються у зв’язку з його ліквідацією;
- заявляти заперечення по заявлених кредиторами вимогах до банкрута;
- відмовитися від виконання договорів банкрута;
- вживати заходів , спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;
- передавати на збереження документи банкрута, які підлягають обов’язковому зберіганню;
- реалізувати майно банкрута для задоволення включених до реєстру вимог кредиторів;
- здійснювати інші заходи, спрямовані на досягнення цілей ліквідаційної процедури.
Основними завданнями, що підлягають вирішенню в ході ліквідаційної процедури, є виявлення та консолідація ліквідаційної маси, її реалізація та задоволення у встановленій Законом черговості вимог кредиторів.
Ліквідаційною масою закон називає всі види майнових активів ( майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури, за винятком об’єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об’єктів комунальної інфраструктури ( ст.26 Закону).
Майно боржника, яке є предметом застави, хоч і включається до ліквідаційної маси, використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставоутримувача.
Способи та порядок продажу майна банкрута визначає комітет кредиторів. Як правило, це публічні торги. Для продажу майна підприємств – банкрутів, заснованих на державній власності, є обов’язковим проведення конкурсів або аукціонів в порядку , передбаченому Законом України від 4 березня 1992 року « Про приватизацію державного майна» ( в редакції Закону України від 19 лютого 1997 року). А стосовно нерухомості та майна, що використовується у виробничій діяльності державних підприємств та підприємств з часткою державної власності у статутному фонді понад 25 відсотків, діє мораторій на примусовий продаж, встановлений Законом України
« Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29 листопада 2001 року № 2864 – ІІР.
Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі – продажу, які укладаються між ліквідатором та покупцем. Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів в порядку, встановленому ст. 31 закону.
Згідно із зазначеною статтею, в першу чергу, не чекаючи завершення ліквідаційної процедури і після реалізації хоча б частини ліквідаційної маси, задовольняються дві групи вимог. Першу групу становлять вимоги, забезпечені заставою; виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, в тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі. До другої групи входять витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, в тому числі :
- витрати на оплату державного мита;
- витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;
- витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;
- витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв’язку з визнанням мирової угоди недійсною;
- витрати арбітражного керуючого, пов’язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;
- витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рахунок їх коштів;
- витрати на оплату праці арбітражних керуючих.
В другу чергу задовольняються вимоги , що виникли із зобов’язань банкрута перед працівниками по заробітній платі, зобов’язань із заподіянням шкоди життю та здоров’ю громадян, а також вимоги громадян – вкладників довірчих товариств або інших суб’єктів підприємницької діяльності, які залучали майно довірителів.